Уже три роки мешкає художниця, дизайнерка, членкиня двох Національних спілок України, театральних діячів і рекламістів, у Швейцарії. У німецькомовному просторі про неї кажуть – кюнстлерін. Для проєкту "На зв’язку" Еріка Равіч розповіла про від’їзд, боротьбу з хворобою і місію.

Робота пані Еріки

Пані Еріка

"Якби не хвороба, ніколи б не наважилася покинути Україну"

"Для мене війна триває з лютого 2014 року. Я не збиралася полишати Україну й моє рідне місто, брала участь у багатьох волонтерських ініціативах, спрямованих на захист Батьківщини. Не було подібних планів й на момент широкомасштабного вторгнення. Але на лютий 2022-го я боролася за життя з тяжкою хворобою. Стався рецидив, прийшлося йти на найнебажаніше – збирати кошти…Для людини, яка роками просила на інших, просити для себе – неймовірний тягар. Оце й була причина мого виїзду – як я могла просити на себе, коли така шалена купа потреб для захисту країни?!" – питається пані Еріка.

Водночас Швейцарія готова була надати таку допомогу – можливість продовжити лікування.

Попри це, дві доби перед від’їздом запоріжанка ридала, як вона саме каже, не в змозі ухвалити рішення покинути Україну – все та всіх, що їй дорогі.

"Розуміння, що я тупо помру, не спробувавши врятуватися, й усім за тягар, примусило визначитися – їду", – пригадує вона.

16-кілограмовий скарб

Маленька сумка з, як каже пані Еріка, парою красивих капсул одягу – речей базового гардеробу. Не було сенсу боятися попсувати їх в дорозі, позаяк зібраної дизайнеркою колекції вбрання світської жінки по поверненню може просто не бути.

Зате вона взяла із собою щось дійсно безцінне. Утім, як й тисячі українських біженців.

Це – собачка Мася.

Мася

Колись її переїхав позашляховик, вилікували й прихистили компанія колег та друзів пані Еріки.

Місця для собак у волонтерському "бусіку" не було, тож 16-кілограмова Мася кілька діб їхала на колінах жінки.

"Поряд їхали люди з котами та ще якоюсь живністю… Українці своїх не кидають. На перевалочних пунктах у Словенії біженців зустріло сердечне ставлення й обладнані польові прийомні пункти, де можна було попити-попоїсти, й також погодувати тварин, яких, на мій подив, було досить багато", – пригадує жінка.

Деякі тварини нервували, але Мася була дуже чемна та сповнена довіри до людини, яка піклувалася про неї.

Пані Еріка з Масею

Люди звідти рушали на різні країни, чекали транспорт. Все було добре організовано, якщо зважити на екстрену ситуацію.

Боротьба за життя

"Чому Швейцарія? У мене не було сумнівів щодо країни прийому. В Швейцарії живе моя рідна сестра, перекладачка та гід, у якої я багато років гостювала подовгу, малювала, пленерила, зробила дві персональні виставки… Так що , Швейцарія вже не була мені чужа. Логічно, що оселилася я теж у сестри, яка прийняла не тільки мене, а ще й землячку з Запоріжжя. Родичі й молода українська діаспора, активісткою якої з 2014 року була сестра, допомогли оговтатися від шоку й стати на програму з лікування", – продовжує пані Еріка.

Довгі місяці під "хімією" пройшли, як в тумані.

Про навчання у такому стані не могло бути й мови, художниця була дуже слабка.

Через новини з війни, які сім’я слухала 24/7, та звістки з Батьківщини, вона, людина з чутливою психікою, практично втратила сон.

"Це настільки менше, аніж доводиться переносити хлопцям на фронті, та людям на окупованих територіях, що мені й на думку не могло спасти вважати граничний стан здоров’я та психіки якоюсь особливою проблемою", – каже мисткиня.

Акція на підтримку України в Швейцарії

А ще вона палко вірили вірила в одужання.

