Про те, як не втратити віру на п'ятий рік повномасштабної війни, її причини з точки зору Української православної церкви, а також чому колишній Московський патріархат називає себе УПЦ, видання "Справжнє” поспілкувалося з архієреєм Православної церкви України, єпископом Запорізьким і Мелітопольським Фотієм.

Пане єпископе, Православна церква України після отримання томосу в 2019 році нарешті стала визнаною Вселенською патріархією офіційно. Як правильно називати УПЦ чи ПЦУ?

– Так, після довготривалої боротьби за незалежність української православної церкви, у 2018 році був скликаний Об'єднавчий собор. І в 2019 році ми отримали визнання від Вселенського патріархату.

На сьогоднішній день ми носимо назву Українська православна церква (УПЦ), або ще Православна церква України (ПЦУ). І так, і так правильно.

Але ж парадокс у тому, що церква, повʼязана з Москвою, теж нині називає себе УПЦ. Тоді як відрізнити?

– Так, вони дуже давно прибрали приставку "МП” з відсилкою до Московського патріархату зі своєї офіційної назви. І так само називаються "Українська православна церква". Хоча, по суті, такими не є за їхнім же статутним документом. Просто вони обманюють людей.

Є люди, які свідомо кажуть, що ми тільки за єдність із РФ – не можна відділятися, за патріарха Кирила. Один із таких – очільник в Запоріжжі – митрополит Лука.

Ось, будь ласка, в перший тиждень Великого посту цього року, в соборі співали за многоліття російського патріарха Кирила.

Як ви до цього ставитесь?

– Ніяк. Ви розумієте, що у людей має бути вільна воля. Шлях заборони – це шлях диктатури. Тому, я вважаю, що державі треба докласти більше зусиль, аби все-таки змусити їх виконати закон, який потягне за собою перейменування. По-чесному визнати, що вони є частиною Російської православної церкви в Україні. Тому що люди підходять, бачать вивіску "Українська православна церква" і вірять, що це наша церква. Хоча, насправді, це не так. Вони можуть і не знати, що це церква, яка підтримує звʼязок з РФ. Ось в цьому треба навести порядок.

Тим паче, ми знаємо, що багато представників Російської православної церкви в Україні на окупованих територіях, навіть у Запорізькій області, пішли на співпрацю з ворогом.

Як змусити змінити назву? Щоб люди чітко розуміли, що колишня церква УПЦ МП, попри те, що відкинула дві останні літери, й досі співпрацює з ворогом?

– Закон такий є, є висновки комісії. Ці документи легко знайти в мережі. Але чому воно не впроваджується в життя? Я не знаю. Чого не вистачає? Кажуть, треба довести афілійованість до Московського патріархату.

Ну так зайдіть до них на службу, усе побачите й почуєте: "Ми за патріарха Кирила, наш патріарх Кирил”. Але треба ще афілійованість.

До речі, як ви ставитеся до таких вірян, які все ще з Кирилом?

– Людина має вільну волю, вільний розвиток і вона має право на вільне віросповідання. Ось, розумієте, це один із таких пунктів звинувачень України на міжнародній арені, що у нас є переслідування віри.

У нас немає переслідування віри, але є факт приховування правди: у нас і досі працює церква Московського патріархата, якій завжди надавалися особливі преференції.

Пане Фотію, скажіть, будь ласка, чи змінилося щось в богослужіннях з початком повномасштабної війни?

– Додалася молитва за перемогу Україні. Постійно згадуємо в своїх молитвах загиблих воїнів та цивільних, які загинули.

Оскільки наш собор розташований на околицях Запоріжжя – ближче до фронту, то маємо потенційну загрозу завжди. Відповідно богослужіння під час повномасштабної війни скорочені, щоб зменшити час перебування людей в храмі. Це вимушені заходи безпеки. Ми сподіваємось, що скоро зможемо служити так, як потрібно, згідно уставу.

Як зберегти духовну опору під час війни? Особливо, коли масовані обстріли й люди перебувають у постійному стресі. Як не впасти в зневіру?

– Це дуже складне питання, тому що немає однозначної відповіді. Для кожної людини є свій спосіб. Комусь достатньо просто говорити "Господи, помилуй і нехай заспокоюється". А комусь треба відкрити Біблію, читати Святе Письмо. Але найголовніше треба пам'ятати, що все, що відбувається у світі, відбувається або з волі або з попущення Божого.

Що таке попущення?

– Це коли Господь допускає випробування.

Тобто війну в Україні ми можемо розглядати як те, що Господь допустив це випробування?

– Допустив. І треба шукати причини, чому в нас так сталося. Ви ж розумієте, що будь-які наслідки мають свою причину. Війна – це наслідок. А причина, як на мене, це імперські амбіції РФ.

Це війна між рабовласницьким устроєм, яким по суті є РФ, і демократією, якою є Україна. По-друге, імперська ідеологія, без зовнішнього ворога й війни, почне поїдати сама себе зсередини. Тому війна з кимось – це запорука її існування.

Скажіть, будь ласка, як у розумінні церкви корелюється заповідь "не вбий" із війною? Адже нашим захисникам доводиться вбивати ворога.

– Вони не вбивають. Це називається "знищення живої сили противника”, тому це зовсім різні речі. Як у юридичному законі, так і в духовному. Ті, хто напали, от вони – вбивці. А наші військові захищають життя своїх близьких. А для того, щоб захистити нашу державу, нас самих, вони повинні знищити живу силу противника. Оце прямо так прописано правило, як до цього ставитися.

Коли одна людина заради будь-яких ідей знищує, вбиває іншу, це, звісно, є зло. Але коли той, хто захищається, змушений це робити, його дії – це виконання заповіді Господньої. Немає більше любові, ніж в того, хто покладе душу за ближніх своїх.

Яка задача військових капеланів?

– Забезпечувати духовні потреби військовослужбовців, незважаючи на конфесійну приналежність. Це не означає, що капелан повинен бути представником всіх конфесій. Він має просто відноситися з повагою до військовослужбовців інших конфесій, і, за можливості, домовитися з пастором іншої конфесії й запросити його до візиту у військо.

Це присутність церкви у війську – молитва, благословення, підтримка, спілкування. Багато завдань. Дуже багато зараз через капеланів йде і гуманітарно-волонтерської діяльності.

Ненавидіти ворога нормально?

– Не зовсім. Скоріше треба розуміти, що це ворог і сприймати, як людину, яка може тобі заподіяти зло. Тобто дистанціюватися, унеможливлювати взаємодію. А ненавидіти – ні, тому що це дуже погане почуття. Ненависть, злість нерідко призводять до хибних кроків.

Розсудливість – це правильніше слово буде. От я знаю, що це небезпечно і я поводжуся із тим, як із небезпечними речами. Ось так і з ворогами треба.

Ми можемо просити, щоб Господь зупинив ворога. Або ще краще, щоб навчив ворога зупинитися – це ще краще буде. Я розумію, що важко не відчувати такі почуття. Особливо тим, хто у війні втратив близьких, але ненависть призведе до гірших наслідків.

Не пропустіть

Новий міський маршрут запускають у Запоріжжі – великі автобуси поїдуть набережною 22.04.2026, 15:25 Нічний удар по залізниці в Запоріжжі: загинув помічник машиніста 22.04.2026, 08:23