Пилові бурі через знищені лісосмуги, вплив обстрілів, брак води, ерозія берегів, втеча тварин, формування нових екосистем на місці Каховського водосховища та перспективи зменшення тиску на довкілля. Про ключові екологічні виклики війни на Запоріжжі, Півдні та в державі в цілому "Справжнє" говорить із експертом з екологічної безпеки, науковим керівником мережі "Довкола" Максимом Сорокою.

Які екосистеми Запорізької області найбільше страждають від обстрілів? Які саме хімічні сполуки в боєприпасах шкідливі?

– Вплив боєприпасів можна поділити на три складові. Перший – той, який ми бачимо: фізична або термічна руйнація всього довкола – забудови, природи тощо.

Другий аспект пов’язаний із тим, що під час вибуху відбувається забруднення атмосферного повітря. Проте варто зазначити, що вплив на атмосферне повітря саме від вибухів був перебільшений. Детальні дослідження, проведені у 2023-2025 роках (є вже відповідні наукові публікації), доводять, що це дуже локальне забруднення. Дійсно, у повітря виділяються продукти згоряння, проте вони не становлять жодної довготривалої загрози.

Це важливий момент, бо на початку війни думка фахівців щодо цього, включно з моєю, дещо відрізнялася від цих висновків. Я припускав, що ефект може бути, проте чим більше накопичується інформації, тим менше на це звертають увагу.

Під час вибуху в довкіллі дійсно залишаються токсичні сполуки, бо, з одного боку, компоненти самого снаряда, зокрема металевої оболонки, – це переважно сплав міді та інших металів. З іншого – вони залишаються неактивними. Теоретично це може забруднювати ґрунти, проте на практиці це досі не зафіксовано.

Є підтверджені дослідження, які фінансувалися ФАО (FAO – Food and Agriculture Organization – Продовольча та сільськогосподарська організація ООН, – ред.), про те, що в місцях активних артилерійських обстрілів зафіксовано певну кількість стійких органічних сполук. Їх неможливо ідентифікувати, оскільки з погляду аналітичної хімії це дуже малі кількості. Йдеться лише про групи сполук, водночас їхня токсичність не доведена.

Разом із тим сама вибухівка, якою б вона не була, якщо не здетонувала і просто розсипалася, спричиняє локальне забруднення сполуками азоту й фосфору – умовні "переддобрива" ґрунтів.

Більш небезпечна річ – те, що, розриваючись, боєприпас випалює родючий шар ґрунту: згорає вуглець гумінових кислот чорнозему, який формує його родючість.

А як це впливає на якість сільгосппродукції?

– Усю цю маячню про те, що у нас все забруднено важкими металами від снарядів, спонсорують агрокорпорації Євросоюзу через міжнародні фонди. Я розумію громадські організації та інституції, яким потрібно виживати. Інше питання – жоден не навів доказів. А окремі локальні дослідження, коли брали зразки безпосередньо з вирв і потім заявляли про вміст вольфраму, свинцю, кадмію тощо, – виконані некоректно, не за стандартами ФАО. Тому це здебільшого міф.

Снаряди впливають на ґрунти насамперед тим, що змінюють їхню структуру – це доведено. Під час вибуху відбувається вигорання родючого шару, а якщо виникає ще й пожежа, наприклад у лісосмугах, що характерно для Запорізької області, це найбільша проблема. Повністю вигорілі посадки, де знищено і рослинність, і ґрунт під нею.

А як вибухи впливають на флору і фауну?

– Вибух призводить до вигорання, особливо під час так званих об’ємних вибухів. Знищується не лише рослинність, а й насіння в ґрунті, коренева система. На прикладі лісосмуг у Запорізькій і Донецькій областях це чітко видно: там, де велися активні бойові дії і застосовувалася зброя з високим термічним ефектом, вони не відновлюються. Там фактично нічого немає.

Трави засіваються, бо це нові відкриті ділянки. Проте всі інші рослини не відновлюються.

Щодо тварин – вони дуже чутливі до ведення бойових дій. Це вже фіксують як українські, так і міжнародні науковці: перший ефект – страждає фауна. Тварини лякаються вибухів і залишають територію. Навіть якщо повертаються, у таких умовах не дають потомства. Це проблема, адже будь-яка популяція має постійно відтворюватися – інакше вона потрапляє до Червоної, а згодом і до Чорної книги.

Птахи почали оминати південь і південний схід України під час міграції. Це створює нові проблеми, адже скорочення їхньої чисельності призводить до неконтрольованого розмноження комах. Тим більше – у сприятливих умовах обмілілих заплав і території колишнього Каховського водосховища. Як приклад – нашестя сарани минулого літа.

