Для проєкту "На зв’язку" запоріжанка, яка зараз мешкає у місті Лондон (провінція Онтаріо, Канада), розповіла, яким був її шлях до спокою довжиною у майже рік і тисячі кілометрів. А почала, звісно ж, з 24 лютого 2022 року. Цей день, як каже пані Ганна, вона пам’ятатиме усе життя.

"Четвер, 5 ранку, гучний звук неподалік мого будинку, ніби сталася велика аварія, зіткнулися машини чи щось вибухнуло. Я прокинулася, але не зрозуміла, що це. Знову лягла спати, бо мій робочий день мав розпочатися десь за чотири години. Раптовий дзвінок друга, він працював на вокзалі: "Привіт, ти чула гучний звук?". Відповіла, що чула. Він: "Почалася війна, Росія надіслала величезну кількість бомб і ракет по всіх містах України. Одна з них вибухнула недалеко від твого будинку", – згадує Ганна Пономарьова.

І зізнається: її охопив жах. "У мене в голові було багато питань: "Що робити? Як довго це триватиме? Росія просто лякає нас, чи перетне кордони? Як нам готуватися? Що купувати?" та багато інших питань. Через пару днів після серйозних руйнувань та масових убивств моїх співвітчизників я зрозуміла, що цей хаос не припиниться", – зазначає вона.

Жінка не приховує: перебувала у паніці через обстріли, загибель людей, швидке просування росіян на півдні України, захоплення частини Запорізької області… Емоційний стан погіршувався. Робота на телебаченні змінила свій напрямок.

"Як співробітник телеканалу "Алекс", я почала працювати понаднормово і брати участь у створенні відеоновин про війну. Емоційно це було дуже важко, адже новини були надто сумними. Щодня говорити та показувати просування російських військ, їхні атаки, руйнування та смерті виявилося для мене дуже травматичним", – поясняє вона.

Серйозною проблемою стали перебої з деякими товарами в запорізьких магазинах, насамперед – з товарами для кішок. Адже Ганна Пономарьова вже кілька років тримає шотландських капловухіх та британських котів неймовірного кольору (сріблясті шиншили).

"Мої кішки – це повноправні члени сім'ї, це котодіти, про яких ми дбаємо на належному рівні. Вони їдять лише певну їжу, а купити її в тих жахливих умовах було практично неможливо. Я знайшла один магазин, який продав мені мішок корму за ціною, яка була втричі вищою за ринкову вартість. На полицях магазинів також зник наповнювач для котячих туалетів", – перелічує жінка.

Ще один жах, який згадує пані Ганна, – обстріл росіянами Запорізької АЕС на початку березня і пожежа на станції, яка транслювалася наживо. Жінка пригадує: не могла спати.

До переживань за людські життя додався жаль щодо тварин. "Дуже важко було бачити величезну кількість викинутих на вулицю собак та кішок. Люди вирішили виїхати з країни і залишити своїх домашніх улюбленців на вулиці, оскільки бачили в них тягар для перетину кордону та початку нового життя у новій країні. Я почала годувати тих, кого могла. Але зважаючи на все те, що відбувалося, і мій емоційний стан, з часом вирішила залишити свою рідну країну, місто, квартиру, роботу, друзів", – зауважує запоріжанка.

Своїх кішок кидати пані Ганна не збиралася. "З України я виїхала у своїй автівці зі своїми кішками. Організувати все це було нелегко, допомагали друзі, співробітники, знайомі, навіть незнайомі. Дорога по Україні зайняла три дні, бо була велика кількість охочих виїхати. Пару днів побула у дядьків у Хмельницькому. Далі – перетин кордону з Польщею. Щастя, що документи для тварин були підготовлені заздалегідь, бо не пустили би", – розповідає біженка.

Серед тих, хто простягнув пані Ганні руку допомоги під час подорожі знайшлися, звісно, й любителі кішок.

"У Варшаві ми перечекали тиждень, нас прийняла суддя, яка теж дуже любить котів. В неї їх аж дев’ять!" – захоплюється жителька Запоріжжя.

Далі її шлях проліг через Німеччину до Франції. У Парижі запоріжанку з кішками готовий був прийняти родич.

"Дуже йому вдячні. Місяць, два, три... Війна продовжується. Треба жити далі. Враховуючи, що я не знаю французької, але володію англійською, почала думати про зміну Франції на англомовну країну", – пригадує Ганна Пономарьова.

Гарним варіантом жінці здалася Канада.

"Канада не приймала біженців. Для українців вони відкрили програму CUAET – робоча віза на три року. Гарно. У січні 2023 року ми всі разом приїхали до Лондона, провінція Онтаріо, і ось трошки більше двох років усі тут. Роботу знайшла майже одразу. На жаль, це не телебачення, але це поки що. Production Team Leader (супервайзер, – ред.) – це не погана посада для новоприбулих. Держава не дає соціальне житло, тож ми орендуємо квартиру з двома кімнатами. Життя йде далі", – зауважує жителька Запоріжжя.

Пані Ганна уважно стежить за тим, що відбувається у Запоріжжі та сумує за містом та Україною. Але поки прагне залишатися на відстані.

Світлини надані Ганною Пономарьовою

Учасники проєкту переважно відповідають на письмові питання видання "Справжнє"

Не пропустить

Пологівщина втратила ключову аграрну інфраструктуру: понад 500 обʼєктів знищені 11.06.2025, 14:53 Зеленський увів санкції проти причетних до депортації дітей на окупованому Запоріжжі 11.06.2025, 09:33