До повномасштабної війни енергодарці Володимир і Людмила Сірки мали декілька бізнесів. Серед них – готель в рідному місті й дитячий табір в Кирилівці. Після евакуації родина відкрила їдальню в Запоріжжі.

"Справжнє" поспілкувалося з подружжям про те, наскільки складно було відновитися з нуля в прифронтовому обласному центрі.

Пане Володимире, чому відкрили саме їдальню, адже ваші офіційні професії не пов`язані з кулінарією?

– Я довго працював у великій будівельній компанії – одній з найбільших на південному сході України. Це та компанія, яка будувала ТЕС, ЗАЕС, багато об`єктів у місті Енергодар, а також багато об`єктів у місті Запоріжжя. Це компанія "Енергодарбуд". Тому для мене було природним будувати й створювати. А дружина має більш ніж 20-річний досвід в юриспруденції.

З кухнею ми теж пов`язані, позаяк мали свій готель в Енергодарі й дитячий табір "Лазурна райдуга" в Кирилівці, який мав вищу категорію. Тобто мали досвід в організації харчування.

Коли ви покинули Енергодар і чому вирішили залишитис саме в Запоріжжі?

– У перший день великої війни ми зібрали швидко найнеобхідніші речі, взяли дітей і виїхали. Окупанти тоді зайшли в Каховку. Зазначу, що у нас п’ятеро дітей. Троє вже дорослі – вони на той момент були не в Енергодарі, а молодші з нами. Ми одразу виїхали на захід України, а через рік приїхали в Запоріжжя, бо дружині тут запропонували роботу на держслужбі.

Ви знаєте, що зараз з вашим будинком та бізнесами в Енергодарі?

– Знаємо, що наш будинок повністю розграбований. Ми навіть бачили відео в російських каналах, як окупанти туди входять, ламаючи замки. Показують, що, начебто, знайшли у нас в підвалі зброю. Хоча я ніколи не мав зброї. Ресторан і дитячий табір також повністю "рознесені" з самого початку окупації. Техніку винесли в перші дні, а потім все, те, що ми будували роками, почали демонтувати.

Як ви з дружиною вирішили саме їдальню відкрити?

– До нас звернулись наші колишні співробітники, які так само виїхали до Запоріжжя. Кажуть: "Володимире Олександровичу, тяжко виживати в Запоріжжі. Допомоги не вистачає. Давайте щось зробимо". І прийшла ідея відкрити цей заклад.

У вас були свої заощадження на відкриття чи отримали допомогу?

– На момент відкриття таких заощаджень, щоб обійтися без допомоги, у нас не було. Тільки в перший рік війни ми придбали для фронту біля семи автівок. Була така переконаність: що більше віддаєш, то швидше – перемога. Тому на відкриття їдальні ми отримали гранти – як державний, так і міжнародні. Але про це докладніше може розповісти моя дружина, бо вона цим займається професійно.

Людмила, ви казали, що основна складова вашого бізнесу – соціальна. Розкажіть про це більше, ласка.

– Хочу почати з того, що в Енергодарі ми мали понад 200 найманих працівників. Через швидку окупацію 90% людей виїхали, всі втратили робочі місця. І у зв`язку з таким стрімким розвитком подій, ми не змогли нічого забрати з наших підприємств. Тому тут в Запорізькій громаді ми дійсно відновлюємося з нуля. Створюючи їдальню, ми вирішили реалізувати, перш за все, соціальну місію. Вона полягає в тому, що ми працевлаштовуємо виключно ВПО.

Чи можете ви назвати підприємство прибутковим?

– Скажімо так, ми окупаємося, але не маємо надприбутків. Ми також маємо скромний колектив, але фаховий. Всі наші кухари мають досвід в кулінарії, тобто раніше працювали в сфері харчування. І, так, насправді, ми пишаємося, що у нас працевлаштовано 18 людей ВПО. Крім того, у нас діє 10% знижка для військових, ДСНС та поліції.

За ці три роки ми цю місію не лише впровадили, а ми її розширюємо.

Як саме?

– З минулого тижня ми маємо чітку юридичну модель соціального підприємництва. В українському законодавстві немає терміну "соціальне підприємництво", але всі про нього кажуть. Тому, крім їдальні, яка виконує соціальну місію, ми маємо також громадську організацію "Сімейне коло. Громадська експертиза". І на минулому тижні ми вже стала надавачами соціальних послуг: ми консультуємо переселенців щодо залучення грантів для бізнесу, а також реалізуємо кризове реагування.

Що в вашому випадку означає "кризове реагування"?

– Поки ми не залучені до державної програми кризового реагування, ми виконуємо її самостійно. До нас в їдальню звертаються люди, які потребують допомоги в харчуванні. Ми цю допомогу надаємо. Крім того, ми також готуємо обіди для двох дитячих садків к вигляді кейтеринга.

Тобто ви не тільки самі писали гранти на свій бізнес тут, але й інших людей вчите?

– Так, оскільки ми вже маємо власний досвід, то можемо ним ділитися. Принагідно хочу подякувати нашому обласному центру зайнятості, який сприяє й дуже допомагає в отриманні коштів. Бо ми мали дуже великі сумніви, чи варто відкриватися, чи все вийде… Але нас запевнили, що слід спробувати й допомогли з оформленням. І основний тут – це державний грант "Власна справа". Плюс ми дуже активно користуємося програмою компенсації за працевлаштування ВПО від центру зайнятості.

Як справляється кухня в умовах відключень електрики?

– По-перше, у нас багато що працює на газу. Ми маємо досвід роботи з генераторами, нещодавно отримали від держави допомогу на зарядну станцію. А перший досвід ми отримали в Делятині Івано-Франківської області, де жили перший рік війни. Тут ще все було нормально, а там були масштабні відключення: по 8-10 годин. На дату повномасштабного вторгнення нашим молодшим дітям-двійнятам було по чотири роки. І коли ми опинилися в лісі в старенькому будиночку та ще й без світла – це було дуже сумно. Тому за ті кошти, що залишалися, придбали генератор і навчилися з ним працювати.

Чому ви обрали саме Запоріжжя?

– Ми хочемо бути ближче до дому, тому що чітко впевнені в подальшій деокупації.

Читайте також: Релокація з-під обстрілів: як оріхівці налагоджують виробництво в Запоріжжі

Не пропустіть

Сили оборони просунулися на Запоріжжі – оцінка ISW 16.02.2026, 15:05 Щоб не плакати, я народжувала, – біженка з Запоріжжя в Німеччині 16.02.2026, 13:01