Досить цікаву брошуру було перевидано 2018 року зусиллями небайдужих. Йдеться про невелике за змістом художнє оповідання "Юда наших днів". Присвячено воно подіям доби Української революції на зламі 1917-1918 років на території тодішньої Катеринославської губернії, до складу якої входили і землі сучасної Запорізької області.

Літературну цінність перевиданого твору можна поставити під сумнів, історичну – навряд.

Написане оповідання було 1 квітня 1918 року у Олександрівську (нині Запоріжжя) й надруковано у Катеринославі (Дніпрі) того ж року під грифом видавництва Олександрівської "Селянської Спілки".

Локальний характер оригінального видання відверто тішив, бо в черговий раз засвідчував інтегрованість краю в процеси модерного державотворення. Та й підзаголовок у твору був відповідний: "Оповідання сучасної боротьби України за свою незалежність".

Історія і твір

Тлом для вигаданої історії стали реальні події у губернському Катеринославі, коли українські бійці-гайдамаки після боїв з місцевими червоногвардійцями були змушені відступати.

Ось історична довідка щодо тих подій авторства дослідника з Дніпра Юрія Пахоменкова:

"Центром протистояння стала пошта... Тричі українці кидалися в атаку на пошту, але двічі їх відкидали... Зрештою гайдамаки захопили пошту. Протистояння спробували завершити у мирний спосіб. У ніч із 27 на 28 грудня міська дума, де велику вагу мали соціалістичні фракції, намагалася помирити сторони, проте це тільки затягувало час.

Уранці 28 грудня стало відомо, що на залізничну станцію Синельникове, а це за 50 кілометрів від Катеринослава, вже проривається підкріплення – загони червоногвардійців, прислані з Москви. Удень 28 грудня червоногвардійський загін Павла Єгорова вступив до Катеринослава.

Московські червоногвардійці переозброїли броньовик "Гуркіт" і почали з невеликими боями просуватися центральним проспектом.

Жовто-блакитний прапор продовжував майоріти лише над однією будівлею – поштою. Більшовики її оточили. У ніч на 29 грудня гайдамакам довелося капітулювати... Без московської підтримки цього б не сталося".

В оповіданні "Юда наших днів" автор, очевидно, розмірковував, що відбулося після того, як гайдамаки вийшли з міста.

Головним героєм твору виступає отаман Петро Охріменко, який намагався врятувати своїх бійців, вивівши їх до свого рідного населеного пункту на Катеринославщині. Антигероєм – батько отамана, палкий прихильник "русского мира", так званий "єдинонеделімщик" – той, хто виступав за Україну у складі Російської імперії.

Титул "Юди наших днів"

За твором, батько, не знаючи що українським підрозділом командує його син, здає гайдамаків ворогові. Отаман Охріменко з побратимами гине у нерівному бою, а батько – Юда наших днів – вкорочує собі віку у зашморгу.

Автора!

Автором оповідання вказаний такий собі Г. Скасків. Хто він, чим займався, який його внесок у історію Української революції на Запоріжжі тощо – питань було багато, а відповідей – жодної. Та крихта до крихти, документ до документу, сторінка до сторінки почали розкривати цю таємницю.

Скасків з’являється у спогадах ще одного із учасників революційних подій у Запоріжжі, голови Олександрівської Повітової Ради, відомого художника Юрія Магалевського. У виданих вже на еміграції (у 1929 та 1931 роках) мемуарах "В Олександрівську на Запоріжжі: Спомини про боротьбу з червоною Москвою в 1917 р." та "Олександрівськ-Київ: Спомини 1917-1918" Магалевський пише, що Скасків був вихідцем із Галичини й користувався також ще одним прізвищем – Осадчий. Ось що пригадує колишній голова Повітової Ради:

"Він (Скасків-Осадчий, – ред.) як військово-полонений австрійського війська попав з примхи долі до Олександрівська, де багато прислужився для пробудження українського руху й освідомлення мас. Як добрий промовець, він уславився на цілу Катеринославщину, а згодом був вибраний і до Трудового Конгресу на селянському губерніяльному з’їзді".

Не збирався тікати від більшовиків?

