У кожної історії стосовно проблем має бути ім’я. Ім’я того, хто не дізнався (не помітив, не уточнив, не зреагував, не надав значення, не усунув, не працював із наслідками). Ім’я того, хто зможе цю проблему розв’язати – коли дізнається, усвідомить, вникне і захоче. Або, відповідно, не зможе – через відсутність бажання, розуміння чи підхід у дусі "проблеми індіанців шерифа…".

Я сьогодні не буду розмірковувати про аморально-бюджетний "розпил" запорізької влади на тлі підповзання фронту до околиць міста. Про всі ці нові сквери за десятки мільйонів, сквери-скульптури за мільйони, ремонти непомітних доріг, якими ніхто не їздить, та чергові підземні школи (привіт Кушугуму, Комишувасі та сотням протриньканих на такі школи млн грн).

Ця історія стосується мене особисто. А ще вона стосується сторінки Запоріжелектротрансу та довіри до тієї солодкої інформації з усіх секторів господарювання, яку вливають у соцмережі різні креатори-копірайтери від імені офіційної влади.

Також у цієї історії є ім’я – Регіна Харченко, в.о. міського голови Запоріжжя.

Моя дружина з дитинства мріяла водити міський автобус. Вона дуже добра до людей, і така робота здавалася їй можливістю допомагати іншим. Як це часто буває, дитяча мрія тоді не здійснилася.

Але прийшла велика війна. Я пішов на фронт, а Чудо залишилася волонтерити в міру сил. Потім вона вирішила вдосконалити свої навички та навчилася водінню вантажівки. Пізніше, у межах ініціативи She Drives від UN Women Ukraine/ООН Жінки в Україні, отримала у свої права ще одну категорію, а разом із нею – право керувати автобусом.

І якраз вчасно – у Запоріжжі гостро постало питання кадрового дефіциту водіїв громадського транспорту. Настільки гостро, що Регіна Харченко разом із директором Запоріжелектротрансу особисто їздила до Києва на конференцію She Drives, де рекламувала жінкам роботу на цьому комунальному підприємстві.

Як завжди, пані Регіна у промовах була невловимо-повітряною, яскраво-патетичною і обіцяла якщо не рай за кермом, то, принаймні, повний набір зручностей та затишку на всьому шляху жіночо-водійської кар’єри. Матеріали в її "Телеграмі" сяяли райдужними єдинорогами: "Ми залучаємо максимум ініціатив для перенавчання жінок чоловічим професіям тут, у Запоріжжі. Бо будь-яка жінка зараз – фундамент нашого тилу".

Хіба могла моя добросерда дружина пройти повз такі заклики? Не пройшла – подала заяву на посаду водія автобуса в "Запоріжелектротранс".

Пригадую старий анекдот про візит японців у СРСР: "У вас неймовірні діти! А все, що ви робите руками, – дуже, дуже погано!".

На ЗЕТ працюють чудові люди. Жодної агресії чи неповаги Чудо не помітила (хоча незграбні спроби флірту були). Усі намагалися допомогти й підказати.

Але умови праці виявилися зовсім не дружніми – особливо для жінок.

Розпорядок своєї роботи водії дізнаються ввечері напередодні виходу. Початок першої зміни – о четвертій чи сьомій ранку. Другої зміни – з третьої-четвертої години дня. Тривалість поїздки – вісім годин. Зміни чергуються кожні п’ять днів – про будь-який звичний розпорядок дня та біоритми можете забути. "Сова" ви чи "жайворонок" – вирішувати керівництву "ЗЕТ".

Чому неможливо скласти розклад на тиждень-місяць наперед або зробити зміни постійними – ніхто притомно пояснити не зміг.

Вісім годин за кермом – при двох перервах: 15 хвилин та пів години. Це якщо ти не запізнюєшся за графіком. Якщо запізнюєшся – відпочинок не передбачений. А запізнюються водії часто: їхати швидше за графік не можна, тож будь-який затор автоматично "з’їдає" твою перерву.

Зарплата водія залежить, зокрема, від кількості проданих квитків. Вплинути на продаж водій не може аж ніяк. І якщо до отримання премії бракує сотні-другої реалізованих квитків – водії викуповують їх самі.

Дрібний ремонт – власним коштом. Звісно, можна написати доповідну. І почути у відповідь: "грошей немає, але ви тримайтеся".

Зміна може закінчитися в центрі міста, звідки (з касою!) спочатку треба доїхати на край Космічного району, а потім іти кілометр уздовж лісосмуги та промзон. Якщо тебе пограбують – не засмучуйся, місто не збідніє. Адже втрату вирахують із твоєї "величезної" зарплати у 400 євро.

Час на заповнення журналів-звітів, інкасацію, медогляд робочим не вважається – тож зміна з восьми годин без жодної доплати може розтягнутися до десяти.

Проте головна і вирішальна проблема – це вбиральні. На кінцевих зупинках їх практично немає. А ті, що є, – за рідкісним винятком – являють собою, перепрошую за прямоту, пластикову коробку з величезною купою лайна всередині. На яку навіть здалеку дивитися лячно, не кажучи вже про її використання за призначенням.

Ось у цьому моменті яскраво проявляється різниця в умовах праці для чоловіків та жінок. Бо в крайньому разі чоловік може дістати шлангетку біля дерева і хвилину споглядати за міграціями жуків-короїдів. У прекрасної статі така опція відсутня.

Моєму Чуду з маршрутом не пощастило на першому ж стажерському виїзді. Вона не могла сходити в туалет дев’ять годин – і можна здогадатися, що під кінець зміни питання безпеки пасажирів у неї навряд чи було на першому місці. Потім були ще два робочі виходи. Керувати автобусом у неї добре виходило, сам процес вельми сподобався. Проте якість робочого середовища була зовсім недотичною до реклами від міської влади. Внаслідок цього вона дуже розчарувалася в роботі комунального водія. Настільки, що подала заяву про неможливість продовження роботи в умовах, які не відповідають КЗпП і більше схожі на лайт-варіант китайських тортур.

Їй відповіли, що згаданих у заяві порушень не виявлено. Мовляв, умови чудові, а туалети – на заздрість Європі. Тож не вередуй і мовчки працюй, любий "фундаменте нашого тилу". Або йди геть "за власним бажанням" і не каламуть воду.

Я порадив дружині послати їх під три чорти. Вона у відповідь попросила мене написати про її пригоди у "Фейсбуці": "Раптом це допоможе тим, хто залишається там працювати".

Що ж, сподіваюся, що допоможе. Що з більш ніж півмільярдної щорічної бюджетної дотації ЗЕТ чиновники спроможуться виділити бодай сотню тисяч на базові зручності для працівників.

Ви ж допоможете з цим, шановна Регіно Харченко? Ви ж не тільки красиві промови виголошувати вмієте, правда?

Бо зараз не дуже зрозуміло, як слово "гідність", згадане вами десятки разів у яскраво-пафосному блозі на "Українській правді", може співіснувати поруч із купами гівна на кінцевих зупинках комунального транспорту.

Джерело: сторінка Богдана Василенко у Facebook

Не пропустіть

Юнак загинув через удар російського дрона на Запоріжжі 24.12.2025, 13:38 Жертва, троє поранених і руйнування: росіяни атакували Запоріжжя та район 24.12.2025, 07:30