Бандерівська ОУН з’явилася в місті Запоріжжі восени 1941 року і зосереджувала діяльність у старій його частині, де оунівці організували штаб-квартиру, перші підпільні помешкання, зв’язкові пункти тощо. Однак нове Запоріжжя теж не було ними забуте.

У березні 1942-го у шостому селищі (сучасний історичний ареал "Соцмісто" – від греблі Дніпрогесу до вулиці Верхньої Дніпровського району Запоріжжя) відбулася нарада місцевих членів ОУН. Непересічна. Про це свідчить присутність на ній членів обласного проводу: Василя Пастушенка ("Кальби"), Богдана Мовчана ("Богдана") та Івана Гребенюка.

На нараді, серед іншого, заприсягли до ОУН нових членів: Гната Гребенюка (рідного брата згаданого Івана, який керував підпіллям ОУН у Михайлівському районі), працівника ринку Миколу Буйненка та бухгалтера алюмінієвого комбінату Василя Бойовця. Керівником осередку призначили Гната Гребенюка. У селі Павло-Кічкас (тепер територія в межах Заводського району Запоріжжя) діяльністю ОУН мав керувати Микола Буйненко. Серед активістів осередку згадувалися Михайло Левченко, Василь Савченко, Іван Малий та Анатолій Пономаренко.

Осередки ОУН у межах сучасного Запоріжжя об’єднувалися у Запорізьку районну організацію. Її діяльність, окрім обласного центру, частково охоплювала і Запорізький район. Очолив структуру Богдан Мовчан. До керівництва також належали Гнат Гребенюк та Микола Буйненко (за однією з версій – як референт Служби безпеки). Підпорядковувалася районна організація разом із націоналістичним підпіллям Василівського, Михайлівського, Великобілозерського районів Запорізькому окружному проводу ОУН.

Щодо власне Запоріжжя, то, очевидно, в місті діяли осередки, керівники яких напряму підпорядковувалися члену обласного проводу Богдану Мовчану. Останній, за даними КГБ від 1955 року, керував районним проводом у новій частині Запоріжжя.

На території Запоріжжя перед осередками ОУН ставили чотири основні завдання:

1. поширення пропагандистських матеріалів;
2. залучення нових членів до організації;
3. проведення агітаційної роботи на підтримку ідеї створення самостійної Української держави;
4. придбання зброї.

Агітаційні матеріали до Запоріжжя привозили переважно з Дніпра. Зокрема, оунівець Василь Савченко за вказівкою Богдана Мовчана у лютому 1943 року їздив по них на конспіративну квартиру (вул. Артема, будинок №36, квартира №6). Для допуску необхідно було назвати пароль: "Чи маєте сині шаровари?". Відповідь на пароль, яка свідчила про можливість отримання матеріалів: "Лише сині труси". Пароль мав ще один варіант: "Чи шиєте ви сині труси?" – "Шиємо".

Серед видань, які оунівці поширювали в Запоріжжі, були, зокрема, "Коротка історія України", видана у Томаківці Дніпропетровської області, листівки із закликами до створення самостійної Української держави та з інформацією про знущання нацистських окупантів над мирним населенням.

Загалом, терору окупантів проти цивільних запорізька ОУН приділяла значну увагу: збирала факти та передавала їх до Проводу ОУН. В "Огляді суспільно-політичного, господарського й культурного життя на південних землях України (вересень, 1942 року)", зокрема, йшлося:

"Із-за браку тяглової сили німці гонять в поле з лопатами-сапами, змушують працювати від сходу до заходу сонця. Побивають… Платять тільки грішми, за які нічого не можна купити. Збіжжя (ячмінь) – 10 кг може дістати тільки той, хто виробив 25 трудоднів упродовж цілого місяця";

"В більших містах (Запоріжжя, Мелітополь, Бердянськ) – населення голодує. Люди кидаються в пошукуванні за хлібом, поширюються крадіжки. І так, наприклад, в Запоріжжі 10 і 11 серпня цього року покарано смертною карою (повішено) 8 робітників і робітниць за крадіжку, а 25 серпня — дві особи в Бердянську".

"Народ ненавидить "визволителів", боїться повороту більшовиків, але рішуче не хоче німців. Цей момент намагаються використати русские (кацапи), які накликають до творення спільного фронту боротьби проти Німеччини в ім’я "единой неделимой".

Там же зазначалося, що "велика частина населення вважає, що найкращу розв’язку цієї проблеми може привести тільки Самостійна Українська Держава".

