
Жителі Запоріжжя, які рятуються від російської навали за кордоном та навіть за океаном, поділилися, як тепер святкують Різдво.

Правозахисниця Наталя Ангеловська виїхала з Запоріжжя до Ірландії в лютому цього року. Тож зустрічає на чужині, в ірландському місті Кілраш, перше Різдво. Удома це завжди було родинне свято, сповнене тепла й затишку.
"Ми збиралися разом, готували традиційні страви, прикрашали дім і цінували час, проведений поруч із близькими", – згадує пані Наталя.
Зберегти традиції вона намагається й в Ірландії.
"Хоча святкування тепер скромніше й без усієї родини, я все одно створюю різдвяну атмосферу, щоб відчути зв’язок із домом", – зауважує жінка.
Різдвяна атмосфера в країні перебування їй подобається.
"Різдво в Ірландії відчувається всюди: у святкових прикрасах, музиці, доброзичливому настрої людей. Особливо імпонують місцеві традиції – різдвяні ярмарки, прикрашені вулиці та те, як ірландці цінують сімейний час. Це створює відчуття спокою й світла, якого так бракує далеко від рідної домівки", – розповіла Наталя Ангеловська.




Різдвяний вайб Ірландії

Запорізька пенсіонерка Наталія Телегіна також згадує Різдво вдома:
"Готували святковий стіл і обов'язково кутю з горіхами і медом, готували подарунки і гроші для колядників, для дітей".
Утім, додає: "Це було так давно".
Вона четвертий рік мешкає у німецькому Тросдорфі та має безпосередній стосунок до організації різдвяних заходів – додає українського колориту.
"Я офіційна волонтерка міста Тросдорфа і представниця української діаспори, а також організаторка студії малювання. На заняттях ми пропонуємо петриківський розпис, у студії танців включаємо українську музику. У гуртожитку для українців провели український фестиваль з колядками", – розповіла вона.
Різдвяні німецькі традиції в діаспорі переплітаються з українськими, пані Наталі вони до вподоби.
"Під час різдвяних свят міста стають казковими: ярмарки, музика, радісні обличчя… Запалюємо свічки, обожнюємо смажену рульку з пивом", – додає жінка, яка не припиняє допомагати Батьківщині: плете сітки для ЗСУ, збирає та передає на Запоріжжя гуманітарну допомогу.


Український різдвяний вайб у Німеччині

Українській місткині родом із Запоріжжя Еріці Равіч подобається різдвяний мікс традицій. Протягом трьох років вона мешкає у Швейцарії, але приїздила сюди й раніше, тож у тутешніх святкуваннях обізнана.
"Уже багато років моя сестра живе у Швейцарії, я часто бувала в гостях, припадало й на Різдво. Чоловік та багато друзів у сестри – швейцарці. Але й українців у друзях багато. Тому свята у нас – мікс традицій. Ми – люди не те щоб релігійні… Я – так точно. А от у Швейцарії Різдво – велике свято, на відміну від Нового року", – розповідає вона.
Через це у родини з’явилася своя традиція: Новий рік святкують за українським столом, Різдво – за швейцарським, з роклетами та фондю.
"Набагато менше клопоту, аніж наш стіл, – гості займають себе самі, дружно засмажуючи сир на роклетниці (електрична спеціальна двоярусна пательня) чи макаючи у розплавлений гарячий сир шматочки хліба. Плюс маленькі до того смаколики – огірочки, шпек, ананасики, картопелька у лушпинні", – ділиться пані Еріка.
Швейцарці масово відвідують храми на Різдво. Це є "хорошим тоном", як зазначає Еріка, тож вона долучається.
"Якщо ми на гостинах у швагера – ходимо у протестантський, з душевною проповідницею-пасторкою, яка завжди додає слова добра для України. А у Цюриху є греко-католицький храм зі служінням українською мовою й чудовим отцем Назаром, серцем української спільноти. Бувають і свята там, і концерти, і спілкування діаспори. В Устері, де я живу, є українська євангелістська церква. Пастор Ростислав та пасторка Ірина збирають разом вірян як на служіння та проповіді, так і на різні свята та активності. Наприклад, я якось співала разом колядки прямо на вулиці – український "Щедрик"!" – розповіла художниця.
Та додала:
"Нехай він звучить у всьому світі, як запорука перемоги Добра! І блага Свята Звістка для українців та всіх добрих людей. Вітаємо з Різдвом, дорогі українці, й нехай збудуться заповітні мрії!".



