Росіяни погрожують обстрілами системи водопостачання. Саме тому запорізькі екоактивісти привертають увагу до очищення малих річок, які можуть стати джерелами забору води для господарських потреб. Про стан малих річок Запоріжжя та діяльність захисників екології "Справжнє" поговорило з головою громадської організації "Екосенс" Тетяною Жавжаровою.

Тетяно, чим останні чотири роки займається "Екосенс" – саме під час повномасштабної війни?

– Ми, в принципі, займаємося приблизно тим самим, що і до великої війни. Основні теми – сталий розвиток: озеленення, захист річок. Зараз це має більш модну назву –"зелене відновлення", але насправді йдеться про сталий розвиток нашого міста, про те, щоб містянам було комфортно, щоб гармонізувати людину з природою. Ми враховуємо зміни клімату, спеку, посуху і працюємо над цим. Як над дослідженнями й аналітикою, так і над конкретними практичними акціями: висадженням дерев, кущів, відновленням громадських просторів, екоакціями, зокрема толоками з прибирання.

Ми з тобою зустрічалися, коли росіяни підірвали Каховську ГЕС. Тоді в тебе був оптимістичний погляд на обміління водосховища, ти казала, що це може бути і на краще. Як ти сьогодні оцінюєш ситуацію?

– Я не казала, що сильно на краще, але були сподівання щодо повернення екосистем, які існували до будівництва каскаду гребель. Але вже тоді, у 2023 році, ми звернули увагу на те, що зниження водності річок Запоріжжя через загальне зниження рівня ґрунтових вод може мати різні негативні наслідки для зелених насаджень і річкових екосистем. І сьогодні ми бачимо, що висихає багато дерев і кущів на берегах Мокрої, Сухої та Дніпра. Тобто так воно й відбулося.

У 2023 році ми почали моніторинг цих малих приток Дніпра із взяттям проб води. Уже вийшло кілька досліджень щодо води Сухої, Мокрої, Дніпра, Верхньої Хортиці, Нижньої Хортиці, а також Конки.

Дослідження ми робимо щороку, проводимо експедиції і привертаємо увагу органів влади до розв’язання цих проблем. Зокрема, зараз обласна державна адміністрація, департамент захисту довкілля, взяли до уваги наші рекомендації звертати увагу на малі річки. Вони встановили пост моніторингу на Мокрій.

Було декілька засідань науково-технічної ради, на яких це включили в плани роботи. Зокрема, зараз напрацьовується регіональна стратегія адаптації до зміни клімату Запорізької області. Вона теж включатиме проблематику висихання річок і те, як їх можна відновлювати.

Як їх відновити після обміління водосховища? За рахунок чого?

– Є різні рішення, якими мала б займатися держава. Хоча малі річки – це комунальна власність, водний кодекс загалом визначає це як відповідальність держави. Але під час війни до річок у нас справа не доходить. Тому громадськість уже діє, тому що це дуже довгий процес – планування і виділення бюджетних коштів.

Для запорізьких річок величезною проблемою є ерозія берегів, особливо коли впав рівень води й береги висохли. Далі під дією вітру й сонця береги обвалюються.

Наша громадська організація якраз розпочала такий експеримент із висаджування бузку на ділянці берега річки Сухої. Там ми висадили 100 кущів бузку. Висадження високих деревовидних кущів із гарним корінням на берегах річок – це спосіб фітомеліорації. Це має сприяти тому, щоб береги не обсипалися, а укріплювалися. І взагалі зараз на всіх запорізьких річках ми намагаємося залучати громаду, привертати увагу до того негативного стану, якого, скажімо прямо, наші річки набули в умовах безгосподарності.

Останні аналізи води що показують? Чи погіршилась якість води?

– Спочатку було суттєве погіршення, а потім настало плато. Зрозуміло, що водність знизилася, а кількість скидів забруднювальних речовин не змінилася. Тобто ті самі каналізаційні, промислові чи комунальні стоки лишилися. І відповідно в тій зменшеній кількості води кількість сміття або забруднювальних речовин лишилася. У 2023 році фіксували серйозне погіршення якості води – і за біологічними показниками, і за рівнем солей, і за фосфатами, нітратами, нітритами.

А далі ситуація трішки стабілізувалася. Тобто наші малі річки вважаються умовно чистими. Нас зараз лякають, що цього літа ворог буде бити по водопостачанню. Тоді річка, яка є поруч, буде місцем, де братимуть воду для поливу, для якихось господарських потреб. От тоді й згадається прислів’я: не плюй у криницю, бо пригодиться води напитися. Українці – мудрі люди і раніше дбали про річки. І, до речі, на заході України немає такої ситуації, там дуже дбають про джерела.