Загалом, як і на що вплинуло руйнування Каховської греблі?

– Дуже сильно вплинуло на питне водопостачання. Це вже зафіксовано. Запоріжжя не відчуло цього, оскільки наш водозабір розташований у Дніпровському водосховищі, а не в Каховському.

Натомість агломерації Нікополя, Марганця, Томаківки, Біленького, Кушугума, Новоборонцівки, весь Криворізький район, південь і північ Херсонської області, північний схід Миколаївської області суттєво постраждали від втрати джерела прісної води.

Постраждало і сільське господарство – передусім фермери, які використовують зрошення для вирощування городини, зелені, овочевих культур.

Відсутність води поступово призводить до зростання хлоридної токсичності в ґрунті, до його засолення. Це процес поступовий, тож певний час ще є – без паніки.

Повертаючись до Запоріжжя: після обміління водосховища виникали значні проблеми з поливною водою в Кушугумській громаді. Нині там складна ситуація через обстріли, населення евакуюється, але це не означає, що проблема води зникне.

У довгостроковій перспективі відсутність Каховського водосховища створює серйозні проблеми для водопостачання.

Якість води теж змінилася?

– Наші моніторингові місії не фіксують істотних змін. Ті води, які промиваються, залишаються такими, як і були, тому що це вода з Дніпра, з верхньої частини. Інше питання – у рукавах Дніпра, річках Кушугум і Конка. Ми там були востаннє в експедиції навесні минулого року і відбирали проби води для аналізу. Там є проблема, тому що вода застоюється, не протікає. Наприклад, минулого року це підтвердила навіть інспекція.

Які небезпечні сполуки є в ґрунті на обмілілих берегах з урахуванням того, що в Дніпро потрапляли шкідливі стоки? Чи потрібна рекультивація цих земель?

– У мене немає відповіді на це питання з однієї простої причини – ні я, ні хтось із нашої команди не проводили досліджень. Тут питання таке: якщо ми залишаємо ці землі, то особисто я вважаю, що рекультивація не потрібна. Так, найімовірніше, там є все те, що скидали промислові підприємства в басейн Дніпра останні 70 років. Будьмо відверті: водосховище виконувало багато функцій, зокрема було величезним резервуаром для доочищення й осадження всього, що не мало потрапити в Чорне море.

Було багато причин, навіщо створювали водосховище.

Чи може відсутність водосховища повернути луки?

– Ті, хто думав, що екосистема Великого Лугу відродиться, поводилися наївно й нерозумно. Уже зараз видно, що там розвивається зовсім інша екосистема, а не луки.

Там зараз вербовий ліс. І що з цим лісом робити далі? Чи варто відновлювати греблю, якщо буде така можливість?

– Тут потрібен контекст. Я був і досі залишаюся одним з активних прихильників відновлення Каховського водосховища. Бо на півдні України дуже потрібен значний запас води. Нам потрібно мати приблизно 10 кубокілометрів води в балансі, щоб система функціонувала. Інакше доведеться скорочувати кількість населення порівняно з довоєнним рівнем утричі.

Коли створювали водосховище, дійсно затоплювали луки. Там була ділянка дубового лісу – це є на фотографіях, а також кущі й незначна рослинність. Тож було забезпечено наповнення водосховища і його судноплавність.

Зараз що ми хочемо заповнити? Перший момент – який сенс це обговорювати, якщо триває війна? Другий момент – уже через 4-5 років цей ліс почне самопроріджуватися, тому що виникне конкуренція між рослинами. І тепер скажіть, що буде, якщо ми затопимо величезну кількість біомаси? Ми отримаємо масштабну екологічну проблему, тому що вся ця деревина почне перегнивати. А як вирубати великі лісові масиви на територіях, які фактично заміновані?

Ти говорив, що після підриву греблі треба проводити берегоукріплювальні роботи. Де саме?

– Так, це проблема: через падіння рівня води і, відповідно, рівня ґрунтових вод, на берегах і поблизу річок відбуваються ерозійні процеси.

Ми це фіксували під час експедиції – і на Мокрій, і на Сухій, і в Балабиному, і в Кушугумі. Нам потрібно захищати береги, щоб ерозійні процеси не поширювалися. Тут можу згадати, як минулого року ми разом з "Екосенсом" провели роботу: вони погодилися розпочати експеримент, коли ми почали засаджувати берег бузком.

