Робоча група, до якої увійшли чиновники, депутати та представники історико-культурної спільноти міста, за кілька днів має зробити висновок про "доцільності придбання у комунальну власність" Народного дому. Його було побудовано на початку ХХ сторіччя як перший міський суспільний простір (звідси й назва). Стан історичної будівлі, м’яко кажучи, незадовільний. Але, схоже, консенсус у робочій групі вже сформувався: "будівля громаді потрібна".

Активна громадськість давно обурена тим, що відбувається з Народним будинком. А власник, як раніше зазначила в.о. міського голови Запоріжжя Регіна Харченко, чесно зізнався: через війну не має коштів навіть на підтримання споруди. Утім, частині активної громадськості будь-які затратні проєкти під час війни здаються недоречними. А те, що Народний дім потребуватиме грошей, і не лише на етапі викупу – очевидно. Адже міська влада бачить його сучасним суспільним простором, тоді як зараз він іноді послуговує вбиральнею для безхатченків.

Народний дім у травні 2025 року

Тож про доцільність, минуле, майбутнє та символізм Народного дому, "Справжнє", одразу після першого засідання робочої групи, поговорило із її членом – головою правління Запорізького наукового товариства ім. Я. Новицького, доцентом Запорізького національного університету Сергієм Білівненком.

Пане Сергію, як пройшло засідання? Які думки лунали? Чи справді місту потрібно купувати Народний дім?

– На засіданні були представники міської ради, виконкому, депутатського корпусу, профільних управлінь. Також – голова робочої групи [заступник міського голови] Сергій Білов, представники власника, юристи. Управління культури надало обґрунтування: будівля необхідна для відродження культурних традицій міста.

Після цього виступив [спеціаліст з історико-культурної спадщини] Павло Кравчук з доволі натхненною доповіддю. Він нагадав про події квітня 1918 року, коли було проведено спільний марш-парад січових стрільців і запорожців під проводом полковника армії Української Народної Республіки Петра Болбочана. Вони зустрілися якраз на майдані Волі біля Народного будинку. Вишикувалися, очільник січових стрільців звітував Болбочану, прокричали "Слава!" один одному… Кравчук акцентував, що це відбулося ще до Злуки між Західною Українською Народною Республікою та Українською Народною Республікою.

Така наша локальна злука?

– Так, так, саме так. І вона передувала тій Злуці, яку всі знають і відзначають як День Соборності. Ще ЗУНР, по суті, не існувала, а січові стрільці були українським підрозділом у складі австрійської армії. По суті, Запоріжжя, на той момент ще Олександрівськ, стало передвісником.

А вже після параду війська Болбочана рушили на Крим, взяли Мелітополь, потім увійшли на півострів. Це відома кримська операція – одна з найуспішніших у контексті національно-визвольної боротьби. І вона теж починалася саме тут.

То чи схиляється робоча група до того, що будівлю треба купувати?

– Так. Усі, хто був присутній, підтримали цю ідею. Ціна поки не озвучувалася – чекаємо на оцінку від власника. Юридичний відділ має ще раз перевірити документи — попередньо їх уже переглядали.

Звісно, буде і реакція від депутатів, громади. Як представник наукового товариства я теж зацікавлений у цій дискусії.

Постає також питання: хто забезпечуватиме наукову реконструкцію, які архітектори, чи будуть залучені наші університети тощо.

Народний дім у травні 2025 року

Наскільки це доцільно саме зараз – під час повномасштабної війни, за кілька десятків кілометрів від лінії фронту?

– Такі питання теж порушувалися. Згадували і "прильоти" неподалік, і зруйновані будинки. Але, як зазначалося, за такою логікою ми не мали б відновлювати жодну будівлю, наприклад, будинок №151 на проспекті Соборному, який теж зазнав руйнувань.

Війна не закінчиться завтра. А пам’ятки в такому стані просто розсиплються. Якщо маємо змогу – треба рятувати зараз.

Будинок №151 на проспекті Соборному, під'їзд якого був зруйнований російською ракетою у жовтні 2022 року. Фото після удару та після реконструкції

Міська влада бачить у Народному домі громадський простір. Це ж і є первісне призначення будівлі?

– На засіданні я наголосив на важливості цього об’єкта в центрі міста як з історичного, так і з культурного погляду. Він розташований поруч з університетами, у пішій доступності, і спочатку задумувався як громадський простір. Цілком природно, що саме тут молодь могла б проводити об’єднавчі заходи. У кожного університету є свій культурний осередок, але Народний дім може стати спільним місцем — коворкінгом, який поєднує. І це – в самому центрі, з усім історичним контекстом.

Я також запропонував залучити до реконструкції наші університети: є "Політехніка", є кафедра дизайну ЗНУ.

