Розповідь пані Олена починає не з дня, коли на Запоріжжя полетіли ракети, а двома тижнями раніше. "Дев’ятого лютого 2022 року ми дивилися фільм про війну. В інформаційному просторі було вже дуже багато різної інформації. Ставало трішки тривожно. Але в реальність війни ми не вірили. Фільм був дуже цікавий, але хотілося спати. Я сказала чоловіку: "Додивлюся завтра". Вночі дитині стало погано і швидка забрала нас до лікарні. Як виявилося потім, це була наша перша зустріч з коронавірусом і остання ніч вдома. Фільм про війну я так і не додивилася… А в наше життя прийшла справжня жахлива війна", – згадує запоріжанка.

Олена на тлі річки Оттави. Українцям дуже подобається ця річка, бо вона схожа на Дніпро

Шансів одразу евакуюватися у родини не було, бо і пані Олена, і її чоловік, і донька опинилися в лікарні з коронавірусом та запаленням легень. "Пам’ятаю цю боротьбу за життя, страшенні черги в аптеку… Потім були перші вибухи, зовсім поруч, страшне завивання сирен, страх за життя дитини, відчай, молитви", – пригадує вона.

Рішення поїхати з рідного міста було важким. До того ж батьки пані Олени категорично відмовилися від евакуації. "Ми їхали своєю машиною. З собою взяли лише їжу, медикаменти і трішки дитячих речей. Їхали без пункту призначення. Просто подалі від Росії. У всіх кишеньках донечки (а їй було тоді трішки більше року) були напхані папірці з групою крові і телефонами родичів. До сих пір зберігаю ці папірці", – зізнається жінка.

Деякий час родина мешкала заході України, і вірила, що "ще трішки і ми повернемося додому". Переломним моментом став підрив росіянами Каховської ГЕС. Того дня в Ужгороді пані Олена вкладала спати доньку Марійку, якій було вже два з половиною року. "І вона мені каже: "Мама! А давай завтра з тобою підемо не в парк, в який ми збиралися, а до річки. Бо я так боюсь що Путін кине бомбу на річку Уж, і в нас не буде річки… Я плакала після цієї розмови. Адже діти не мають думати про бомби, руйнування та смерть. Вони не мають боятися вибухів, сирен, темряви бомбосховищ", – розповідає запоріжанка.

Родина знайомимося з культурами різних країн у Канаді

Жінка припускає, що саме тоді зрозуміла: прагне для дитини насамперед безпеки. "Мій чоловік мав змогу виїхати закордон з нами, адже в дитини є проблеми зі здоров’ям", – зауважила пані Олена.

Тепер родина запоріжців – в столиці Канади, місті Оттава. Уже рік. "Я вивчаю французьку, адже Оттава – двомовне місто, і без знання французької дуже складно знайти роботу, також ходжу на комп’ютерні курси. У вересні, коли донька піде до школи, у школу тут дітки йдуть з чотирьох років, також шукатиму роботу. Чоловік працює в сфері логістики", – розповіла біженка.

Оттава

На питання, чому саме Оттава, вона відповідає, що місто обирала не вона і не чоловік, а маленька Марійка. "Коли ми сюди приїхали, вона була настільки в захваті від фестивалів, парків, заходів для дітей і краси міста, що вона постійно казала: "А давайте вже нікуди звідси не їхати. Я хочу жити в цьому красивому місті. Хочу жити в Оттаві", – переповіла мама.

За словами пані Олени, Оттава – спокійне сімейне місто. Дуже важливою для родини була і висока якість медицини.

"Тут є безліч гуртків, спортивних секцій, рекреаційних комплексів, неймовірні бібліотеки, де можна не лише читати книжки, а гратися, вивчати англійську та французьку мови тощо. Дитина ходить в суботню українську школу, співає в українському хорі, є активним читачем української бібліотеки", – розповіла запоріжанка

Родина намагається бути активними учасниками української громади в Канаді. "Тут справді є багато об’єднуючих подій, культурних і благодійних заходів. Жодна українська подія без нас не відбувається. І взагалі, в Оттаві – сильне українське комʼюніті. За тисячі кілометрів від дому ми знайшли справжніх друзів, познайомилися з неймовірними людьми. Ми намагаємося в нашій родині зберігати традиції, православну віру, українську мову", – додає пані Олена.

Украінський фестиваль в Карлтон-Плейсі, Канада

У Канаді більш за все їй подобаються люди. Жінка наголошує: люди – це канадська сила. "Коли ми їхали до Оттави, в нас не було тут ні друзів, ні знайомих. Чоловік зробив оголошення у Facebook із проханням прихистити нашу сім’ю на декілька тижнів. Так ми знайшли не тільки дах над головою, а людей, які стали нашою справжньою канадською родиною", – ділиться запоріжанка.