Різдвяний вайб Швейцарії

У Запоріжжі Різдво було улюбленим святом родини Олени Івченко.
"Вдома ми завжди святкували Святвечір у родинному колі. Мама готувала 12 пісних страв. Вночі ми йшли до церкви на різдвяну службу. Також у нас була традиція в Святвечір – ходити в гості до похресників з подарунками. Різдвяний день проводили зазвичай з батьками. Це були такі неймовірно щасливі часи", – згадує жінка.
Тепер, уже понад рік мешкаючи в Оттаві (Канада), пані Олена намагається зберігати українські традиції.
"У нас дуже велика і дружна спільнота в Оттаві. Дитина відвідує Українську суботню школу ім. Лесі Українки в Оттаві, Спілку української молоді. Наші чудові педагоги і організатори роблять багато для збереження української культури та українських традицій. Також моя донечка ходить до українського хору, тож вдома постійно лунають колядки та щедрівки", – розповідає запоріжанка.
Звісно ж, українські традиції "мікшуються" з канадськими.
"До нашої дитини спочатку приходить з подарунками Святий Миколай, вона дуже любить його і чекає. Потім – Санта Клаус. Є такі різдвяні традиції, які ми запозичили у канадців. Наприклад, кожного року ми відвідуємо парад Санти. Такий парад проводиться майже в кожному районі. А ще майже в кожної канадської дитини вдома живе Ельф, помічник Санти. Він з’являється десь першого грудня і живе в домі до Різдва. Завдання цього Ельфа – приглядати за дитиною, її поведінкою і розповідати про дитячі досягнення Санті. Кожного ранку Ельф з’являється в новому несподіваному місці. Любить бешкетувати або писати для дитини якісь завдання. Залежить від уяви і творчих здібностей батьків. У нас вдома теж такий поселився", – повідомила пані Олена.
Разом із тим жінка зізнається: у свята особливо гостро відчуває тугу за домом.
"Ми можемо зберегти традиції і передати їх наступним поколінням. Ми можемо запозичити нові традиції. Ми можемо милуватися красою різдвяних вулиць. Але емігранти/вимушені переселенці/біженці особливо в ці святкові дні відчувають безмежну тугу за домом і за теплом сімейного вогнища", – підсумовує вона.




Різдвяний вайб Канади

З домом, теплом, близькими асоціюється Різдво в запорізької письменниці, журналістки, співзасновниці театру-студії "Пігмаліон" Анни Кулькової.
"На Святвечір ми завжди збиралися в батьків за великим столом. На ньому були різні традиційні страви й обов’язково кутя – з рису, вишневого варення, меду та родзинок. Саме її смак для мене й досі асоціюється з родинним затишком і відчуттям безпеки. Коли я була маленькою, ми ходили колядувати, а вже в дорослому житті – до війни – співали колядки разом із чоловіком та акторами нашого театру. Ми також показували виставу "Вертеп". Ці спільні приготування, співи й зустрічі створювали відчуття єдності та радості, яке залишалося з нами надовго. Для мене Різдво завжди було й залишається теплим, сімейним святом", – розповідає вона.
Таким буде і це, як сподівається пані Анна, яка вже три роки мешкає в Польщі.
"Різдво в Польщі я відзначатиму разом із сином, а з чоловіком та рідними будемо на відеозв’язку. Попри відстань, зв’язок із домом залишається надзвичайно важливим – він тримає, зігріває і нагадує, ким ми є. Я теж приготую різні страви й обов’язково кутю – таку, як готувала моя бабуся, а потім мама. Для мене це не просто страва, а спосіб зберегти пам’ять, традицію й відчуття дому, навіть коли ти далеко", – ділиться письменниця.
А вже завтра разом із сином зануриться в святкову атмосферу Польщі.
"Плануємо поїхати до центру міста, погуляти й насолодитися святковою атмосферою, відчути цю тишу й світло, яких так хочеться в непростий час. Мені дуже близьке те, що поляки також відзначають Wigilia в родинному колі та співають kolędy. Тут наближення свят відчувається ще з початку грудня: місто наповнюється світлом, з’являються декорації, ялинки та різдвяні ярмарки. Для поляків саме Різдво є головним святом року, а не Новий рік, як це довго було прийнято в нас. Також у Wigilia люди діляться opłatek і говорять одне одному побажання. Хоча це більше католицька традиція, вона надзвичайно гарна, бо дає можливість зупинитися, подякувати найдорожчим людям, проявити свою любов і відчути справжню єдність", – розповідає українка.
Вона додає, що поляки теж готують кутю, яка трохи відрізняється від української, але теж має глибокий символічний зміст.
"А з польських страв найбільше мені до смаку випічка: makowiec – рулет із маком, pierniki – імбирні пряники, а також pierogi z kapustą i grzybami – вареники з капустою та грибами. А ось традиційного запеченого коропа я не їм, бо не люблю рибу", – зауважує пані Анна.
Та бажає українцям, аби їхній зв’язок із домом ніколи не обривався.
"У ці різдвяні дні мені хочеться побажати кожному відчути поруч своїх – навіть якщо вони далеко. Нехай зв’язок із домом ніколи не обривається, нехай у серці буде світло, у словах – тепло, а в житті – надія. І нехай Різдво принесе мир, любов і віру в те, що найважливіше завжди з нами", – зичить письменниця.



Різдвяний вайб Польщі
Фото надані співрозмовницями "Справжнього"