Захищав Україну з початку повномасштабного вторгнення, дістав поранення й занурився в творчість. Запорізький ветеран, поет Євген Сєрков нещодавно видав першу збірку поезій. "Справжнє" поспілкувалося із захисником про життя після поранення, реабілітацію та творчість. І про ставлення до Шевченка.

"Коли я вчився в школі, то мало розумів Шевченка, бо всі ми пережили велике зросійщення. У дорослому віці цінуєш вагу кожного його слова, особливо на війні. І знаєте, важливо повертатися до Шевченка, осучаснюючи його. Наприклад, писати музику на його вірші, перетворюючи на пісні, як от Артем Пивоваров заспівав "Думи мої думи". Це надзвичайно важливо. Мене ця пісня так зачепила, що я почав перечитувати "Кобзар". Творчість Тараса Григоровича й зараз формує справжнє українське суспільство", – говорить ветеран Євген Сєрков.

Воїн, який до служби працював вчителем фізкультури, говорить, що свої перші вірші почав писати ще в підлітковому віці. Це були емоційні поезії про кохання. Із початком великої війни перейшов, як сам визначає, на більш усвідомлені речі.

"Я не можу сказати, що всі мої вірші, які я написав на війні, – це вірші прямо про війну. Втім, звісно, пов’язані з нею. В темах – і долі людей: від втраченого кохання до набутого, очікування, терпіння, пам’яті, любові", – каже поет.

Першу збірку власних поезій "100 слів про кохання та війну" ветеран, що народився в Кам’янці-Дніпровській, презентував в Запоріжжі 26 лютого цього року.

"Я не описую саму війну конкретно: от хтось гине, чи щоденний побут військового, чи то як солдат йде в бій, чи хтось отримав поранення. Пишу більше, що саме відбувається через війну, в які обставини потрапляють люди, що вони переживають емоційно", – пояснює він.

Коли не знаю, що сказати,

Коли на серці дикий біль,

А що я можу світу дати,

Пройшовши незліченність миль?..

(Із вірша "Коли нема чого сказати")

Торік, захищаючи Україну, Євген Сєрков дістав важких поранень. Працював із дронами на позиції – потрапив під удар ворожого безпілотника.

"Я пам’ятаю звук вибуху, а після нього… я перестав розуміти, що відбувається. Треба було рятуватись. Тільки завдяки побратимам я залишився живий. Я втратив кисть лівої руки, отримав сильні поранення правої руки, ноги та ока. Якби не побратими, я міг би ще й ту поранену ногу втратити", – розповідає ветеран.

Євген пережив 22 надскладні операції. Після цього реабілітація, яка після важких поранень є зазвичай тривалим та болісним процесом, уже не здалася йому важким випробуванням.

"Важко більше морально, бо до фізичного болю й свого стану з часом звикаєш. Зараз вже права рука, яку врятували, працює десь на 60%. На іншу руку мені встановили протез в Запорізькому реабілітаційному центрі. Я дуже вдячний тамтешнім спеціалістам, вони професійні й уважні, це важливо", – говорить Євген.

Ветеран має два протези – біонічний, який встановили за рахунок спонсорів, і механічний – за рахунок державних коштів. Якщо біонічним можна виконувати тонку роботу, як от працювати за комп`ютером, то механічний витримує більше навантажень.

Поет каже, що найбільшу підтримку він отримує від дружини Анастасії.

"Якби не вона, то я б ще "лежачим" був. Вона була зі мною завжди й всюди – сиділа біля мене в лікарнях, підтримувала максимально. Звісно, коли тільки дізналася про мої поранення, то був шок і сльози. Але треба було триматися й вона трималась. Вона сама знайшла мене в реанімації в Дніпрі. Я відкриваю очі, а вона стоїть. Вона сиділа там весь день, щоб побути зі мною в реанімації 10 хвилин, що допускалося. Дуже вдячний дружині, бо я бачу, що таке справжнє кохання", – каже Євген Сєрков.

Саме до дружини – ці його рядки:

І кожен раз, коли настане лютая негода,

Я притискатиму тебе до себе що є сил,

А все тому, що ти для мене нагорода,

Ти зірка в небі, сонце, найкрасивіший небосхил!

Читайте також: "Забрав руку, щоб пришили": ветеран із Запоріжжя стріляє лівою і надихає побратимів

Не пропустіть

Удар по російському полігону на Запоріжжі: кадировці "злили" координати в TikTok 09.03.2026, 18:00 Ворожі обстріли понівечили будинки в двох районах Запоріжжя – кадри 09.03.2026, 13:37