У будь-якому разі потрібно засаджувати території кущами, квітами, медоносними рослинами – щоб підтримувати запилювачів (це, до речі, зараз велика проблема на Запоріжжі) і відновлювати кореневу систему. Йдеться про повернення місцевих рослин, які утримують берег. Саме в це необхідно вкладати ресурси.

Максиме, чи є на сьогодні якась цифра щодо збитків для екології Запоріжжя від війни?

– Інспекція працює і раз на місяць узагальнює підтверджені оцінені збитки для довкілля – саме по Запорізькій області. Але читачі мають розуміти: це лише для підконтрольних територій. Ніхто досі не оцінював те, що відбувається на окупованих територіях і в зоні бойових дій.

Якщо військові, наприклад, у 2022 році допускали інспекторів і міжнародні моніторингові місії в зону бойових дій, то зараз політика дещо змінилася. І це правильно. Після війни будете оцінювати збитки.

Найстрашніші наслідки війни Запоріжжя й Херсонщина відчуватимуть ще багато років. Це знищення мережі лісосмуг.

Які ми матимемо проблеми від цього?

– Лісозахисні смуги підтримували мікроклімат на рівні областей і вологість повітря. Також вони захищали від вивітрювання родючого шару ґрунту, затримували сніг, регулювали водний баланс і не допускали пилових бур – зимових або весняно-осінніх, коли тривають польові роботи або земля взимку залишається оголеною.

Максим Рильський згадував своє дитинство: були дні, коли пилові бурі були настільки сильними, що в совку скасовували уроки, щоб діти залишалися вдома. І це було пов’язано з тим, що розорали цілину й степи. Степи ніколи не повернуться в той природний стан – це був квиток в один кінець.

Для того щоб усе це якось працювало, якось насичувалося, контролювалося цим мікрокліматом, створювали – завдяки піонерам, дитячій праці, будемо називати речі своїми іменами, і комсомольській праці — за чотири п’ятирічки мережу лісосмуг, яка була знищена менш ніж за п’ять років.

І тепер питання – як її відновлювати, тому що її створювали, насправді, рабською працею дітей і колгоспників.

Можна сказати, що тепер улітку відчувається більша спека через відсутність смуг?

– Вони ніяк не можуть контролювати температуру, але смуги балансують вологість у повітрі. Тому можна сказати, що повітря тепер сухіше.

Ще й після знищення Каховського водосховища, яке формувало мікроклімат довкола Запоріжжя, виникає дефіцит вологи в повітрі та ґрунті. Улітку ми дійсно маємо такі неприємні наслідки.

Чи є в державі програми для мінімізації шкоди для екології під час воєнних дій?

– Ні, немає. Немає. Єдина програма, пов’язана з цим, – державна програма посиленого моніторингу техногенно-екологічної небезпеки. Тобто ще влітку 2022 року розпочався цей посилений моніторинг, постійне відстежування всіх цих параметрів, плюс запуск "Екозагрози", де люди можуть повідомляти. Плюс виділено додаткові кошти, щоб, знову ж таки, підключалися різні органи для дослідження води, насамперед ґрунтів, радіації тощо.

А чи варто зараз зменшувати тиск на екологію, посилюючи вимоги до підприємств-забруднювачів?

– Яке цікаве питання. Давайте називати речі своїми іменами.
Ми можемо розповідати про якісь чарівні замки, якісь європейські норми тощо, тощо, тощо. Але потрібно чітко розуміти ситуацію, в якій ми перебуваємо. Ми зараз є свідками злиття Міністерства економіки, Міністерства сільського господарства і Міністерства захисту довкілля. Це один із сигналів, який держава надала всім партнерам. Тому що в нинішніх умовах для виживання всієї нації визначальним є економічне питання. Бо нам потрібні гроші. І те, що відбувається з кредитуванням України, з міжнародною технічною допомогою і тому подібне, ми бачимо за останні пів року. Тому що грошей немає.

Так от, нам потрібно заробляти кошти. І відповідно, єдиний спосіб заробляти кошти – це щоб промисловість працювала. Це, можливо, найстрашніший наслідок цієї війни для довкілля: щоб вижити як нація, ми будемо змушені погодитися з тим, що маємо відступити від високих екологічних стандартів Євросоюзу, щоб підприємства працювали і конкурували на ринку в цих умовах. Я в цьому сенсі вважаю, що ми маємо посилювати не норми, а контроль за їхнім виконанням.

Читайте також: Новий сезон на Хортиці: які обмеження діють і чому

Не пропустіть

Траса на Бердянськ стала небезпечною для військових колон РФ, – Андрющенко 17.03.2026, 13:35 Ворог скидає міни з дронів у Запорізькому районі – де саме 17.03.2026, 11:15