З обох боків від козака, зображеного на гербі Запорізької області, розташовані півкола старовинних запорозьких барабанів – тулумбасів. Саме ці зображення свого часу стали відправною точкою для історичних пошуків місцевого підприємця Дениса Васильєва. І саме завдяки йому кумедне на перший погляд слово повернулося з небуття, як і власне самі барабани – символ козацького духу та незламності, частина історії Запорізького краю та ідентичності всієї України.

Зараз пан Денис керує заснованим ним же гуртом "Запорізькі тулумбаси", а також Музеєм історії музичних інструментів "БарабанЗА".

"Справжнє" зустрілося з ним невдовзі після того, як гру на тулумбасах та традиції їх виготовлення визнали частиною нематеріальної культурної спадщини Запорізької області. Зустріч відбулася в урочищі Вирва під час церемонії посвяти в довбиші – так колись називали військових барабанщиків Січі, які виконували низку функцій: від оповіщення до супроводу воєнних злочинців.

На цьому історичному, мальовничому та доволі гучному тлі поговорили з паном Васильєвим про відродження музичних козацьких традицій, їхнє значення, а також про те, чи не заважають містянам тулумбаси.

Пане Денисе, розкажіть, будь ласка, як ви взагалі зацікавилися такою тематикою як тулумбаси? Чим займалися до них?

– Я б сказав, що це доля, від якої не втечеш. Я займався зовсім іншими справами, інтернет-бізнесом, виробництвом різних речей. Але одного дня зацікавився барабанами, і це змінило моє життя назавжди. Ми разом із дружиною почали досліджувати перкусію (ударні музичні інструменти, які не входять до складу класичної ударної установки, – ред.). І одного дня постало питання: "А що було у нас в Запоріжжі?". Ми копнули та знайшли рамкові барабани скіфських часів, знайшли купу різних маловідомих інструментів. А потім поглянули на герб Запорізької області… І просто шалено здивувалися тому, що ось вони –намальовані на нашому гербі – ці барабани. Тулумбаси. І саме тоді, десь із 2012 року, ми почали їх досліджувати.

Що таке тулумбаси та чим вони є для вас?

– Це сакральні барабани, які ми маємо в нашій ідентичності – в козацькій, запорозькій. Як я казав, вони зображені на гербі нашого регіону, Запорізької області. Намалював їх козак нашого Війська Запорозького Віталій Пилипенко. І, власне, ми зараз займаємося тим, що відроджуємо традицію гри на цих барабанах.

Як і де ви знайшли перші тулумбаси, адже це не той інструмент, який можна купити в будь-якому музичному магазині?

– Їх мені передав суддя Війська Запорозького Низового Олександр Лазутін, він же засновник видавництва "Дике поле". Він зберігав ці тулумбаси, а потім передав мені. Вони дуже старі. Згодом я познайомився із запорізькими майстрами, які такі виготовляють, – Дмитром Равічем та Олександром Бехтером. І тоді ми зробили перші два-три сети тулумбасів. Вони були в нашому клубі, і ми почали відроджувати цю традицію, серйозно займатися нею. Зокрема, я пройшов посвяту в довбиші Війська Запорозького Низового. Тепер я офіційно обіймаю цю посаду й опікуюсь тулумбасами. Ось так ця традиція потроху, по краплинці почала відроджуватись.

Як виготовляють тулумбаси та скільки може коштувати такий музичний інструмент?

– Є різні тулумбаси. От скажімо, як автомобілі: є дорогі, а є дешеві, хоч і перші, і другі можуть їздити. Найпростіший тулумбас можна виготовити навіть банально з котла, в якому ви готуєте кашу чи варите борщ. І він буде звучати дуже просто. Можна зробити складні інструменти, які зараз ми виготовляємо в рамках проєкту "Запорозькі Тулумбаси – музичний ідентифікатор Запоріжжя на світовій мапі музичних інструментів". Там ми робимо дорогі інструменти. Один може коштувати і 50 тисяч гривень. Тобто це дуже дорогі інструменти, але вони звучатимуть як професійні. Ми розвиваємо цей проєкт і плануємо незабаром зробити реально велике шоу з тулумбасами, щоб заявити про тулумбаси, про нашу нематеріальну спадщину на весь світ. Адже зараз традицію гри тулумбасах визнано нематеріальної культурною спадщиною Запорізької області.

