Заповідник "Хортиця" відзначив круглу дату – 60 років зі створення. Це непоганий привід згадати, як усе починалося у ті роки, коли в Совєтському Союзі ще примарно сподівалися на демократичні перетворення й відхід від жорсткої диктатури. Допоможуть у цьому, зокрема, й документи із Державного архіву Запорізької області.

Отже, у вересні 1965 року на ім’я заступника голови Ради міністрів совєтської України Петра Тронька була підготовлена доповідна записка відносно можливості створення на острові Хортиця заповідника, присвяченого історії запорозького козацтва. Зацікавленість далеко не останньої людини в совєтській ієрархії чинів не була випадковою. Незадовго до цього він відвідав Запоріжжя, де про ідею історичного заповідника на Хортиці йому розповіли місцеві небайдужі чиновники-однодумці: заступник голови облвиконкому Микола Киценко разом із начальником обласного управління культури Степаном Кириченком. Тронько ідею повіз до Києва, де поділився нею з першим секретарем КПУ Петром Шелестом. Тоді й розпочалося.

Авторами доповідної записки були члени спеціально створеної для цього комісії: начальник Управління музеїв та охорони пам’ятників культури Міністерства культури УССР Кирилюк, директор Переяслав-Хмельницького державного історичного музею Сікорський, завідувач науково-методичним відділом Київського державного історичного музею Захарченко та старший науковий працівник цього ж музею Сидоренко.

У доповідній йшлося, що більшість Запорозьких Січей на той час вже була затоплена водами Каховського водосховища, а острів Хортиця,

"що входив до складу Запорізьких земель, хоч і не був їх центром, все ж відіграв велику роль, будучи збірним пунктом запорізьких козаків під час походів на узбережжя Чорного моря, форпостом у захисті Томаківської, а пізніше Базавлуцької Січей, про що свідчать археологічні та історичні дані".

Щодо тогочасного стану та значення Хортиці автори документу зазначали, що вона є популярним місцем відвідування як для місцевих, так і для туристів. У зв’язку ж із досить інтенсивною забудовою правобережної частини міста, у скорому часі острів мав опинитися у самому центрі індустріального Запоріжжя й міг стати чудовим місцем для відпочинку жителів міста.

Станом на 1965 рік на острові вже було висаджено близько 2000 га фруктового саду, розбито парк ім. Шевченка, на площі 1000 га створено зелену зону міста.

Зважаючи на ці та інші фактори, члени комісії вважали за необхідне здійснити низку заходів щодо острова. Насаперед, оголосити його державним заповідником без права забудови житловими будинками.

У північній частині Хортиці, навпроти Дніпрогесу, пропонували створити тематичний садово-декоративний парк історії запорізького козацтва й прикрасити його скульптурами видатних діячів доби козацтва: Северина Наливайка, Криштофа Косинського, Тараса Федоровича, Якова Острянина, Павла Павлюка, Івана Сулими, Богдана Хмельницького, Івана Сірка й інших. В центрі цього парку, на ділянці площею в 2-3 га, мали спорудити монумент-панораму, присвячену історії запорозького козацтва.

Чисельні урочища на острові пропонували оформити композиційними скульптурами різної тематики, зокрема – "Прибуття селян на Запоріжжя", "Перед походом", " Козацька рада", а також про прибуття Богдана Хмельницького на Січ та розгром польської шляхти тощо.

Продовжуючи возвеличення історії запорожців, на одному з порогів біля Дніпрогесу хотіли встановити бронзову скульптурну групу "Запорозькі козаки в дозорі". На Чорній Скелі – реконструювати козацький курінь, де експонувати побутові речі козаків. В урочище Сагайдачного – перевезти та встановити хату запорозького старшини XVIII ст.

Крім того, наголошували на необхідності реконструкції рову й валів Хортицької козацької засіки, а в заплаві острова пропонували встановити реконструкції козацьких чайок в натуральну величину.

На додаток – ще й прикрасити скульптурами козаків новий міст на Хортицю.

Для надання місцю "традиційно" туристичного забарвлення, необхідно було також створити майстерню для виготовлення сувенірів (козацьких люльок, порохівниць тощо). Усе це в комплексі в майбутньому мало би стати етнографічним музеєм південних районів України просто неба.