Періодично ви проводите толоки з прибирання. Як обираєте локації?

– Для прикладу, один свіжий кейс – річка Мокра, яка колись була Мокрою Московкою і яка протікає біля автовокзалу. До неї руки не доходять, хоч вона в центрі міста. Як виявилося, чому? Тому що один берег річки належить одній районній адміністрації, інший – іншій. І от така прикордонна територія, як виявилося, потрібна тільки громаді.

Ми проводили декілька толок на цій річці, виявили цю проблему, привернули увагу райадміністрацій, громади, і вдалося залучити кілька громадських організацій, які раніше взагалі не займалися річками, до того, що вони і прибирали, і писали про це. Ну, така собі адвокація.

Як ми вже зазначали, проблема ж не тільки в захаращенні?

– Це більш серйозна проблема, насправді. Проблема ще й у тому, що дуже близько забудовані береги річок. Це називається урбанізовані території. Коли дуже близько забудова і фактично городи, якісь звалища, про поля не будемо казати, каналізаційні колектори – все це біля річок, на прибережно-захисній території річки.

Тому нерідко береги завалюють якимись побутовими відходами чи будівельними матеріалами. Все це призводить до того, що з одного боку частина сміття опиняється в річці, а частину люди просто напряму скидають у річку.

У результаті річки мають такі собі сміттєві острови, корки, які заважають течії. І особливо жахлива ситуація на річці Верхня Хортиця.

Ви саме там нещодавно проводили толоку. На твою думку, вона була захаращена місцевими жителями?

– Так. Але приємно, що в прибиранні взяли участь місцеві жителі – дорослі люди, і молодь прийшла. Але це були активні люди – не ті, хто викидає сміття в річку. Дуже часто кажуть, що смітять одні, а прибирають інші. Але я була рада, що дуже багато молоді прийшло. І молодь росте більш свідома, і старшим щось пояснює.

У цьому місяці в нас ще були дві толоки на Мокрій, тому що насправді наша організація з’явилася і виросла на берегах Сухої, тому ми з неї якось і починали. А до Мокрої добралися в цьому році більш активно.

А старше покоління приєднується до толок?

– Так, звісно. До речі, у мене є дуже цікава 80-річна екоактивістка в Зеленому Яру. Вона зараз організовує толоку, ходить вулицею, збирає сусідів, думаю, що когось та й збере. І ця бабуся справді зацікавлена в чистоті річок. Вона колись працювала в дитячому ботанічному саду, і в неї хороші ідеї про те, що треба дбати про річки. Я з нею познайомилася, коли розмовляла з місцевою громадою.

Наскільки важливими є вплив та активність громадськості?

– Я дуже рада, коли виявляю ось такі осередки активної допомоги природі. Там, де громада підключається, там захист навколишнього середовища перетворюється на сталі рішення. Бо якщо все місто один раз поїхало на Хортицю, десь прибрало, а далі місцеві цілий рік чи кілька років до наступної толоки смітять – толку не буде.

Ти не думаєш, що запоріжці недооцінюють важливість малих річок, нерідко сприймаючи їх як великі канави з водою або з промисловими стоками?

– Так. Мені дуже хочеться, щоб люди звернули увагу на важливість малих річок. Особливо в умовах кліматичних змін після обміління водосховища. Ці річки корисні не тільки тим, що вони є притоками Дніпра, несуть воду до Дніпра, підвищують його водність, а й тим, що через них іде випаровування на берегах, вони – такі собі зелені кондиціонери, як їх часто називають.

І реальна проблема, з якою я фактично 10 років борюся, – це нерозуміння людей, що це саме річки, а не якісь канави.

Є різні думки, різні спроби привертати увагу і місцевих мешканців, і районних адміністрацій до того, що на річки потрібно більше зважати. Вони, прямо скажемо, недофінансовані. У нас є непогана міська програма ревіталізації малих річок. Однак кошти на неї не виділяють. До війни – з різних причин, а під час війни навіть велика частина громади прямо виступає проти виділення коштів на екологію.

Я хочу нагадати, що в місті залишається дуже багато людей, це наше велике місто. Тому не можна повністю ігнорувати екологічні проблеми і не намагатися хоча б точково їх розв’язувати.

Усі світлини надані Тетяною Жавжаровою

Читайте також: Який наслідок війни є найстрашнішим для довкілля – розмова з експертом у Запоріжжі

Не пропустіть

Двоє поранених: росіяни обстріляли 45 міст і сіл на Запоріжжі 14.04.2026, 07:30 Наступ на Запоріжжя: де помилилося командування 58-ї армії РФ 13.04.2026, 18:54