Як ви зараз займаєтесь відродженням традиції гри на тулумбасах та її збереженням?

– Подібна традиція гри на ударних інструментах була у багатьох народів. Дехто її втратив, ми – зберегли. І вона пройшла крізь віки. Так, вона була трішки перервана, але ми відроджуємо її. Ми займаємося справою відродження вже 13 років. І саме в цьому році почала працювати грантова програма Українського культурного фонду "Запоріжжя – культурний форпост". Ми подали проєктну заявку на заснування школи довбишів і перемогли. До нашої школи приходили різні люди, здебільшого ті, хто цікавляться цією традицією. Хтось прийшов із Війська Запорозького, були митці, музиканти, були військові. Тобто всі, хто так чи інакше чув про рух "БарабанЗА", про музей історії музичних інструментів. І, власне, ці люди проявили активну зацікавленість, прийшли і два місяці навчалися гри на тулумбасах.

Де ви та ваші учні граєте на тулумбасах? Адже це досить гучний інструмент, і де інде на ньому не пограєш.

– Ми на Запорожжі, це наша країна. Тому тулумбаси, я вважаю, тут мають звучати усюди, у кожному куточку. І нема чого соромитися, що всюди чути тулумбаси. Ми інколи граємо прямо на вулиці, біля нашої студії, щоб всі чули. І так до нас приходять люди, під’їжджають машини, зупиняються, цікавляться. Підходять люди похилого віку, діти, підлітки, військові. Будь-хто, бізнесмени зупиняються, ми даємо пограти. Це чудово, тільки так традиція може жити. Її не треба ховати ніде, по підвалах, ми маємо грати всюди. Традиція має бути чутна, її має бути видно.

Як ваші рідні та близькі відносяться до вашого захоплення?

– У мене вся родина грає. Я, дружина, двоє синів, друзі. Всі залучені до цього руху "БарабанЗА". Моїм дітям 18 та 17 років, обидва мають музичну освіту. Один із них, Тимофій, лауреат фестивалю "Червона Рута". Ми з ним, наш гурт "Запорізькі туулмбаси", в цьому році перемогли, стали дипломантами цього фестивалю. Другий син Савелій також грає, але на духових інструментах, зокрема на сопілці. Тому вся родина музикальна, це просто спосіб творчої реалізації людини. У них є свої зацікавленості, свої напрямки. Але музика підтримує їхнє життя.

Чи багато людей стає довбишами?

– Не скажу, що прямо багато людей приходить до нас. Одна людина на десять тисяч. Це статистика. Адже я вам чесно кажу, лише одна людина на десять тисяч, це справжній довбиш.

Які у вас подальші плани щодо популяризації тулумбасів як своєрідного символу Запорозького краю?

– Ми сформували школу довбишів. Вона вже існує. Я розробив методику навчання, так звану тумовку. Це мова тулумбасів, через яку передаються вокальні ритми. Люди проходять навчання, вчаться грати гімн України, козацький марш. Тобто школа існує на постійній основі при Музеї історії музичних інструментів "БарабанЗА", який є ядром усього цього. Школа, музей і гурт – це в нас усе "БарабанЗА". І через ось цю трикомпонентну складову нашого руху ми можемо розвивати тулумбаси і нашу музичну козацьку традицію. Ми маємо грати всюди. Традицію мають чути усі.

Чи отримуєте ви якусь підтримку з боку держави?

– Поки що, лише грант від Українського культурного фонду, про який я вже казав. Цю програму спільно фінансували Запорізька обласна військова адміністрація і Запорізька міська рада. Іншої допомоги поки що нема. Війна. Нам треба зараз виграти і перемогти в війні. У нас з колективу вже троє хлопців служать в ЗСУ. Це дуже почесно, що наші довбиші боронять нашу країну. Вони всі хочуть повернутися, бажають, щоб ми тримали цю традицію, поки вони тримають фронт.

По завершенню об'єднаємося в нових ритмах. З новою кількістю тулумбасів. Сподіваюсь тоді нас буде вже 500.

Не пропустіть

Запорізька РДА допустила оголошення евакуації в Кушугумській громаді 23.12.2025, 17:21 Російський обстріл спричинив аварійну зупинку Запоріжсталі 23.12.2025, 13:17