Очевидно, що доповідна записка була переконливою та й "зорі зійшлися" у відповідний час та у відповідному місці. ЦК КПУ ухвалив Постанову "Про увічнення пам’ятних місць, зв’язаних з історією запорізького козацтва". У документі від 31 серпня 1965 року зазначали:

• "1. Оголосити територію острова Велика Хортиця в місті Запоріжжя Державними історико-культурним заповідником. Закласти і впорядкувати на території заповідника тематичний садово-декоративний парк історії запорізького козацтва. Виконкому Запорізької обласної Ради депутатів трудящих (т. Мокроусу) встановити в натурі межі Державного історико-культурного заповідника на о. Велика Хортиця.
• 2. Раді Міністрів УРСР вирішити в установленому порядку питання про спорудження в перспективі на о. Велика Хортиця та в місцях, зв’язаних з історією запорізького козацтва, пам’ятних знаків".

Уже 18 вересня того ж року Рада міністрів УРСР "підтримала лінію партії" й прийняла постанову №911 "Про увічнення пам’ятних місць, зв’язаних з історією запорізького козацтва", якою територію острова Хортиця оголосили державним історико-культурним заповідником.

Згадувалося тут і про закладення тематичного садово-декоративного парку, і про встановлення в натурі меж нового заповідника.

Постанова Ради міністрів УРСР

Далі все відбувалося за класичними законами бюрократії. Після рішення центрального органу влади до роботи підключалася регіональна. Уже 1 жовтня з’явилося рішення виконкому Запорізької обласної ради, в якому призначалися конкретні відповідальні особи з виконання доручень щодо меж заповідника та його змістового наповнення. А 3 листопада вирішили оголосити конкурс на проектування того самого тематичного наповнення.

Із рішення виконкому Запорізької обласної ради

11 квітня 1966 року відбулося засідання секції планування і забудови міст Технічної ради Держбуду УССР щодо проекту Генерального плану острова Хортиця. Сам же документ під назвою "Проект державного історико-культурного заповідника запорізького козацтва на острові Хортиця" був розроблений в Запорізькій філії Українського державного проектного інституту "Укрбудміськпроект".

Варто згадати, що істориків на цьому заході представляла Олена Апанович – неперевершений фахівець з історії козацтва. Крім того, – ще й принциповий дослідник. Все це в комплексі вартувало їй роботи у 1972 році, коли її звільнили з Інституту історії Академії наук УССР (формально – "за скороченням штатів", фактично – за дисидентство в науці).

Уже з перших абзаців протоколу засідання в Держбуді стає зрозумілим, що на той час історико-культурний заповідник вже передбачався як туристичний об’єкт із наявністю санаторіїв та місць відпочинку:

"На острові намічено організацію таких функціональних зон: зони тематичного садово-декоративного парку історії Запорізького козацтва; зони оздоровчих закладів короткочасного перебування; зони масового відпочинку".

Для садово-декоративного парку планували відвести ділянку в північній частині острова площею 220 га, а перша черга будівництва мала охопити 30 га напроти Дніпрогесу. Там мали спорудити музей-панораму, монументально оформлену алею героїв, влаштувати етнографічний музей просто неба, встановити монументальні скульптури й пам’ятні знаки тощо.

Останні прив’язувалися до наступних подій: докозацькі часи, період Запорозького козацтва, роки спільної боротьби російської армії та козацтва з турецькими й татарськими військами, совєтський період та перебування на острові визначних діячів української та російської культури: Шевченка, Репіна, Румянцева, Суворова, Кутузова та Горького.

Генеральний план Державного заповідника історії запорізького козацтва на острові Велика Хортиця в м. Запоріжжя

У Генеральному плані містилася й конкретизація: де і що саме треба буде вшанувати. Один знак треба було встановити на місці старовинного дубу, де слов’яни приносили жертву богу Хорсу, а у козаків було одне із місць збору.

На думку головного архітектора міста Запоріжжя Василевського (це вже у липні 1968-го, коли готувалися архітектурно-планувальні завдання), тут треба було посадити дуб, а місце мало слугувати для відпочинку туристів.