Станом на кінець 1917 року активіст українського руху Скасків не вважав, що має боятися росіян й більшовиків. Магалевський згадував, що коли зайшлося про необхідність термінового залишити будівлю Повітової Ради (зараз в ній – краєзнавчий музей) через наступ збільшовизованих матросів, Скасків такої потреби для себе не побачив. Магалевський пише:

"Я запропонував йому тікати разом, бо й йому було небезпечно залишатись тут, бо він своїми виступами на вічах дуже дошкулив ворогам Української державности. Скасків уважав, що йому лишатися можна, бо він не є представником Укрвлади, як я, а лише звичайною людиною і міг виступати з промовами на ріжних вічах".

Однак, Скасків, безперечно, не був пересічною людиною в революційному Запоріжжі. Це доводять спогади місцевого бійця Армії УНР й учасника підпільно-партизанської боротьби Гаврила Гордієнка. У 1917-му він був ще підлітком, який всотував усе українське, мов губка. У книзі "Під щитом Марса" він писав:

"Та все-таки "окрасою" Просвіти були два галичани, хоч один із них був, здається, буковинець, Кметь і Осадчий. Вони говорили по-українському й були нам зразком золота повної проби 96. Себто вони були стопроцентовими українцями, мали густо вишиті українські сорочки. Хоч були вони з військовополонених з австрійської армії, але за часів австрійської окупації 1918 року їх якось переховали й урятували від репатріації на батьківщину! Вони поодружувалися з місцевими українками. Яка їхня доля була дальше, точно не знаю, хоч до мене доходили різні чутки про їхню долю під большевиками".

На жаль, які саме чутки про Осадчого-Скасківа доходили, Гордієнко не писав. А згаданий ним Кметь дійсно залишився на території Запоріжжя, у 1931-1932 роках був заарештований Запорізьким ГПУ за звинуваченням у контрреволюційній діяльності. Після переїхав до Харкова, де працював вчителем у системі Народної освіти.

Про Скасківа (чи Осадчого) у матеріалах "чекістської" справи не було жодної згадки.

Пошуки на заході України

Черговим пазлом, який проливає світло на біографію автора "Юди наших днів", стає книжка Гринька Скасківа "Большовики і селянство", надрукована у Тернополі 1919 року.

Сумнівів у тому, що це саме "запорізький" Скасків немає – він підписався як "селянський посол Трудового Конгреса від Катеринославщини". Та й видавництво не забуло вказати, що він є також автором оповідання "Юда наших днів".

Новий текст Скасківа – не художній, суто політико-економічний погляд. Він заразом і пояснює, чому "Юду" видала саме Селянська Спілка, адже автор явно тяжів до їхньої політичної платформи – боротьби за національну автономію та земельну реформу, забезпечення належного представництва селянства у органах місцевого самоуправління тощо.

У книжці 1919 року Скасків пояснює сутність більшовизму, руїнницький характер цієї ідеології та наголошує на помилковості ототожнення російського більшовизму й радянської влади. А також піддає критиці політику більшовиків відносно селянства й пропонує бачення того, як це має бути в українських реаліях.

Окрім того, книжка "підкидає" матеріал для подальших пошуків інформації про автора. Наприкінці тексту Скасків зазначив місце й дату написання цього твору: 15 березня 1919 року, Божиків.

Ще один Скасків

Божиків – село (колишній хутір) в складі Саранчуківської сільської громади Бережанського району Тернопільської області (від 2021 року – у складі Тернопільського району). Розташоване на правому березі річки Золота Липа – ліва притока Дністра.

У селі є церква Святителя Миколая Чудотворця, збудована 1870-го. У 1910-1912 роках її адміністратором був о. Григорій Скасків. Але чи це той Григорій Скасків, який брав участь у революційних подіях на Запоріжжі?

Церква Святителя Миколая Чудотворця, сучасність

У революційних подіях панотець дійсно брав участь, є згадка:

"Незабутня багатотисячна демонстрація відбулася у Тернополі, коли у Львові була проголошена 1 листопада 1918 року ЗУНР. Демонстранти зупинились біля будинку "Просвіти". На балконі з’явився священик о. Григорій Скасків і урочисто проголосив вільну Українську Державу. Уряд ЗУНР відзначив отця найвищою своєю відзнакою, яка зберігається у Детройському музею (США). Пройде декілька років і ця людина стане парохом села Добринова (1923-1944) та залишить про себе пам’ять як про душпастира-патріота рідної землі".

