
Їхню основу переважно складають війська (сили) російського оперативно-стратегічного угруповання військ (ГВ) "Днепр", яке діє на двох окремих оперативних напрямках: Придніпровському (Херсонському) та власне Запорізькому.
Зараз основні зусилля його командування зосереджені на останньому, тобто на правому фланзі всієї операційної зони цього угруповання – у смузі 58-ї загальновійськової армії (ЗВА). Окрім військ (сил) самої 58-ї ЗВА, у цьому напрямку діють частини та з’єднання повітрянодесантних військ (ПДВ) ЗС РФ, придані їй для дій на найважливіших оперативно-тактичних ділянках і напрямках, а також частина сил 18-ї ЗВА.
Зокрема:
58-ма ЗВА:
18-та ЗВА
Повітрянодесантні війська (ПДВ)
Окрім вищезазначених сил і засобів, у смузі 58-ї ЗВА зафіксовані підрозділи 100-ї окремої розвідувальної бригади (орвбр) та підрозділи кількох "мотострілецьких полків ТрВ", наприклад, 1445-й, 1119-й тощо.
Протягом цього тижня в кількох джерелах одночасно з’явилося кілька повідомлень про перегрупування додаткових сил і засобів противника на цей напрямок у рамках підготовки російським командуванням "великого наступу на Запоріжжя" навесні та влітку цього року. Однак наразі я не маю достовірної інформації про переміщення будь-яких значних за чисельністю російських формувань у смугу російської 58-ї ЗВА.
У цьому контексті можу лише припустити, що командування УВ "Днепр" може намагатися посилити цей напрямок за рахунок частин та з’єднань із Придніпровського (Херсонського) напрямку, наприклад, шляхом переміщення додаткових підрозділів зі складу 104-ї дшд або 49-ї ЗВА (205-а омсбр) до смуги 58-ї ЗВА.
Наразі в смузі 58-ї ЗВА російські війська продовжують проведення низькоінтенсивних атакувальних/штурмових дій у тактичній зоні, намагаючись відновити наступ своїх передових (штурмових) підрозділів у напрямку Запоріжжя, переважно діючи з рубежів Приморське – Степногірськ та Степове – Малі Щербаки. Крім того, у смузі 76-ї дшд противник регулярно намагається повністю захопити Малу Токмачку та просунутися в напрямку Оріхова. Однак станом на вечір 17.03.2026 йому не вдалося досягти значного успіху у цій справі.
Зокрема:
Загалом у Приморському російські війська продовжують стабільно утримувати лише невелику смугу території в районі Покровської вулиці в південній частині цього населеного пункту.
Наразі більша частина Степногірська є так званою "сірою зоною". ЗСУ продовжують утримувати його північну частину (на північ від Радянської вулиці), хоча на кількох ділянках їм усе ж вдалося відтіснити російські піхотні групи до району "висоток" на півдні Степногірська.
Ці зусилля не принесли російським військам значних результатів, навіть у тактичному плані. Противник зумів лише відтіснити передові піхотні групи ЗСУ на північ від Степового на кілька сотень метрів.
Хоча наразі очевидно, що до цього моменту противнику доведеться докласти значних зусиль, щоб забезпечити ці дії із західного флангу.
Щодо проникнення окремих російських військовослужбовців і їхніх "надмалих" піхотних груп у тактичну глибину бойових порядків передових підрозділів ЗСУ, то такі "інфільтратори" зафіксовані не лише в Приморському, а й у Лук’янівському, на схід від Степногірська, у низці районів на північ від рубежу Степове – Щербаки.
Самі по собі вони не становлять значної загрози, оскільки змушені займатися переважно власним виживанням, а не активними атакувальними/штурмовими діями. Однак у разі затримки в їх "зачищенні" та ліквідації тактичне командування противника, знаючи їхнє місцезнаходження, отримує можливість накопичувати їх там – не лише наполегливо відправляючи все більше "інфільтраторів" по "їхньому сліду", а й організовуючи їхнє постачання (боєприпаси, їжа, вода тощо) шляхом скидів із тактичних БпЛА. У цьому випадку рано чи пізно їхня чисельність стає "критичною", і тоді вони стають активнішими, атакуючи позиції та опорні пункти системи оборони ЗСУ з тилу та флангів, зокрема в тактичній глибині їхніх бойових порядків.