За її словами, ця чудова сім’я, жодним чином не пов’язана з Україною, – батьки і троє дітей-підлітків – не лише відкрила для родини з Запоріжжя двері свого будинку, але й підтримувала, допомагала в усьому. "Ми прожили разом вісім місяців. Весь цей час наша донечка жила в атмосфері любові та дружби і вважала себе частиною цієї дружньої родини, і ми теж. Завдяки ним вона вже вільно спілкується англійською", – додає запоріжанка.

За її спостереженням, у Канаді ніхто не відчуває себе чужинцем, адже в цій країні "майже кожен другий емігрант, або син емігранта, або онук емігранта". Жінка називає це суспільним болем і силою водночас. "Тобі ніколи не скажуть "Їдь до себе" або "Канада для канадців". Навпаки, люди будуть намагатися допомогти, будуть з розумінням ставитися до твого акценту, до твоїх помилок. А ще Канада підтримує мультикультурність і допомагає громадам зберігати свою ідентичність. Ми дуже вдячні Канаді й канадцям за те, що вони роблять для України і українців", – наголошує Олена Івченко.

Родина знайомиться з канадською культурою

Жінку вразила любов канадців до спорту. За її словами, про спорт тут можуть говорити годинами. "Таке враження, що займаються спортом всі: і зовсім маленькі дітки і люди дуже похилого віку. Канадці люблять хокей, лижний спорт, сноубординг, ковзани, теніс, гольф, плавання, каякінг, баскетбол, футбол, їзду на велосипеді і просто прогулянки на свіжому повітрі. Зима тут дуже довга, не полюбиш якийсь зимовий вид спорту – буде складно. А ось коли приходить перше сонечко – канадців не загнати в будинки. Здається, вони насолоджуються кожним теплим днем", – розповіла запоріжанка.

Оттава. Найдовша природна ковзанка у світі

Інколи донька ще питає: "А Путін ніколи не добереться до Канади?". Мама заспокоює "ніколи".

Пані Олена не приховує: їй подобається Канада, але вимушена еміграція – це важке випробування, хоча про це й не прийнято говорити, як додає жінка. "Як сказала одна моя хороша знайома, така сама українка з прифронтового міста: "Ми всі знаємо, якою ціною нам дається це щастя і ця наша вимушена еміграція". Наші діти ростуть без бабусь і дідусів. Наші батьки не можуть пестити онуків. Екрани телефонів і планшетів заміняють теплі зустрічі. Я вже більше року не бачила маму і тата. Інколи, коли я розмовляю з ними по відео зв’язку, я потай роблю фото. Наче ми разом. Майже кожну ніч мені сниться батьківський дім, "бабусине село", що зараз в окупації, моє рідне Запоріжжя", – ділиться біженка.

Український зайчик на Ніагарському водоспаді

Пані Олена постійно стежить за новинами рідного міста. "Звісно, в моєму телефоні є всі групи з запорізькими новинами. І є спільний сімейний чат, де я чекаю на слова "Все добре" після кожного вибуху. А оскільки я з Шевченківського району Запоріжжя, то вибухи там, на жаль, майже кожного дня", – констатує пані Олена.

Питання про повернення для запоріжанки є складними. "Росія вкрала у моєї дитини її звичайне українське життя: родинні зустрічі, вихідні на дачі з бабусями і дідусем, прогулянки з улюбленою тіткою, поїздки на лагідне Азовське море, можливість ходити в кольоровий дитячий садочок біля дому. А ще мільйони поцілунків, обіймів та щасливих моментів. Коли війна закінчиться, чи маємо ми тепер право вкрасти у дитини її вже звичайне канадське життя зі школою, друзями, гуртками, улюбленими людьми та місцями?" – замислюється пані Олена.

Вона не може відповісти на це питання зараз. "Здається, відповідь на це питання знає лише Бог… А якщо ви хочете розсмішити Бога – розкажіть йому про свої плани", – підсумовує Олена Івченко.

Усі світлини надані Оленою Івченко

Учасники проєкту переважно відповідають на письмові питання видання "Справжнє"

Не пропустить

Чотири інстанції працюють над встановленням джерела забруднення запорізької річки – деталі 12.05.2025, 16:24 15 млн грн обіцяла запоріжанка кілеру за вбивство колишнього чоловіка та його родини – яке покарання 12.05.2025, 11:16