Спогади про священика Григорія Скасківа містяться також у книзі "Московська окупація Галичини 1914-1917 рр. у свідченнях учасників".

Утім, факти його життя спростовують перебування за межами Галичини, зокрема на території сучасного Запоріжжя, у 1917 році. Коротка біографія цього Григорія Скасківа (1883-1957) має наступний вигляд:

• навчався в Бережанській гімназії та Львівській духовній семінарії;
• висвячений у 1907 році, працював у Божикові на Підгаєччині, а з 1912 року – у селі Кутківцях під Тернополем;
• під час російської окупації був заарештований, перебував під наглядом поліції;
• у листопаді 1918 року проголосив під час народної маніфестації Західно-Українську Народну Республіку в Тернополі;
• нагороджений відзнакою уряду ЗУНР;
• митрополит Андрей Шептицький надав крилошанські відзнаки, призначив титулованим совітником Митрополичої Консисторії;
• у 1921-1923 роках Скасків працював у Княжолуці Долинського повіту, потім до 1944 року у Добринові на Рогатинщині;
• на еміграції був парохом в таборах переміщених осіб у Австрії, з 1948 року проживав в Аргентині, а з 1951-го – у США (Гемтремк біля Детройту).

Можна ще додати, що о. Григорій Скасків у міжвоєнний період також друкувався у відомій газеті "Діло", яка виходила у Львові. Дещо із цих спогадів передрукували під сучасну пору.

Священник Григорій Скасків на власній пасіці в селі Добринів (1931 р.)

Тож священник – особа не пересічна. Але це не автор "Юди".

Той самий

Утім, панотець не єдиний Григорій Скасків із Божикова. У цьому селі 28 лютого 1891 року народився його повний тезка.

Інформації про цього Григорія Скасківа у регіональному виданні "Тернопільський енциклопедичний словник" не багато:

• брав участь в подіях Української революції;
• був сотником Армії УНР та Української галицької армії;
• викладав історію України у Полтаві (це не Запоріжжя, але таки ближче від Тернополя);
• був в’язнем концтабору в місті Тарнів (Польща);
• від 1925 року – в Українському Національно-Демократичному Об’єднанні, член Центрального комітету;
• в рідному селі Божикові очолював товариство "Просвіта", організував тут та навколишніх селах аматорські драматичні гуртки, був їх режисером і актором;
• у 1933 році з допомогою "Просвіти" зібрав та відправив до річки Збруч (тодішній кордон) два вагони пшениці для голодуючих в совєтській Україні;
• був автором статей у львівському часописі "Сільський господар";
• трагічно загинув 27 вересня 1938 року у Божикові;
• його син Ярослав Скасків (1922-1944) належав до ОУН, був обласним провідником ОУН Львівщини, нагороджений Срібним Хрестом Заслуги (1945, посмертно).

Член ОУН Ярослав Скасків

І хоч у цій короткій біографії немає згадки про Олександрівськ (Запоріжжя), усе вказує, що саме цей Григорій Скасків був у 1917 році активним діячем українського національно-визвольного руху у місті, активістом "Просвіти", палким оратором, прикладом для молоді.

Виходить, що на відміну від Кметя, Скасків не залишився у Запоріжжі, його шлях на малу батьківщину пролягав фронтами Української революції. Очевидно, була й зупинка у Полтаві для викладання історії. Потім – повернення додому й продовження боротьби в нових умовах. І виховання сина, що сповна виконав перший пункт Декалогу українського націоналіста: "Здобудеш Українське державу, або загинеш у боротьбі за неї!".

Не пропустить

Любитель Москви зрадив сина-воїна: розкрита таємниця оповідання із Запоріжжя 09.09.2025, 18:01 Кривава бійка сталася у Запоріжжі – подробиці від нацгвардійців 09.09.2025, 16:24