Проблема полягає в тому, що ЗСУ просто не мають достатньої кількості боєздатної піхоти не тільки для утримання передових позицій, а й для своєчасного "зачищення" цих "інфільтраторів". Усе це різко ускладнюється активним використанням тактичних БпЛА обома сторонами. Тому в низці випадків вони не лише виживають, а й накопичуються у критичних обсягах для системи оборони ЗСУ на конкретних ділянках та напрямках – саме через те, що відповідний алгоритм типу "виявлення – знищення/зачищення" працює або із затримкою, або взагалі не працює.
У цьому сенсі я би виділив кілька факторів, які, на мою думку, матимуть дуже значний вплив на всю ситуацію на Запорізькому напрямку в більш-менш короткий час.
А саме:
Очевидно, що російське командування на Запорізькому напрямку має в найближчому майбутньому не лише вирішити для себе певну дилему, пов’язану з вибором, що для нього важливіше наразі – ліквідація Оріхівського району оборони ЗСУ чи все ж таки прорив на ближні підступи до Запоріжжя з півдня, вздовж Дніпра, а й самостійно зрозуміти, яким саме чином вирішувати кожне з цих завдань.
З погляду оперативного мистецтва, просування російських військ порівняно вузькою смугою (між Степногірськом і руслом колишнього Каховського водосховища), навіть без урахування того факту, що сам Оріхів і його околиці досі перебувають під сталим контролем ЗСУ, має вигляд, скажімо так, дещо "суперечливим".
Крім того, умовно перед ними розташована досить значна водна перешкода у вигляді річки Конка (у її нижній течії), на якій розташований явно досить потужний рубіж оборони Збройних сил України (підозрюю, по всій довжині від Малокатеринівки до Комишувахи і далі на схід).
У цьому сенсі навіть "падіння" Степногірська (а він, нагадаю, далеко ще не "впав", до того ж ЗСУ здійснили там кілька досить ефективних контратак, ще більше звужуючи й так уже досить вузьку смугу наступу російських військ уздовж Дніпра) принципово нічого не вирішує. Адже, поки ЗСУ утримують Оріхівський район оборони, війська російської 58-ї ЗВА, розтягнуті по цій вузькій смузі вздовж Дніпра, постійно перебуватимуть під загрозою своєрідного "обрізання" (іншими словами – під загрозою постійних контратак ЗСУ) з правого флангу. Крім того, ЗСУ продовжують утримувати кілька позицій трохи північніше Лобкового, які розташовані вже за цим флангом російських підрозділів, що прорвалися до Приморського.
Тобто російське командування, щоб дістатися ближніх підступів до Запоріжжя, буде змушене намагатися наступати у смузі 58-ї ЗВА на максимально широкому фронті, що, своєю чергою, призведе до ситуації, коли незмінні закони оперативного мистецтва почнуть "обертатися" не на його користь. Оскільки в цьому випадку почнеться очевидне розосередження російських сил і засобів у смузі 58-ї ЗВА. У цьому сенсі наступ російських військ з рубежу Степове – Щербаки на північ, у напрямку Павлівки та Новояківлівки, стає критично важливим для всього подальшого наступу російської 58-ї армії.
Більше того, ситуація може ще більше погіршитися, якщо російське командування спробує одночасно вирішити обидва завдання (прорив у напрямку Запоріжжя та ліквідація Оріхівського району оборони ЗСУ). Адже в такому випадку командування 58-ї ЗВА буде змушене ще більше розтягнути фронт свого наступу, оскільки йому доведеться використати для охоплення Оріхова із заходу саме ті сили та засоби, які мають забезпечити з флангу наступ 58-ї ЗВА вздовж Дніпра.
Виходячи з усього вищесказаного, достовірність повідомлень про те, що найближчим часом російське командування спробує "прорватися до Оріхова", досить висока.