Для підтримки запорізької ідентичності важливо створювати центри, які водночас спираються на історичну спадщину та мають сучасне обличчя. Бо заклад культури – це завжди на покоління.

Будівлю зводили саме для потреб громади, бо всі інші на той час були приватними. Навіть перша Земська управа містилася не у власному приміщенні, а в орендованому прибутковому будинку. Народний дім створили, щоб не залежати від оренди й дозволів власників.

Тривалий час це була єдина така громадська будівля в місті. За радянських часів з’явилися нові споруди, але вони не несуть такого історичного навантаження.

Цікавий факт: Народний дім зводили в 1901-1902 роках, і ще до завершення будівництва там уже проводили зібрання. Можливо, навіть засідання Земської управи, яка на той час не мала власного приміщення. Але цей момент ще потребує уточнення.

Як ви уявляєте цю будівлю у мирному майбутньому, за найкращих умов?

– Я реаліст, тому не чекаю "ідеальних" умов. Але навіть у нинішніх – це має бути простір для громади, спільної дії.

Наприклад, ми проводили історичний фестиваль у бібліотеці – його можна було б перенести туди. Можна організовувати реконструкції історичних подій: стрільці, Болбочан, "Просвіта"…

Особисто я хотів би, щоб там проходили й заходи, пов’язані з нашим товариством, з іменем Новицького (певний час у Народному домі було розміщено музей та архів міста, які очолив відомий краєзнавець Яків Новицький, – ред.). Ми щороку проводимо Новицькі читання – конференцію з учасниками з усієї країни. Народний дім міг би стати для них постійною локацією.

Фестивалі – не тільки історичні, а й фольклорні, з елементами нематеріальної спадщини. Запорозький степовий розпів, наприклад. Музеї могли б проводити тут пересувні виставки.

Плюс – події для студентів. Простір мав би бути гнучким, без постійної експозиції. Провели захід – змінюємо наповнення. Тематики – найрізноманітніші. Після війни — ветеранські події, вшанування.

Колись там був кінотеатр – чому б не відновити кінозону з аналоговим форматом, старими проекторами, плівкою, фільмами на полотні. Це було б дуже цікаво.

Літературні читання теж варто проводити. Усі згадують Маяковського, але, тут, безперечно, бували й інші – українські діячі – ті, хто приїжджав на Дніпрогес.

На які ще історичні будівлі міська влада має звернути негайну увагу?

– Найболючіше – це вокзал Запоріжжя-2. Я проїжджаю повз нього щодня – бачу, в якому стані він лишився після удару ще в березні 2022 року. Жодних робіт не проводилося, навіть дах не закритий. Три зими, дощ, сніг — і все це всередині. Це просто страшно.

Він пов’язаний із багатьма подіями та багатьма діячами і української культури і української політики.

Будівля дуже атмосферна, красива і має історію, яка пояснює, як Запоріжжя стало Запоріжжям. Саме цей вокзал з’єднував Донбас і Криворіжжя – через нього йшли поставки з одного боку коксівного вугілля, з іншого – руди. Формувався промисловий комплекс.

Вокзал Запоріжжя-2 до березня 2022 року. Фото: Nataliya Shestakova/wikimedia.org

Друга будівля – це млин Нібура, який також постраждав від обстрілу. Будівлю радянських часів поруч зруйновано, а млин більш-менш збережений. Але саме: більш-менш...

Млин Нібура. Фото: Denis Mamontov/zaporizhzhia.city

Найбільш цінними я б назвав саме ці дві будівлі. Але в місті – чимало цікавих споруд. Ми разом зі студентами першого курсу – і бакалаврату, і магістратури – вивчаємо їх на курсі пам’яткознавства.

Студенти досліджували об’єкти в центрі міста, в Олександрівському районі. Знайшли багато будівель початку ХХ століття, які фактично є пам'ятками, але не мають такого формального статусу.

Там живуть люди, і в ідеальному світі держава мала б допомагати їм утримувати ці будівлі в автентичному вигляді: дерев’яні елементи, черепичне покриття, історичні деталі. Це складно, але саме так формується міське культурне середовище, створюються туристичні маршрути, розвивається інфраструктура.

А поки цього немає, громада і міська влада мають подбати хоча б про підтримку таких споруд у належному стані. Бо війна рано чи пізно закінчиться, а пам’ятки, якщо їх не зберігати, просто зникнуть. І ми втратимо важливу частину своєї історії.

Народний дім у травні 2025 року

Не пропустить

Ознак підготовки до перезапуску Запорізької АЕС немає, – МАГАТЕ 29.05.2025, 19:12 Збільшилася кількість жертв бомбування села на Запоріжжі 29.05.2025, 15:39