Він щиро співчуває українцям, говорячи і про сьогодення, і про те, "скільки на долю українського народу за ХХ сторіччя випало різних випробувань". Власне, це співчуття і підштовхнуло "медичного туриста", який у грудні 2021 року прилетів у Бориспіль, стати до зброї в лютому 2022-го.

Альбертас захоплений Україною, хоча геть не дивиться на неї крізь рожеві окуляри. Зізнається: дещо з того, що відбувається, демотивує. Але заразом додає: є чимало того, що й мотивує до захисту.

За час перебування в Україні литовець із "нуля" вивчив мову. Говорить нею чудово, але з легким білоруським акцентом, іноді вставляючи в речення частку "вось" (ось, – укр.). Адже три роки перебував у білоруському полку Калиновського, який входить до складу Міжнародного легіону ГУР МО.

"Справжнє" поговорило з медиком евакуації Альбертасом Глазаускасом про його мотивацію, мету, службу, ставлення до ворога, Запоріжжя, російську загрозу Європі та способи протидії.

Альбертасе, коли і як ви долучилися до українського війська?

– У Міжнародному легіоні я офіційно почав служити в червні 2022 року, до цього був у 206-му батальйоні тероборони Києва, потім ще місяць – із литовцями в 11-му ОБСп – окремому батальйоні спецпризначення. Потім уже доєднався до полку Калиновського.

Що вас спонукало стати на захист України?

– Хотів допомогти. Я приїхав в Україну в грудні 2021-го, ще до початку "повномасштабки", лікувати зуби та подивитися країну – такий медичний туризм. За два місяці почалася повномасштабна війна. У Києві – обстріли, хотілося бути корисним, щось робити. Тоді й хвиля була така, якщо ви пам’ятаєте: у військкоматах – черги, у всіх – підйом. Ця хвиля захопила і мене. Також хотів і себе перевірити, стати трохи героєм – це теж відіграло свою роль.

За освітою ви медик?

– Ні, я спортивний реабілітолог, закінчив спортивний інститут, але все життя цікавився медициною. Працював рятувальником два роки, проходив курси з тактичної медицини до цього і багато курсів уже після початку війни.

Позивний "Дантист" – тому, що ви лікували в Україні зуби?

– Так, а ще й тому, що мені якраз перед тим, як я прийшов у тероборону Києва, видалили зуб-"вісімку" (так званий зуб мудрості, – ред.). І в мене був величезний флюс.

А зуби ви зрештою вилікували?

– Так, вилікував.

Де ви жили в Литві?

– Я з Клайпеди, з моря – така собі литовська Одеса. Тільки у нас холодно і море холодне.

Я так розумію, ви були в Одесі. А де ще? Які загалом враження від України? А від Запоріжжя?

– Україна дуже різна. Я чимало подорожував: Харків, ось тепер у Запоріжжі, був в Одесі, у Львові, Івано-Франківську.

Коли я вперше приїхав до Запоріжжя в грудні 2024 року, до цього бував лише проїздом, мені не надто сподобалося: все дратувало – хочу назад до Києва. А зараз, коли я приїхав сюди наступного разу, почуваюся як удома. Мені подобається, я не хочу ані в Київ, ані куди. У Київ приїхав нещодавно на день у справах і дуже хотів повернутися назад, бо тут мало людей, затишно, хоча і фронт близько.

Ви непогано спілкуєтеся українською…

– Так, навчився.

А ще якою мовою володієте?

– Литовською, англійською, бо я пів життя прожив в Англії, в Україну, власне, прилетів із Англії. Німецькою володію – ну так, плюс-мінус, російською. Оскільки я три роки з білорусами прослужив, я білоруську розумію, намагаюся спілкуватися білоруською, але в мене не надто виходить, деякі слова просто знаю.

Якою мовою ви спілкуєтеся під час несення служби?

– У нас іноземці, тому – або українська, або англійська.

Де брали участь у бойових діях?

– Уперше в серпні 2022-го у Гуляйполі, займався медичною евакуацією, був медиком групи трішки. Потім знову Гуляйпільський напрямок – на початку 2023-го, потім Куп’янськ – наприкінці 2023-го, потім теж Харківщина, потім знову Запоріжжя, потім у Покровську місяць ми були рік тому, і тепер знову в Запоріжжі. До речі, ще був у Херсоні, але просто так, не з бойовим завданням.

Чи є відмінності в несенні служби залежно від того, де ви перебуваєте?

– Я б сказав, що вони "косметичні". Основна відмінність у тому, що якщо ти перебуваєш у великому місті, як от Запоріжжя, Харків або поруч, то можна у вільний час кудись піти, прогулятися, посидіти в кав’ярні, відпочити. А якщо це типу Куп’янська чи Покровська або біля них, то ніде не посидиш – не відпочинеш так.

Як змінилася війна для вас із 2022 року?

– Війна стала більш технологічною, вимагає більше знань, треба постійно навчатися, підвищувати кваліфікацію. Медик зразка 2022 року і зразка 2026-го – це зовсім різні медики. Треба багато чого вміти. Методи ворога теж змінилися, він намагається використовувати сучасні технології, як от дистанційне мінування чи оптоволокно. Ворог став більш жорстоким, і медик, медична автівка – для нього дуже бажана ціль.

А ви змінилися?

– Хіба що емоцій стало менше, став більш холодним. Менше замислююся над деякими речами – багато чого роблю на автоматі. Це стосується і бойової роботи, і побуту. А так, я все той же, що і в 2022-му (посміхається)…

На жаль, напевно, майже ніхто 2022-го не готувався воювати так довго і ніхто не вмів цього. Більшість думала: кілька місяців – і перемога. Тому останнім часом я намагаюся перелаштуватися і заощаджувати сили та енергію для війни в довгу.