Адже, виходячи з адекватної оцінки ситуації на Запорізькому напрямку, наразі у нього є лише одне можливе рішення, якщо, звісно, воно і надалі матиме "дуже гостре бажання" побачити Дніпрогес на власні очі: спочатку спробувати захопити Оріхів і навколишню місцевість, а лише потім спробувати рухатися з півдня на північ, вздовж Дніпра, у напрямку Запоріжжя.
Крім того, для виконання всіх цих "забаганок" російських "пАлкАводцеФ" їм потрібна буде справжня прірва військ. Більше того – досить свіжих і боєздатних.
Наразі в оперативно-стратегічному сенсі російське військове командування відповідного рівня в цьому питанні віддає перевагу не УВ "Днепр", а УВ "Восток", цілком логічно припускаючи, що подальший наступ останнього може (має шанс) швидко усунути всі ці "заморочки" з Оріховим банальним проривом до нього зі сходу. Саме туди йде левова частка поповнення, стратегічні та інші резерви, ущільнюються бойові порядки та оперативна побудова військ тощо. Водночас, здається, що воно навіть вирішило залучити для цього 76-ту десантно-штурмову дивізію зі складу того ж УВ "Днепр", не випадково розмістивши її на суміжному фланзі для обох угруповань.
Проблема для російського командування полягає "лише" в тому, що все це "читає" й українське командування, і тому нещодавно досить успішно вставило пару чутливих стабілізуючих "костилів" у смугах 36-ї та 29-ї ЗВА УВ "Восток", створивши для головної ударної армії УВ "Восток" (5-та ЗВА), скажімо так, певні незручності на північному фланзі. І хоча це не призвело до повної зупинки наступу на Оріхів з боку Гуляйполя, але значно його сповільнило.
У попередньому огляді Запорізького напрямку я вже писав, що у разі одночасної реалізації спроби просунутися 58-ю ЗВА вздовж Дніпра зі спробою "штурманути" Оріхів, командування УВ "Днепр" все одно буде змушене "патрати" інший свій оперативний напрямок – Придніпровський (Херсонський) – аби здобути для Запорізького додаткові сили та засоби. Адже за умов, коли ще необхідно наступати на Костянтинівку, Лиман (а потім, ймовірно, Краматорськ і Слов’янськ, намагаючись "проміж іншим" захопити Добропілля, Куп’янськ і кілька кілометрів прикордоння у Сумській і Харківській областях), російському командуванню, скажімо так, буде зовсім нелегко "знайти додаткові резерви" для УВ "Днепр".
І третім фактором, що безпосередньо впливає на поточну ситуацію на Запорізькому напрямку, є рівень наступального потенціалу обох російських угруповань, що діють як у напрямку Запоріжжя, так і на Гуляйпільському напрямку. З огляду на це очевидно, що з цим у них явно все не "слава Богу". Насправді, на даний момент, УВ "Днепр" зупинилося (хоча на деяких ділянках 58-ма ЗВА продовжує атакувати, очевидно, намагаючись відновити свій наступ), а УВ "Восток" усе ще "повзе" вперед (маю на увазі у напрямку Оріхова), але дуже й дуже повільно – іноді його добове просування вимірюється у сотні, а то й десятки метрів.
Іншими словами, перед "стрибком до Дніпрогесу" російське командування має відновити цей наступальний потенціал в обох своїх угрупованнях, не кажучи вже про його нарощування.
Виходячи з методу організації та проведення наступу на тактичному рівні, який зараз превалює у російських військах, очевидно, що цей потенціал міститься переважно в піхоті. Тобто для прориву до Запоріжжя (та й у будь-якому іншому напрямку) російському командуванню потрібна негайно і велика кількість людських ресурсів. Питання, де їх узяти буквально завтра, є риторичним, бо для літньої кампанії гіпотетична мобілізація в РФ уже запізнюється, адже мобілізованих усе одно потрібно у будь-якому разі підготувати до наступу належним чином (взути, одягнути, озброїти, екіпірувати, нагодувати і принаймні мінімально навчити…). Це гроші, ресурси і, найголовніше, час. Для літнього наступу цього року мобілізацію потрібно було б проводити не пізніше зими, яка вже минула…
Тому особисто у мене виникає досить цікаве питання: а ким саме російське командування збирається атакувати Запоріжжя цієї весни та літа?