Тамара Стратій разом із сином виїхала з рідних Копанів лише на початку поточного року. Жінка зі сльозами розповідає, що російська армія фактично стерла її селище з лиця землі. Лише через два дні після евакуації ворожа авіабомба влучила прямісінько в її будинок.

89-річна мешканка Гуляйпільського району Запорізької області народилася напередодні Другої світової війни. Разом із братами вона пережила Голодомор, влаштований радянською владою, та воєнне лихоліття свого дитинства.

Сьогодні жінка – знову переселенка. Порівнюючи дві війни, вона зазначає, що навіть нацисти не розправлялися з цивільними настільки жорстоко, як сучасні окупанти, передає "Справжнє".

Тамара Миколаївна зізнається: ніколи не припускала, що війна знову постукає в її двері. Найважче для неї – усвідомити, що нападниками виявилися сусіди.

Сьогодні замість квітучих сіл Гуляйпільського району – суцільні руїни, купи каміння та металу.

"Ворог забрав усе: хату, майно, усе нажите за довгі роки. А як важко було все це будувати після Другої світової! Я ж власноруч стіни вимазувала, стелі білила. Щороку ми з сином фарбували, робили ремонт, щоб було чистенько. Тільки-но почали жити добре – і ось, що отримали на старість", – зі сльозами ділиться пані Тамара.

На початку цього року російська армія посилила обстріл Копанів – перебувати в селищі стало смертельно небезпечно, тому в січні Тамара Стратій разом із сином вирішила залишити рідний дім.

Онука Світлана згадує, що рідні довго відмовлялися від евакуації, навіть попри трагедію в сусідній Долинці, де загинула дитина, а їхній родич отримав поранення.

"Перший раз я запропонувала їм виїхати, коли прилетіло по сусідньому селищу Долинка. Тоді мій племінник отримав поранення, а його падчерка загинула. Але батько з бабусею не захотіли, казали, що це не по їхньому селу прилетіло. Коли почалися обстріли Копанів, я знову запропонувала їх вивезти, поки була можливість. І знов відмовились. І лише, коли село почали буквально рівняти із землею, батько попросив військових про допомогу з виїздом", – розповідає Світлана.

Рішення виявилося доленосним: за два дні після того, як родина залишила дім, окупанти поцілили в нього авіабомбою. Тамара Миколаївна та її син вціліли лише дивом.

"Як тільки наші виїхали, до хати одразу заселилися сусіди, адже їхній будинок розбомбили. Проте невдовзі КАБ прилетів і до нашої оселі. Чоловіка вбило, вибуховою хвилею його викинуло з будинку – тіло знайшли аж на дорозі. А іншу людину, що там жила, довелося збирати по частинкам", – додає онука Тамари Стратій.

Зараз 89-річна жінка разом із сином облаштовує побут у Запоріжжі. Втрата дому на схилі літ змушує її все частіше повертатися до спогадів про дитинство, яке також обпалила війна. Вона пам’ятає, як батько йшов на фронт: "Він ніс мене на руках, а я трималася за його шию. Прощалися за хутором... Всі батьки несли дітей на руках, а жінки плакали. Мій тато дійшов до самого Берліна, був поранений, пройшов усю війну, але, на щастя, повернувся живим".

Пам’ятає вона і незвичайний подарунок, який тато привіз мамі з переможеного Берліна.

"Це був неймовірно гарний сарафан небесно-блакитного кольору. На ньому була така плісована спідниця, й кожна складочка вишита дрібним-дрібним бісером. Це було вражаюче. Коли тато привіз його мамі в подарунок, сказав одягати. Однак мама подарунок не оцінила, як ухопила ножиці, порізала все, каже: "Щоб з мене люди сміялись, що я німецьку сукню ношу?" І потім ми з подружками відпорювали той бісер собі на намисто", – згадує пані Тамара.

До повернення батька з війни, її родина пережила німецьку окупацію. Тамара Миколаївна пам’ятає, як німці розгорнули польову кухню прямо в їхньому саду.

"Пам`ятаю, як вони залізними прутами вибили у нас усіх курей, а я дивилася і плакала. Але людей тоді не чіпали, хат не руйнували. Один солдат навіть приносив мамі бутерброди, щоб вона годувала нас, дітей, але вона їх викидала", – каже мешканка Гуляйпільщини.

Попереду на неї чекало ще одне випробування, не менш страшне за війну – голод 1946–1947 років. Тамара Миколаївна впевнена: він був штучним.

"Хто каже про неврожай – не вірте. Вродило все, але Сталін забирав усе до останньої зернини, щоб годувати Москву", – згадує жінка.

За її словами, виживання тоді перетворилося на щоденну боротьбу. Щоб сплатити непосильні радянські податки, мати пані Тамари несла на плечах важкі відра з ягодами на станцію. У їжу йшло все, навіть макуха. Батько ділив один твердий кружечок на всю родину: "Казав: можете за раз все з`їсти, а можете поділити на частини. І ми смоктали той шматочок". За жменю колосків, зібраних у полі для дітей, тоді давали реальні терміни ув’язнення – пані Тамара пам’ятає сусідку, яка відсиділа рік за кілька зернин.

Попри всі ці розповіді, Тамара Стратій переконана: нинішня війна є значно страшнішою та непередбачуванішою за Другу світову, а сучасний ворог – куди безжальнішим.

"Люди так страждають, так мучаться і плачуть. Хіба ж це припустимо? Навіть нацисти не чинили з нами того, що роблять росіяни, обстрілюючи цивільних з усіх видів зброї. Що тому кремлівському ідіоту потрібно від нас? Що він зробив із людьми й що ще накоїть? Він просто ненавидить Україну", – з болем каже жінка.

Тамара Миколаївна зазначила, що після кількох контузій, отриманих під час обстрілів, стан її здоров’я значно погіршився.

Читайте також: Вижили під КАБом: в Новомиколаївці на Запоріжжі родина з малюком потрапила під удар

Не пропустіть

Жертва та 12 поранених: росіяни вгатили по Запоріжжю й області 08.05.2026, 07:45 Готує апеляцію: суд відмовив у поновленні тричі звільненому заступнику мера Запоріжжя 07.05.2026, 17:53