Скільки хлопців за цей час пройшли через ваші руки?

– Ми зазвичай працюємо командою – близько сотні. Зрозуміло, що це були поранення різного ступеня. Інколи буває просто з контузією забираємо, а інколи – з ампутацією.

Що входить в обов’язки медика евакуації?

– Керування автівкою, завантаження/вивантаження поранених, іноді – супроводження пораненого: виїзд за ним в броньованій автівці, знову ж завантаження/вивантаження. Надання першої медичної допомоги на різних рівнях, вміння користуватися медичним обладнанням: моніторами, мішками Амбу (ручний апарат для штучної вентиляції легенів, – ред.). Супровід пораненого на стабпункті й після стабпункту вже у лікарні. Навіть через кілька днів після того, як його доставили до лікарні, ми його буває супроводжуємо. Це так само і чергування у різних місцях, де працюють наші хлопці.

Що найважче у вашій роботі й як ви пораєтеся зі стресами?

– Найважче, звісно, це звикнути до смертей побратимів. Щодо стресів – це комплексна праця, зокрема, з нашими психологами, а також знаходження часу для себе, обов’язково – для відпочинку. Ще треба трохи змінювати ставлення до обставин: і до смертей, і до деяких стресових ситуацій, і до самої роботи загалом.

Вам доводилося близько контактувати з російськими військовими. Як ви їх сприймаєте?

– Тільки полонених бачив. Перші три роки сприймав: ну ворог і ворог, не було такого, щоб я їх зненавидів. Але в грудні 2024 року росіяни офіційно оголосили в розшук і засудили мене на багато років за "найманство", як і багато кого. І мені зараз заборонений в’їзд у чимало країн. Це особливості професії, але це незручно. А буквально за місяць після цього у Покровську прилетіло два КАБи біля наших позицій, і мою особисту автівку, яку мені подарували волонтери, дуже суттєво пошкодили. Після цього ставлення до ворога набуло особистого забарвлення: відчуття, що вони націлилися на мене особисто, і бажання помститися.

Чи вплинула радянська окупація Литви на вашу родину, погляди ваші чи ваших батьків?

– Вплинуло те, що розповідали мені мій дід і моя бабуся. Вони багато говорили про окупацію, про радянські часи взагалі. Якби не вони, мене, можливо, тут і не було б. У них була дуже проактивна позиція – підтримували Україну…

Дідусь і бабуся живі?

– На жаль, ні. Півтора року тому померли. Я встиг побачитися з дідом, коли він був уже в лікарні. Привіз йому майку з України (з мемом "Русский корабль иди на х@й", – ред.). Він зрадів. Але добре, що в мене в Сибір нікого не заслали – такого не було в нашій історії.

Чи відчуваєте ви загрозу для Литви з боку Росії?

– Відчуваю, звісно. Як для Литви, так і для інших країн Євросоюзу. Не просто відчуваю – знаю, що загроза буде, я бачу навіть, як це приблизно відбуватиметься, бо ми бачили, що Росія робила за останні 30 років, а також за часів СРСР – сценарії дуже схожі. Тож у мене немає жодних ілюзій.

Російський менталітет впродовж століть був заснований на ксенофобії, шовінізмі, садизмі та агресії. Чи можна це виправити і яким чином?

– Я думаю, що це їхня проблема. Немає нічого неможливого, але лише якщо вони захочуть. І на це піде стільки часу, що нам до цього не дожити.

Що тоді нам робити? Україні, країнам Балтії, навіть Польщі?

– Більше співпрацювати одне з одним. По-перше, у плані захисту. В України зараз дуже багато досвіду в обороні, у сучасній війні. Вона могла б ділитися, я думаю, це робиться, але недостатньо.

Країнам-сусідам Росії треба зводити лінії укріплень, доти, влаштовувати мінні загородження.

По-друге, – зовнішня політика: треба міняти стосунки з Росією та її сателітами.

Може інколи здаватися, що ось-ось Росія загине, що в них халепа. Але мені здається, що вона досить міцна і вона нікуди не дінеться. Нам усе одно з цим сусідом жити.

Україні вже зараз треба уходити в глуху оборону. Якщо розмовляти про військову стратегію, військові цілі, то треба все переносити під землю: військові заводи, військові фабрики – десь на захід країни. Подивитися, наприклад, на Фінляндію чи Швейцію, будувати бомбосховища під землею. Намагатися повністю закрити небо, як Ізраїль. А головне – намагатися зберігати якомога більше життів хлопців – зберігати генофонд.

Якою є ваша власна мета на цій війні?

– У живих взагалі залишитися. Я стільки побачив поранених, скалічених, хлопців із ампутаціями… Те, що я живий, здоровий плюс-мінус, у мене дві ноги, дві руки, два ока – це дуже велике багатство.

Хочу врятувати якомога більше хлопців.

І хотілося б перемогу України побачити, звісно. Дочекатися.

Є такі перспективи?

– Звісно! Рано чи пізно в будь-якому випадку. Інакше і не може бути, бо Україна – на світлій стороні історії. Я вважаю, що Росія в будь-якому випадку програє. Якщо не в цьому році, то через 5-10 років у Росії почнеться і громадянська війна, і що завгодно там буде. Вона у будь-якому випадку сплатить за все, що наробила в Україні.

Усі фото – з архіву Альбертаса Глазаускаса

Читайте також: ЗСУ – це ви: розмова з білоруським добровольцем у Запоріжжі

Не пропустіть

"Приліт – шість касет": жителі Запоріжжя діляться пережитим після атаки РФ 26.01.2026, 13:19 Сили оборони просунулися біля Малої Токмачки на Запоріжжі, – ISW 26.01.2026, 12:12