
Тренер, учитель фізичної культури в запорізькому Козацькому ліцеї Іван Маляренко пішов захищати країну у складі Нацгвардії в перший тиждень повномасштабної війни. Дістав численні поранення й втратив ногу на Запорізькому напрямку.

"Восени 2023 року я отримав поранення FPV-дроном. Прилетів і розірвався біля мене – на відстані витягнутої руки. Але, як бачите, все добре, завдяки хлопцям, які мене швидко врятували – витягли через посадки. Наражаючи себе на небезпеку, врятували мене", – розповідає Іван.

За словами ветерана, він був притомним увесь час, коли на ліву ногу накладали турнікет і витягували його з посадки. Окрім ноги, втратив око та два пальці. Ліву руку воїну відновили за допомогою трьох металевих пластин.
"Щоб відновити руку, лікарі брали кістковий матеріал і додавали його до пораненої кінцівки. Також пересаджували нерв: його взяли з ноги та використали для відновлення руки. Це вже відбувалося пізніше, під час реабілітації", – розповідає колишній військовий.
Іван каже, що поки його везли у швидкій до Запоріжжя, він пережив кілька клінічних смертей.
"Там нецікаво, темно й доволі неприємно, тому навіщо воно мені? – сміється захисник. – Я все ж таки люблю життя і спілкування з людьми".
На жаль, ногу ветерану зберегти не змогли – ампутували через тривалу евакуацію, втрату крові та турнікетний синдром. Колишній військовий проходив реабілітацію у Києві та Запоріжжі. Саме у запорізькому протезному центрі отримав як тренувальний, так і постійний протези.

"Вони мені зробили перший протез. Ми його підганяли, все робили, але він був прямий. Наступного дня я до них прийшов без опори. Кажу: "Я навчився, давайте мені нормальне коліно"… Я їм довів, що навіть за такої високої ампутації можна на прямому пройти без опори", – каже Іван.

"Ваня – дуже позитивна і сильна духом людина. Я б сказав, він фізично підготовленим до нас прийшов. Навіть після поранення на своїй нозі добре стояв. Дуже швидко став на лікувально-тренувальний протез. Він активний, сильний духом і фізично. Я б навіть радив його в деяких випадках як психолога – щоб допомагав іншим ветеранам", – говорить протезист запорізького протезного центру Олексій Яценко.


Ветеран кермує автомобілем однією ногою, а також активно тренується та бере участь у змаганнях.

"Я кожен вечір проходив по 10 тисяч кроків. Навіть якщо з часом щось не встигаю, все одно ходив, бо це в моїх інтересах – швидше адаптуватися, швидше навчитися. Я не те що хочу похизуватися, а просто своїм прикладом показати, що можна все – немає меж самовдосконаленню", – наголошує Іван.
До великої війни Іван Маляренко працював у ліцеї вчителем фізкультури, а також займався патріотичним вихованням дітей, випустив перший клас. Після поранення повернувся на роботу старшим вихователем.

"Іван прийшов до нас зовсім молодим. Переманили, розповіли, як у нас класно, і почали з національно-патріотичного виховання. Він прийшов до нас керівником гуртка "Спас". Всеукраїнська федерація рекомендувала. І дуже добре все пішло, а потім побачили, наскільки людина близька до дітей. Він прийшов учителем фізкультури й вихователем – завжди був з нами", – каже директорка запорізького Козацького ліцею Оксана Губіна.
В Івана Маляренка є брат-близнюк Олександр, з яким він разом пішов служити.


"Коли його забирали на строкову службу ще до повномасштабної війни, я сказав, що піду також. Він знав, що я не міг не піти. А вже у 2022 році пішли до війська", – розповідає Іван.
Ветеран каже, що найбільше вдячний рідним за підтримку: дружині, сину й мамі. Не шкодує ні про що і впевнений у майбутньому.
"Я не думаю, що я у чомусь обмежений. Так, я роблю все не так швидко, як інші, як робив колись. Нічого страшного в цьому немає. Хіба мені є куди поспішати? Не треба нікуди поспішати. Життя у нас одне – треба його проживати так, як хочу я, а не як хочуть усі", – резюмує Іван.

Читайте також: "Забрав руку, щоб пришили": ветеран із Запоріжжя стріляє лівою і надихає побратимів
Читайте також: На війні цінуєш вагу кожного слова Шевченка, – запорізький ветеран та поет
Читайте також: Коли зняли бронік: як відбувається реабілітація на Запоріжжі