У зведеному огляді "Терор німецьких окупантів на Україні (від 1942 до 1944 року)" також містилася інформація, надана запорізьким підпіллям:

"19 вересня 1942 р. всі українські жителі острова Хортиці, колишнього осідку Запоріжської Січі, дістали від Гебітскомісара наказ до двох днів переїхати в другий район. Виселенці мусіли залишити майже все своє майно. На острові осталися тільки фольксдойчі (етнічні німці, – ред.)";

"7 листопада 1942 р. біля Запоріжжя хтось розібрав рейки, внаслідок чого розбився поїзд із зерном. Тоді німці схопили з найближчого села (Балабине) 70 людей і розстріляли";

"24 лютого 1943 р. німці розстріляли в с. Канкринівка 70 чоловік за те, що хтось перервав телефонний дріт";

"В селі Кушугумі розстріляли 40 людей за те, що хтось розібрав залізничні рейки";

"В с. Розівка озброєні німцями фольксдойчі-підлітки розстріляли в Люксембурзі 7 душ".

Йшлося в огляді також про вивезення німцями восени 1942 року з однієї тільки Запорізької області 416 тисяч тонн зерна, що призвело до неможливості засіяти 40% посівної площі та голодних смертей населення, переважно у містах.

Таким чином антинацистська пропаганда в Запорізькій області, що її провадила ОУН, мала як підґрунтя, так і зацікавлену аудиторію.

Найбільш активною в плані поширення пропагандистських матеріалів у Запоріжжі була група Буйненка. Оунівські листівки вона розповсюджувала, серед іншого, розкидаючи із задньої платформи їдучого трамвая.

Актуальною залишалася й усна агітація. Для неї нерідко використовували легальні культурницькі організації. До прикладу, у лютому 1942 року на Культбазі створили Український драматичний гурток на чолі із Зоріним. Гурток ставив одноактові українські п’єси – вистави іншими мовами не допускалися.

Активістом самодіяльності був і Микола Буйненко, який проводив особисті бесіди з членами гуртка про створення незалежної України, паралельно вербуючи до ОУН. Так, на початку березня 1943 року до націоналістичного підпілля залучили гуртківця Анатолія Овсяницького, який отримав завдання поширювати оунівські листівки та придбати зброю й набої.

Загалом залучення до націоналістичного підпілля нових кадрів було одним з основних напрямків діяльності ОУН. Разом із тим тих, хто перебував у цей час у, так би мовити, орбіті організації, треба розподіляти щонайменше на дві категорії: власне члени й симпатики.

В архівно-слідчих справах КГБ як симпатик націоналістичного руху фігурує, до прикладу, уродженець Тернопільської області Іван Данкевич. Ще у 1937 році він приєднався до ОУН на західноукраїнських землях і працював пропагандистом при видавництві "Дешева книжка" – концерні, що був створений навесні 1935 року з ініціативи референтури (відділу) східноукраїнських земель при ОУН, очолюваної Іваном Мітрингою ("Сергієм Орелюком").

До завдань референтури входили аналіз ситуації в совєтській Україні, налагодження зав’язків із націоналістами в УССР та пересилання туди націоналістичної літератури.

У березні 1940 року Данкевича відрядили до Запоріжжя. Утім, даних про його активну діяльність під час окупації немає, але є підстави вважати, що він міг бути агентом совєтських органів державної безпеки й діяти під псевдонімом "Луговий".

Окрім нього, як симпатики ОУН фігурують:

• вчитель Мочуговський, який під час окупації працював у поліції, потім – директором школи;
• Віра Гольчанська, секретар відділу народної освіти;
• Галина Пацкевич, секретар РАЦСу;
• Вахненко;
• Тхорівський;
• інженер Сєргєєв.

Симпатики не обов’язково брали участь у діяльності підпілля. Їхня ангажованість часто могла проявлятися в усних бесідах про потребу незалежності України, читанні націоналістичних листівок або участі в національно-культурницькій діяльності.

Загалом же, протягом 1942 року запорізькі оунівці проводили досить активну діяльність. Принаймні так вважали працівники німецької поліції безпеки і СД (SD – Sicherheitsdienst, нацистська служба безпеки): які у повідомленні з окупованих територій Сходу від 25 вересня 1942 року № 22 зазначали:

"У районі Запоріжжя спостерігається посилення бандерівської діяльності".

