
Від початку цього року Вільнянськ зазнав кількох масованих атак. Під час однієї загинула багаторічна секретарка місцевої ради Світлана Шраменко, друга – на понад добу залишила більшість мешканців без світла.
А кінець минулого року позначився бомбуванням міста – російська авіація потрощила приватні будинки.




"Після обстрілу ми зібрали бригаду робітників, щоб допомогти людям відновитися. Багато дахів відновили, зокрема й нашого будинку. Десь тиждень були задіяні на роботах з відновлення. Коли пролунали вибухи, я був на роботі, але одразу зібрав колег – і ми почали допомагати", – пригадує покрівельник пан Микола.

Він – з багатодітної родини, переселенець із Гуляйполя. Разом із сестрами, братом і бабусею покинув рідне місто ще на початку повномасштабної війни. Уже навесні 2022-го в Гуляйполі родині доводилося ховатися від російських обстрілів – бігали в одну з місцевих шкіл під бомбами і снарядами.
"Не очікували, що буде велика війна. Коли виїздили, то вже бачили, як у людей хати розбиті… Але й у Вільнянську нас застало таке. Я ледве заспокоїлася. Уявляю, якби ми в Гуляйполі залишилися. Адже я хотіла там з онуками залишитися, але нас вивезли", – розповідає переселенка з Гуляйполя пані Раїса Жданова – бабуся-опікунка чотирьох онуків.

Останній обстріл сильно налякав літню жінку, адже ворожа бомба впала неподалік від їхнього будинку.
"Я інстинктивно вискочила з кімнати і двері закрила. Ледве склом нас не порізало – я скочила до дитини на диван", – розповідає пані Раїса про грудневе бомбування Вільнянська.
Тоді руйнацій зазнали близько ста будинків приватного сектору й багатоповерхівка. Один із будинків опинився в епіцентрі вибуху.
"Там дуже багато зруйновано. У сусідів стіна лопнула. І в решти теж порозбивало добряче. До того, як прилетіло на нашу вулицю, було ставлення: ну прилетіло й прилетіло. А коли поруч – на психіку трохи дало", – зізнається сусід родини переселенців пан Дмитро.

Найчорнішим днем повномасштабної війни у Вільнянську було 29 червня 2024 року, коли від удару ворожого "Іскандера" у середмісті загинули семеро мешканців. Однак зараз тут знову повно людей.

"Мабуть, не відчувають, що війна йде. Всі живуть, як і жили. Крамниці відкриваються, діти на майданчику гуляють, народжуються дітки. Все, як і було", – каже жителька Вільнянська пані Анастасія.

Молода жінка, мама доньки-школярки та 9-місячного сина, й сама оптимістично налаштована щодо майбутнього.
"Чоловік пішов на фронт. У нас дочка, і ми вирішили, що треба ще синочок. От і народився синочок. Донька попросила в Миколая, щоб закінчилася війна і приїхав додому тато. Я на це теж сподіваюся – що все буде добре, що ми залишимося жити тут, що не треба буде нікуди виїздити", – додає пані Анастасія.
У Вільнянську сьогодні мешкають майже 2500 дітей. З них 800 – з родин переселенців. Окрім підземної школи, яку відкрили пів року тому, у місті працює й центр розвитку творчості дітлахів. Адміністрація іноді пропонує батькам відмовитися від занять із міркувань безпеки, але ті – проти.

"Батьки завжди говорять: "Як би там не було, але життя повинно для наших дітей продовжуватися". Дітей стало більше, ніж до війни. Було 40, на початку повномасштабної війни – 95, зараз – 80-90", – говорить заступниця директора Вільнянського дитячо-юнацького центру розвитку та дозвілля Світлана Демиденко.
Залишається у Вільнянській громаді й одна з прийомних родин. Подружжя Косовських виховує трьох дівчаток з Бердянська. Батьки кажуть, що діти звикли до звуків вибухів, хоча на вулиці, де мешкають, переважно тихо.
"Інколи, коли "шахеди" дзижчать, діти гасять світло, щоб не видати свою локацію. Хоча я їм пояснюю: "шахеди" – запрограмовані, у ньому ніхто не сидить – можна й вмикати світло", – каже прийомний батько Олександр Косовський.

Родина встигає й волонтерити. Дружина, пані Світлана, готує їжу захисникам.

"У мене дві команди. Раніше було 15 людей, зараз – сім. До нашої церкви приїздять волонтери з Румунії і Бродів Львівської області. Ми їдемо раз на місяць десь у Комишуваху, готуємо солдатам їсти й роздаємо", – розповідає жінка.
Максимально підтримують військо й за рахунок міського бюджету.
"Вільнянськ тримається, Вільнянськ обороняється. І допомагає. Все – для фронту й для нашої перемоги, щоб вона була якнайскоріше. Ми постійно перераховуємо кошти на обладнання, яке необхідне на передовій", – каже голова громади паны Наталія Мусієнко.

Вона додає: вільнянці за останні два роки не дуже мігрують, залишаючись у рідному місті. На сьогодні територіальна громада налічує близько 20 тисяч жителів, з яких 4000 – переселенці.
Читайте також: "Дрони ганяються за дітьми": як змінюється ситуація в Біленькому на Запоріжжі