Як оунівці брали владу в окупованому Бердянську

Українські націоналісти, безсумнівно, усвідомлювали важливість охоплення оунівською мережею запорізького Приазов’я з його центром у портовому Бердянську, що був окупований німецькими військами. Після прибуття до Запоріжжя й початку організаційної розбудови мережі, керівник обласного підпілля Василь Пастушенко відправив групу з шести осіб на чолі з Миколою Федисівим (у матеріалах совєтських спецслужб він чомусь фігурує як "Тодосєв") до Бердянська для організації осередків у південно-східній частині Запорізької області.

Після прибуття до Бердянська (на той час – Осипенко) група Федисіва одразу провела збори щодо створення районної управи, в якій мали працювати члени ОУН. На засіданні визначилися з кандидатурами: на посаду голови управи поставили Пантелеймона Клименка, вчителя, колишнього директора музею; заступником голови управи став Павло Мусієнко; керівником райспоживспілки – Харитон Книш, вчитель залізничної школи; заступником керівника райспоживспілки – Гаврило Федорцов, колишній січовий стрілець, заступник керівника Райзбуту.

За результатами зборів районна управа розпочала роботу, на що навіть отримала дозвіл від німецької окупаційної влади. Проте цей успіх виявився нетривалим.

Розбудова мережі

Паралельно розпочалося створення міської та районної оунівської мережі. Відповідальним за розбудову ОУН на цих територіях був призначений Пантелеймон Клименко. Він наголошував першим членам організації, що не варто проводити широкомасштабні "мобілізаційні" процеси, оскільки це може призвести до провалу перед німецькими спецслужбами.

Залученню до ОУН підлягали лише перевірені українці, яких також треба було ангажувати до роботи на керівних посадах на рівні міста й району. Крім того, рекомендувалося створювати резерв для поповнення лав організації: кожному члену ОУН необхідно було підготувати мережу симпатиків, яких поступово підводили до ідеї боротьби за українську самостійність.

Перші організаційні здобутки бердянського націоналістичного підпілля були зведені нанівець окупаційною владою. Створена за участі оунівців районна управа, у січні 1942 року за розпорядженням німецької сільськогосподарської комендатури була ліквідована, а частина її співробітників переведена на роботу до міської управи. Учасники групи Миколи Федисіва були змушені залишити територію району наприкінці жовтня 1941 року на вимогу німецької сільськогосподарської комендатури Бердянська.

Не вдалося також організувати просвітницьку роботу в Бердянську. Пропозиція оунівського активіста, колишнього петлюрівця, вчителя історії Григорія Власенка, про відкриття місцевого осередку товариства "Просвіта" не отримала підтримки окупаційної влади. Проти діяльності товариства рішуче виступив німецький відділ пропаганди. Незважаючи на це, діяльність місцевої ОУН не була зупинена.

Підпілля та "орбітальні" структури

Аналогічно до Мелітопольського, кураторство діяльності підпілля у Бердянську здійснювали Богдан Мовчан та Борис Крицан (який діяв тут під псевдонімом "Сизий"). Структурно підпілля ОУН об’єднувало три райони: Осипенківський (Бердянський), Андріївський та Ногайський (Приморський). За даними Павла Мусієнка, у Бердянському районі осередки ОУН існували у селах Карла-Маркса (Троїцьке), Калайтанівка, Новотроїцьке, Миколаївка та Осипенко (Новоспасівка). Основна робота з налагодження діяльності ОУН у Бердянській окрузі звалилася на керівника місцевого підпілля Пантелеймона Клименка.

З наявних на сьогодні матеріалів можемо зробити висновок, що одним із пріоритетних напрямків діяльності підпілля було створення мережі "орбітальних" структур – близьких за духом організацій та закладів, але дозволених владою. Їхня наявність давала можливість використовувати легальні засоби для досягнення цілей оунівців.

За ініціативи Пантелеймона Клименка, який у 1930-х роках був директором місцевого музею, влітку 1942 року було засноване "Науково-краєзнавче товариство" на чолі з педагогом Василем Зборовцем. Краєзнавче товариство було створене при міському музеї, але мало статус окремої організації. На час створення, воно поділялося на наступні секції: етнографічно-побутову, геологічну, зоологічну, ботанічну, історичну та агрономічну. Про результати своєї діяльності члени краєзнавчого товариства планували інформувати широку громадськість у формі доповідей, рефератів й лекцій на своїх зібраннях, які мали відбуватися 1-2 рази на місяць.

Для проведення досліджень товариство мало на меті якнайширше залучати до роботи вчителів та учнів шкіл. Зокрема, й створити молодіжні краєзнавчі гуртки. Долучитися до роботи краєзнавчого товариства могли усі охочі, люди різного віку й професій.

Також відзначимо, що до завдань товариства входило, зокрема: збирання усної історії, обрядових, історичних, бурлацьких тощо пісень, оповідань, іншого фольклору. За результатами своєї пошукової діяльності краєзнавче товариство планувало випустити власний науковий збірник з дослідження Бердянського краю.

