Ветеран російсько-української війни Юрій Гегач професійно стріляє із лука з однією рукою та допомагає пораненим побратимам знайти себе у спорті. Колишній житель Донецької області, який із родиною у 2014 році виїхав до Запоріжжя, втратив правицю 2023-го, захищаючи Авдіївку.

"Вибух – все потемніло. Піднятися на руці вже не зміг, бо руки не було. Накинув турнікет. Хлопчина, який зі мною був, відлетів десь на два-три метри від мене з контузією. Він потім продовжив виконувати завдання, а я почав відходити назад й зв’язався по рації з хлопцями. Мене евакуювали й відвезли на стабілізаційний пункт. Чесно кажучи, до останнього сподівався, що руку пришиють, бо я забрав її з собою", – ділиться ветеран.

Від стабілізаційного пункту до лікування у Хмельницьку та реабілітації на Львівщині – весь процес зайняв близько восьми місяців. Перші півтора хотів до своїх, адже вони тримали Авдіївку.

"У всіх хлопців після поранення є бажання повернутись до війська. У мене так тривало півтора місяця. Я був поранений, а мої хлопці тримали Авдіївку на позиціях. І бажання було: раз-два-три-чотири і я вже з ними – продовжу виконувати роботу. Але ж реальність така, що з однією рукою буду тільки завадою", – розповідає пан Юрій.

У стрільбі з лука ветеран знайшов віддушину ще під час реабілітації, яка відбувалася на Львівщині.

"Тамтешній інструктор, сам інвалід, веде групу стрільби з луку. Він звернувся до реабілітаційного центру й сказав, що може проводити для хлопців заняття… Мені сподобалось – це відволікає від дурних думок", – зізнався ветеран.

Після повернення додому, Юрій почав шукати нагоди стріляти в Запоріжжі. А згодом почав збирати навколо свого нового захоплення таких самих поранених побратимів.

"Гуртую хлопців, яким потрібна моральна підтримка через справу. Хлопцям все це цікаво, але є принцип: "Чого я сам піду?". Тож треба як дітей малих, взяти й привести за ручку", – каже пан Юрій.

Займається з ветеранами професійна стрільчиня з луку Рита Мішина. Для неї це теж новий досвід. Раніше вона займалася лише з молодими людьми. Але з повномасштабною війною виникла ідея організувати групу реабілітації воїнів.

"Ця програма вже працювала у Львові й Луцьку. Чому у Запоріжжі не відкрити для хлопців-ветеранів?.. Рік тому підійшла до управління молоді та спорту. Там сказали: "Чудово, якраз ми зараз працюємо над цією програмою. І є вже люди, які хочуть брати участь саме у стрільбі з лука", – ділиться тренерка.

Спортсменка впевнена: заслуга Юрія Гегача в залученні поранених хлопців до реабілітації спортом – непересічна.

"Він як організатор – молодець. Почав хлопців піднімати, почав їх запрошувати. Це його заслуга. Хлопці ходять – теж одержують масу задоволення, їм цей вид спорту подобається. Дійсно, адаптація йде від цього виду спорту. Що таке стрільба, особливо для чоловіків? Інтерес з’являється", – коментує тренерка запорізької спортшколи Рита Мішина.

Ветерани не лише тренуються, а і їздять на змагання – по всій країні. А ще – за кордон.

"Минулого сезону чотири людини поїхали в Мадрид. Зараз відкриття сезону на наступний рік – їде вісім чоловік вже. Це змагання для ветеранів. Є багато ще інших змагань. Поступово набираємо запорізьку ветеранську команду й долучаємося до всіх заходів, щоб гідно представляти Запоріжжя", – каже пан Юрій.

Окрім спорту, він займається волонтерством у ветеранському хабі, завдання якого не лише допомагати пораненим із соціалізацією, а й розв’язувати бюрократичні питання. Юрій намагається і долучати побратимів до спорту і просто морально підтримує.

"Хлопцям достатньо зустрітися. Коли спілкується ветеран із ветераном, їм легше спілкуватися: є бажання поділитися якимись моментами. Буває, що просто хлопці приходять чашку чаю випити, пів годинки побалакати. Їм легше. А я з задоволенням підтримую їх", – пояснює Юрій Гегач.

Керівник ветеранського хабу Ігор Іл’юшкин наголошує: хлопцям після поранень така підтримка конче необхідна.

"Юрій опікується пораненими. Не надто соціально забезпечені хлопці не можуть себе знайти після важких поранень, він з ними на зв’язку постійно. І ампутанти – він чітко розуміє, як їх супроводжувати, коли вони повертаються до Запоріжжя", – додає Іл’юшкин.

"Бувають у когось справи. Але коли кажеш: треба – то треба. Все. Ідуть, займаються із задоволенням, але трішки треба підштовхувати", – каже Юрій Гегач про своїх хлопців.

Читайте також: Коли зняли бронік: як відбувається реабілітація на Запоріжжі

Не пропустіть

Що відбувається під Гуляйполем на Запоріжжі – коментарі й карти DeepState 29.11.2025, 08:10 Що цікавого у Запоріжжі 29–30 листопада: афіша подій від "Справжнє” 28.11.2025, 17:01