"За таких трагічних для країни обставин мені спав подарунок від Боженьки – новаторський протокол лікування, в який у нас не вірили навіть світила медицини. Я мала внутрішню впевненість, що таке можливо. Я дякую усім швейцарським медикам, які билися за мене, як леви, українським лікарям, зробившим усе можливе, моїй сестрі, яка шалено боролася за моє життя, й усім небайдужим людям, які допомогли донатами!.. Зараз у мене ремісія, я крок за кроком відновлюю здоров’я й вірю у перемогу й Перемогу. На жаль, й перше й друге не так швидко, як бажалося б. Але я щиро вірю в світле майбутнє – й України, й себе", – ділиться дизайнерка.

Місія: бути українкою

Українки в Швейцарії. Пані Еріка – в центрі

"Що я найкраще могла би зробити для України?" – питається мисткиня.

І сама відповідає: "Відновити потужність".

"Нести місію Українки в світ – розповідати ситуацію зсередини. Так, це все ще потрібно! Для пересічних іноземців у світі зараз триває більше сотні війн, й наша – лише одна з них… Ну хай трошки ближча", – зауважує вона.

Пані Еріка хоче "показувати самим своїм існуванням, що українці – потужний, освічений, розвинутий, культурний народ".

"Бути гідним носієм культури й мистецтва (тут в двох словах не скажеш, то тема для окремої статті). Брати участь у міжнародних та українських мистецьких заходах й створювати свої. Пропагувати українську культуру. Волонтерити. Донатити", – ділиться запоріжанка.

Вона наголошує, що з останнім дуже непросто людям, які живуть на соцвиплати.

Зарплати в Швейцарії дійсно хороші. Але тоді, коли знайдеш хорошу роботу, яка на дорозі не валяється.

"Багато українців старалися не сидіти на виплатах, а якнайшвидше влаштуватися на роботу. Для таких ця вимушена еміграція – можливість поліпшити матеріальне становище й підкопити грошей для повернення додому. До речі, практично всі біженці допомагають так чи інакше Україні. Передають речі, гроші, їжу, гуманітарну допомогу", – додає пані Еріка.

Вона впевнена, ця допомога – неабияке вливання коштів, життєвої сили у виснажену війною Батьківщину.

Нове життя – нові скіли

Творчість

Говорячи про перспективи роботи, пані Еріка зауважує: "Звичайно, робота корелює з знанням мови та кваліфікацією".

У Швейцарії є безкоштовні курси німецької.

Зараз жінка вчиться на рівні А2, а збирається досягти щонайменше В.

"Вчитися досить важко, тому, що тут принципово викладають за системою "німецька-німецька", не вирізняючи українців в цьому з всіх іноземців. Хоча українців досить багато, щоб були затребувані й вчителі, які знають нашу мову", – зауважує вона.

Окрім нової мови, набуває і додаткову професію.

"Вона доповнить мої напрацювання митця – навчаюся арт-терапії на поглибленому курсі в міжнародній тренінговій компанії Оsnova під патронатом Державного університету ім. М. Драгоманова та Міжнародної федерації арт-терапії. Ці знання актуальні та потрібні як в Україні, так і за її межами. Як зараз, так і після війни", – вважає мисткиня.

Роботи пані Еріки

Вона зізнається, що переживає зараз увесь спектр надзвичайно бурхливих, драматичних переживань, притаманних для українки, але зусиллям волі робить вибір – трансформувати цю енергію в інше русло.

"У щось, що зробить цей світ кращим. У щось, що комусь допоможе. У щось, що зробить мене потужнішою, мудрішою, більшою… По мірі моїх талантів та Волі Божої. Як би не склалося далі моє життя", – закінчує оповідь Еріка Равіч.

Світлини надані Ерікою Равіч

Учасники проєкту переважно відповідають на письмові питання видання "Справжнє"

Не пропустить

Ще одна група захисників повернулася до України – другий день обміну 20.06.2025, 15:20 Їхала до Швейцарії зі скарбом і важкою недугою – історія мисткині з Запоріжжя 20.06.2025, 14:01