На Думній Скелі мав бути знак на згадку про місце пам’яті збору козаків перед військовим походом. В середині острова, на найвищому місці, планувалося відтворити козацьку сигнальну вежу. У 1968-му Василевський конкретизував місце об’єкту – напроти бульвару Центрального міста Запоріжжя.

В матеріалах головного архітектора міста також містяться згадки про ще кілька пам’ятних знаків. Зокрема, про пам’ятний знак у плавневій зоні на місці збору руських (не російських) дружин для походу проти половців та татар:

"виглядом пам’ятного знаку відтворити сувору атмосферу й бойовий дух руських воїнів тих часів".

Також ішлося про пам’ятник князю Святославу на Чорній скелі, монумент на честь козацького повстання під проводом Богдана Хмельницького, обеліск на честь боїв Дмитра Вишневецького проти татар й турок (на о. Байда) тощо.

Не зайвим буде зазначити, що у березні 1966 року виконком Запорізької обласної ради видав розпорядження щодо перепоховання на Хортиці праху легендарного кошового отамана запорожців Івана Сірка. Для цього мала бути відправлена спеціальна експедиція у Капулівку Дніпропетровської області, де власне отамана й було поховано.

Щодо оздоровчих закладів, то планували залишити ті, що вже були:

"Оздоровчі заклади, розраховані лише на короткочасний відпочинок, розташовуються в тих місцях, де вже вони існують".

В анонсованій зоні масового відпочинку передбачалося будівництво спортивної зони, туристських готелів та інших споруд, необхідних для обслуговування відпочивальників. Звичайно ж, була запроектована й дорога до усіх означених об’єктів.

Якщо ж говорити про зонування заповіднику, у Генеральному плані було передбачене наступне.

Північна зона визначалася як спортивно-видовищна. Тут мав бути парк культури та відпочинку з потужним спортивним комплексом й всіма елементами й закладами, характерними для такого типу зелених масивів: малася на увазі наявність кінозалів, естради, різного роду павільйонів, танцзалів й атракціонів.

На північному краю острова передбачили створення музею-виставки запорозької старовини, де мали бути відтворені в натурі фрагменти Запорозької Січі та зібрані експонати й матеріали про героїчне минуле запорожців.

В центральній частині острова мав функціонувати виставковий комплекс, де були б подані досягнення науки й техніки, культури, промисловості та сільського господарства міста Запоріжжя та Запорізької області.

Центральна зона загалом планувалася як продовження центру міста. Автори Генплану припускали, що у майбутньому в цій частині острова можна буде створити ботанічний сад або відкрити зоопарк.

Південну частину планували як туристичний лісопарк. Поруч зі створенням комплексів, будуванням готелів, пансіонатів, мотелів, а також складів, пов’язаних із обслуговуванням приїжджих, в цій зоні резервували великі території зелені та плавнів, що призначалися для прогулянок й відпочинку населення поблизу природних красот.

Усі три зони острова мали бути об’єднані між собою парковою автодорогою й системою алей та стежок. По всій території Хортиці планувалося розміщення ресторанів, кафе, кіосків та малих архітектурних форм.

Генеральний план в цілому затвердили. Окремі моменти потребували уточнення, але напрямки до появи нового історико-культурного (і не в останню чергу, розважального) об’єкту були визначені.

Далі проводили конкурси на проєкт історико-меморіального комплексу Державного історико-культурного заповідника запорозького козацтва на острові Хортиця. У 1967 році розглядали сім проєктів, 1968-го – 15, з яких 11 задовольняли умови конкурсу, 1969-го – шість. Але жоден конкурс не надав потрібних результатів.

Ескіз Державного заповідника історії запорозького козацтва на острові Велика Хортиця

У матеріалах 1969 року, оприлюднених у відповідній програмі, йшлося, що проєкт етнографічного музею просто неба мав передбачати реконструкцію оборонних, суспільних, житлових й господарських споруд, які повною мірою характеризували козацький спосіб життя. Які ж об’єкти передбачалися для цього музею?

• Січ-укріплення: площа з куренями, церквою й пушкарнею;
• передмістя із зброярнею та гончарною майстернями, школою, "грецьким" (посольським) будинком, корчмою, торгівельною частиною та козацькою гаванню;
• окрім того, мав бути запорізький зимівник (хутір, поселення) з житловими й господарськими будівлями;
• запорозький бойовий табір з возів;
• сторожова вежа на кургані.

