Для проєкту "На зв’язку" запоріжанка поділилася своїми "неаполітанськими замальовками" та розповіла, чому повернулася.

Із України жінка поїхала у червні 2022 року. Італію обрала невипадково, там, у Неаполі, уже 20 років мешкає її сестра. Разом із тим у Запоріжжі залишилась донька пані Світлани з сім’єю, дорослим онуком.

Журналістка каже: біженство – важке випробування."Життя в Європі з екранів ТБ виглядає красиво. Будинки, автомобілі, курорти. Насправді, внутрішній стан людини, біженця, м’яко кажучи, інший. На сум про Батьківщину накладаються проблеми, які пов’язані з перебуванням у чужому середовищі", – констатує вона.

Світлана Костюк на акції в підтримку України в Італії

Пані Світлана зазначає: хоча Євросоюз в цілому взявся опікуватися українськими біженцями, кожна країна розв’язує це питання, виходячи зі стану своєї економіки, відповідно і розмір виплат – різний. "В Італії він становить 900 євро: по 300 євро впродовж трьох місяців. А далі живи як можеш. А ще треба пройти процедуру отримання дозволу на проживання на один рік та реєстрацію у відділі медичної служби за місцем перебування. Це дає доступ до системи медичного обслуговування", – розповідає запоріжанка.

Мовний бар’єр ставав для біженців серйозною перепоною для швидкого розв’язання бюрократичних питань. "Ви не знаєте італійської мови і вам треба знайти перекладача, бажано зі співвітчизників, які згодилися би вам допомогти. Я цього, слава богу, не потребувала, бо жила у сестри, яка вже більше ніж 20 років мешкає в Італії. Вона дуже допомагала всім родичам подруг із дітьми, які тікали від війни. Якщо ти зовсім нікого родичів та знайомих не маєш, то вижити допомагають релігійні заклади: церкви і монастирі", – додає пані Світлана.

За її словами, про італійську бюрократію можна висловитися лише російською лайкою. "Мешканці цієї країни великі пофігісти до всіх і всього, крім себе. А південні живуть розмірено і метушитися не звикли. Змиріться. І так усюди, повільно приймають документи, перемовляючись про новини і сімейне життя. Сестра ж розуміє мову, тому мені переказувала", – ділиться вона.

Разом із тим надто не нарікає: "Спишемо на наплив біженців. Дякую і за це італійському уряду".

Світлана Костюк в Італії

А от "сидіти на шиї молодшої сестри" пані Світлані не сподобалося більш за все. "Наші дівчата та чоловіки працюють на роботах з обслуговування населення: доглядають за старими, за дітьми, наводять чистоту в оселях, у магазинах і кафе, на промислових підприємствах (чоловіки) у тяжких умовах. Тому я у своєму віці 70 років вже не змогла заробляти на життя і "сиділа на шиї" молодшої сестри. А це нелегко матеріально", – пояснює запоріжанка.

На їжу жінкам вистачала, бо "продукти не дорогі, смачнючі", до того ж пані Світлана пригощала сестру українськими стравами, і "прокормитися двом жіночкам можна". Але решта… "Комунальні послуги забирають десь три частини заробітку. Та й транспорт все дорожчає. Всюди у світі одне і теж саме", – зауважує вона.

Увесь рік в Італії журналістка уважно стежила за новинами рідного міста, спілкувалася з родиною та знайомилася з Неаполем: від району, де оселилася, і до центру міста. "У безкоштовні неділі музеїв самостійно відвідувала визначні пам’ятки. Навіть із сестрою їздили у Помпеї, там недалеко – на електричці. Приймала участь у заходах української діаспори проти війни і писала про це і про моє життя на сайт Запорізької обласної організації журналістів та у Facebook. А ще робила патріотичні значки і висилала в Україну", – розповідає запоріжанка.

Вона відзначає щирість італійців. "Скрізь, де я, незважаючи на знання п’яти слів італійською, просила допомоги, мешканці з усмішкою та співчуттям, прикладанням руки до серця радо йшли мені назустріч. Біженцям допомагають меблями, одягом і побутовими приладами", – каже вона.

Утім, на певному етапі жінка зрозуміла, що більш за все хоче додому. "Один знайомий італієць промовив: "Як?! Під бомби?!". Так, я сумувала і скучила за рідними і журналістською спільнотою і буду разом із запоріжцями чекати Перемоги!" – заявила запоріжанка.

Світлана Костюк з поробками

І повернулася. "Зараз я вже адаптувалась під воєнні обставини прифронтового міста. Ворог колошматить моє рідне місто, багато руйнувань і жертв серед мирного населення. Ми всі живемо у психологічному стресі, кожну ніч молимося, щоб вона була тихою, а рідні – живі. Але, як сказала психолог на тренінгу у Центрі журналістської солідарності, треба просто жити! Тому я відвідую заходи ЦЖС, пишу замітки, продовжую робити патріотичні значки і у цьому вдосконалююсь. Даруємо їх нашим фронтовим журналістам , спікерам заходів і зарубіжним колегам. Відвідую незламну прифронтову філармонію, драматичний театр і місцеві заходи. У мене є світло і вода. Кожний ранок ми відмічаємось у нашій родинній стрічці "Італійська сімейка" – ми живі!" – каже пані Світлана.

Вона дякує за це Збройним силами України та пишається ними і прифронтовим Запоріжжя. "Усі живуть донатами, волонтерством. Допомагають українським воїнам у лікарнях і госпіталях, рухаючись до Перемоги!" – закінчує Світлана Костюк.

Світлини надані Світланою Костюк

Учасники проєкту переважно відповідають на письмові питання видання "Справжнє"

Не пропустить

РФ готує перезапуск Запорізької АЕС – докази Greenpeace 27.05.2025, 16:19 1,2 млн грн отримала на Запоріжжі дружина комбрига за фейкові бої 27.05.2025, 16:09