Пані Олена з жахом згадує останні дні лютого 2022 року, коли наступ російської армії змусив її у 56 років покинути рідну оселю, рідне місто та рідну країну. "Разом із хрещеницею, який 33 роки, та семирічним онуком ми евакуаційним потягом із Запоріжжя вирушили до Львова, далі через кордон – до Польщі", – згадує вона.

Запоріжанка пам’ятає свій стан тих днів та ночей: розгубленість та відсутність сил. Коли вона з рідними добралась до Польщі 3 березня, далі був розпач. Що робити та куди далі їхати? Але їм пощастило. "За кілька днів ми потрапили у містечко Рачібуж. Це сталося випадково – просто це місто порекомендував священик, який зустрів на кордоні", — каже Олена Піддубна.

Запоріжанка з вдячністю згадує перші тижні та місяці у Польщі та Рачібужі, де їх добре зустріли місцеві жителі та всіляко допомагали влаштуватися та адаптуватися на новому місці та у новій країні. "Мову я вивчила на рівні, достатньому для навчання в місцевій поліцеальній школі. Це – типу вечірнє профучилище. Зараз я працюю кілька годин на тиждень. Робота неофіціальна, а оскільки не сплачую податків, подальший стан безперспективний", – розповідає запоріжанка. Містечко Рачібуж у Польщі. Фото О. Піддубної

Робота та такий стан пані Олену не влаштовують, але здоров'я не дозволяє їй працювати більше. "Натомість житло мене цілком задовольняє: кімната у будинку, санвузол і кухня – спільні, на поверсі", – каже Олена Піддубна.

Жителька Запоріжжя, яка не за власного бажання покинула рідний дім, швидко знайшла приятелів на чужині. "Моє коло спілкування строкате: це і місцеві поляки, і активісти місцевого культурного життя, і члени релігійної громади, і родини клієнтів, і звісно – біженці з України", – розповідає пані Олена.Містечко Рачібуж у Польщі. Фото О. Піддубної

Але ностальгія не полишає запоріжанку, яка найбільше сумує за рідним домом та друзями. На питання: "Що у Польщі подобається більше за все? Що з цього варто було б запозичити Україні?", пані Олена відповідає, що звернула увагу на доступність міського простору для людей із інвалідністю.
"Оскільки в нас після війни буде, на жаль, багато людей із проблемами, перейняти це вкрай необхідно", – впевнена жінка.

Жителька Запоріжжя безумовно мріє повернутися після закінчення війни додому, у рідне місто та рідний будинок, який, на щастя, оминули обстріли ворожої армії. "Я повернуся додому. Але за умов розвалу РФ і повернення Україні територій у кордонах 1991 року. Інакше війна не закінчиться, тільки затягнеться на невизначений час", – дає прогноз пані Олена.

За словами вимушеної переселенки, вона щодня стежить за тим, що відбувається у Запорізькій області та місті. "Стан Запоріжжя, місця уражень російських обстрілів, і головне, – чи не отримали поранення мої знайомі, та багато іншого мене цікавить, аж до того, які ціни на продукти, ліки тощо", – каже Олена Піддубна.

Від редакції: учасники проєкту відповідають на письмові питання видання "Справжнє"

Не пропустить

Відомо про одну загиблу та щонайменше двох поранених: росіяни потрощили селище в Запорізькому районі 31.03.2025, 20:25 Мільйонами гривень заволоділа банда шахраїв із Запоріжжя — подробиці від поліції 31.03.2025, 16:36