Ще за ініціативи Пантелеймона Клименка були засновані Товариство суспільної допомоги та Учительський кооператив.

"Сільбуди" для молоді

Для активізації молодіжного суспільного життя на території району відкривалися "сільбуди" (сільські будинки), де проводилися збори молоді – вечорниці, демонструвалися вистави, відбувалися тематичні читання історичної літератури та бесіди. Але "сільбуди" проіснували недовго і незабаром були закриті за розпорядженням ґебітскомісара – керівника окупаційної адміністрації Бердянської округи.

Ще одним напрямком роботи з молоддю була допомога тим, хто намагався уникнути вивезення на примусові роботи до Німеччини. З метою зменшення кількості безробітних вчителів, восени 1942 року Пантелеймон Клименко організував школу шиття, ремісничу школу, агрономічні курси та музичну школу.

На сьогодні відомо про один осередок оунівської "молодіжки". Його створив у селі Осипенко (Новоспасівка) член похідної групи Поліщук, який працював вчителем у місцевій школі. За спогадами Миколи Береславського, він разом із студентом Редзем та односельцем Устименком розповсюджували отриману від Поліщука українську націоналістичну літературу. У 1943 році осередок було викрито німецькими органами держбезпеки, Поліщука розстріляно, а Миколу Береславського відправлено на роботи до Німеччини.

Серед матеріалів, які поширювали оунівці в Бердянській окрузі відзначимо: "Де шукати наших історичних традицій" Дмитра Донцова, видання з історії Запорозької Січі та різні газети. Крім того, у середній школі Пантелеймон Клименко запроваджував вивчення української історії за виданнями, які поширювалися оунівцями, зокрема "Історією України" Івана Крип’якевича.

Українська церква

Бердянські оунівці не залишилися осторонь і процесів відновлення релігійного життя. В листопаді 1942 року до Бердянська з Рівного прибув протоієрей Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) отець Микола, за участі якого були проведені збори священників та релігійної громади, де розглядалося питання про перехід в церковне підпорядкування від Московського патріархату до УАПЦ. Проте така ініціатива на зборах не отримала підтримки.

Незважаючи на це, автокефалістам вдалося відкрити церкви в селах Миколаївка, Трояни та Софіївка Бердянського району, а також у місті Ногайськ (нині – Приморськ). Одним з активних діячів за відновлення та становлення УАПЦ на Бердянщині був житель села Миколаївка, член ОУН, Пилип Мефодовський. У 1930 році він був засуджений до шести років ув’язнення за антисовєтську агітацію, а у 1935 році – до чотирьох років за порушення паспортного режиму.

Батько та двоюрідній брат Пилипа Мефодовського у 1935 році, як священники-автокефалісти, що мали зв’язки зі Спілкою визволення України, були заарештовані органами НКВД й замордовані у радянських катівнях.

За свідченнями керівника бердянської міської ОУН Павла Мусієнка, для зміцнення підпілля в Ногайську, на посаду завідуючого тамтешнім районним відділом освіти перевівся з Бердянська оунівець Проценко.

Однією з помітних акцій приморських оунівців було створення влітку 1942 року місцевої "Просвіти". Керівником культурно-освітньої організації став лідер місцевих оунівців Капленко. Через одного з місцевих оунівців, директора Ногайського рибтресту Паська, здійснювався зв'язок між керівництвом Бердянського (Пантелеймон Клименко) та Мелітопольського (Леонід Сухін-Фоменко) окружних проводів.

Репресії

Оунівці з Бердянщини зазнали нацистських репресій. У в’язниці Мелітополя певний час перебував керівник ОУН Бердянської округи Пантелеймон Клименко, заарештований у квітні 1943 року, згодом він був переведений до Бердянська. Також зазначимо, що з числа бердянських оунівців нацистських репресій зазнали також Павло Мусієнко, Костянтин Приходько та Проценко.

Але справжнє полювання на членів ОУН відкрили совєтські спецслужби, коли повернулися до Бердянська. Підпільників "розробляли" у справі, яку слідчі назвали "Попутники". Її завели на підставі матеріалів, що надали совєтські агенти "Царгород" та "Огонь", за статтею 54 Кримінального кодексу УСРС "контрреволюційна діяльність".

Вирок у справі бердянської ОУН військовий трибунал Мелітопольського гарнізону виніс 28 жовтня 1944 року. Петро Капленко та Пилип Мефодовський були засуджені до розстрілу з конфіскацією майна; Павло Мусієнко, Іван Федоренко та Костянтин Приходько – до 10 років таборів з ураженням в правах на 5 років та конфіскацією майна, Дмитро Полулях – до 8 років таборів та 3 років ураження в правах з конфіскацією майна. Розшуки тих членів ОУН, яким вдалося уникнути арештів, тривали.

Читайте також: Співпраця з совєтським підпіллям і 14 атентатів: що відомо про ОУН у Мелітополі

Не пропустіть

Громада Запоріжжя вимагає повернути парк Тарасова – підсумки круглого столу 01.05.2026, 12:21 Поранена та руйнування: РФ обстріляла понад 40 громад на Запоріжжі 01.05.2026, 07:24