Загалом, за перші п’ять років від прийняття постанови про Хортицький заповідник, роботи було зроблено чимало. У 1971-1972 роках відбувалося будівництво зони обслуговування на острові. І вже тут стало зрозуміло, що процеси будівництва гальмуються місцевою владою.

Перший директор заповідника на Хортиці Арнольд Сокульський писав, що на Запоріжжі діяла "п’ята колона", яка вороже ставилась до проєкту вшанування козацтва. Запорізький обком КПУ, очолюваний фаворитом Леоніда Брежнєва Михайлом Всеволожським, зайняв позицію подвійних стереотипів.

Після святкування 200-річчя виникнення Запоріжжя, відправною датою якого був вибраний 1770-й – рік закладання Олександрівського форштадту, розпочався наступ на ідею Хортицького заповідника як власне козацького.

Першою "вистрілила" загальносоюзна газета "Известия" у 1970-му. Вона надрукувала об’ємну саркастично-публіцистичну статтю "Запорізька баталія" (в оригіналі – "Запорожская баталія"). У ній йшлося про суперництво Дніпропетровської та Запорізької областей за пріоритет створення козацького меморіалу, зокрема – про суперечку навколо перенесення останків отамана Сірка на острів Хортиця. Далі вже у Запоріжжі почався відхід від раніше схвалених намірів. Відділ пропаганди й агітації взяв під тотальний контроль усю роботу, пов’язану з Хортицьким меморіалом і одним з його засновників Кириченком та його послідовниками.

Сокульський писав, що режим контролю був настільки жорстким, що прості питання діяльності колективу зі створення заповідника не раз розглядались на засіданнях бюро Запорізького обкому КПУ.

Секретаріат обкому з пропаганди та агітації призначив персональних відповідальних за контроль цієї ланки роботи. Здавалося, не металургія, хімія і машинобудування були пріоритетними сферами промислового міста, а такі питання, як перевезення в Запоріжжя козацьких хрестів, проектування монумента "Козаки в дозорі", проектування експозиції майбутнього музею тощо.

Далі – більше. Один з ініціаторів створення заповідника Микола Киценко потрапив у немилість компартійних керівників через свою книгу "Хортиця у героїці і легендах".

А 28 вересня 1973-го Центральний комітет Компартії України скасував рішення від 1965 року про увічнення пам'яті місць, пов'язаних з історією запорозького козацтва. Очевидно, що це зачепило і проект майбутнього козацького заповідника на острові Хортиця. Почалися звинувачення на адресу самої концепції, твердження, що "історію козацтва" відірвано від іншої історії українського (як частини "радянського") народу. Попри те, що остаточний тематико-експозиційний план музею затвердили лише 1972 року, нове рішення зірвало реалізацію, над якою працювали попередні вісім років.

Зрештою музей перейменували й перепрофілювали. Компартійні та совєтські чиновники наказали побудувати на Хортиці Музей історії міста Запоріжжя, який мав стати філією Запорізького краєзнавчого музею. Відповідно, в основу експозиції мали лягти вже не виключно козацькі, але й сюжети "революційної боротьби українського народу за встановлення совєтської влади" та блискучі "соціалістичні перетворення в Запоріжжі".

Крім того, на насипаному неподалік майбутнього музею кургані замість планованої скульптури "Козаки в дозорі" мали встановити типово совєтський монумент "Дружба народів".

Утім, попри все, ця історія таки мала справедливе закінчення. 14 жовтня 1983 року на Хортиці відкрився Музей історії Запоріжжя. А за п’ять років він уже повернувся до концепції Музею історії запорозького козацтва. У радянській імперії зла вже йшли незворотні процеси – і вони торкнулися ідеї заповідника та музею на найбільшому дніпровському острові.

Читайте також: У Запоріжжі рекламують штаб окупантів: "загублена" історія будинку Бадовського

Читайте також: Народний дім – це на покоління, – запорізький історик Сергій Білівненко

Не пропустить

У Запоріжжі відпрацьовують дії на випадок кількаденних блекаутів 27.09.2025, 18:04 "Чекаю сина з 2022-го": близько 60 людей вийшли нагадати про бранців у Запоріжжі 27.09.2025, 17:39