Таку ж тенденцію відзначав і керівник Проводу ОУН Південноукраїнських земель Василь Кук ("Леміш"), який на початку 1943 року відвідав Запоріжжя й був присутній на організаційній нараді.

Конкретна дата наради невідома. У 1943 році їх відбулося чотири. У березні – остання, бо почалися масові арешти оунівців.

Так, 11 березня в Запоріжжі під час поширення листівок німці затримали керівника осередку на Павло-Кічкасі Миколу Буйненка. Ймовірно, на допитах у гестапо він видав відомих йому членів ОУН, оскільки вже 13 березня були заарештовані Михайло Левченко, Василь Савченко, Іван Малий та бухгалтер алюмінієвого комбінату Василь Бойовець. Наступного дня окупанти арештували завербованого Миколою Буйненком члена українського драматичного гуртка Анатолія Овсяницького, який також надав співробітникам гестапо інформацію про відомих йому членів ОУН Запоріжжя.

Окрім того, за належність до ОУН заарештували жителя 8-го селища Івана Мишастого, одного з керівників місцевого підпілля Гната Гребенюка, утримувача оунівської квартири на вул. Броневій, 14, Пилипа Мороза, членів осередку 6-го селища Грищенка та Григорія Могильного, старосту громади села Павло-Кічкас Барсука, Михайла Риженка та Павла Бірковського.

Усіх заарештованих спершу тримали у в’язниці СД у Запоріжжі, потім перевели до тієї, що розташовувалася на розі сучасних вулиць Олександрівської й Базарної. Згодом Миколу Буйненка, Василя Савченка, Анатолія Пономаренка, Михайла Левченка та Івана Малого із Запоріжжя перевели до в’язниці у Дніпрі, звідки 11 вересня 1943 року поїздом відправили до Німеччини. Дорогою до концтабору група запорізьких оунівців утекла з етапу.

Після повернення на Запоріжжя совєтської влади восени 1943 року боротьбу з націоналістичним підпіллям продовжили її органи державної безпеки. На відміну від німецьких колег, совєтські спецслужби підійшли до розв’язання проблеми ретельніше: арешту підлягали не лише члени ОУН, а й симпатики, члени сімей, інколи – просто знайомі націоналістів. Адже завдання спецслужб полягало в повному викоріненні наслідків діяльності націоналістів, зокрема їхньої агітації.

Співробітники "СМЕРШ" із Запоріжжя 21 лютого 1944 року похвалялися:

"Усім начальникам ОКР "СМЕРШ" корпусів, дивізій, бригад й 173 АЗССП (армійський запасний стрілецько-підготовчий полк) 6-ї Армії: Нами викрита контрреволюційна організація українських націоналістів "ОУН" в сел. Павло-Кічкас, Орджонікідзевського району Запорізької області".

На цей час були заарештовані Микола Буйненко (10 років каторги та 5 років ураження в правах), Михайло Левченко (8 років каторги та 5 ураження в правах) та Іван Бабак (8 років каторги).

Підпілля ОУН у новій частині Запоріжжя розробляли по агентурній справі "Самостійники", яку завели на основі матеріалів уже згаданого агента "Лугового".

Робота із "зачистки" націоналістичного підпілля в обласному центрі дала підстави 2-му Управлінню НКДБ СРСР вважати, що станом на 28 серпня 1944 року міський провід ОУН вдалося ліквідувати.

Однак пошук та арешти активних членів продовжилися й у перші повоєнні роки. Зокрема, 25 вересня 1945-го заарештували активіста осередку ОУН селища Павло-Кічкас Василя Савченка. Серед інших фактів його діяльності слідчі НКГБ акцентували, що він був кур’єром, який привозив до Запоріжжя оунівську літературу з Дніпра. Трибунал 23 грудня 1945 року засудив Савченка до 10 років таборів з ураженням у правах на 5 років.

А 17 серпня 1949 року співробітникам органів держбезпеки вдалося заарештувати у Львові одного з керівників підпілля ОУН нової частини Запоріжжя періоду німецької окупації Гната Гребенюка. На момент арешту він проживав легально, працював майстром виробничого навчання у місцевому дорожньому технікумі.

Гната Гребенюка 9 січня 1950 року засудили до 25 років таборів з ураженням у правах на 5 років.

Читайте також: Між Дахау і ГУЛАГом: що відомо про долю бандерівців Гуляйполя

Не пропустіть

Підтримка фронту: запоріжців вчили першій медичній допомозі й плетінню сіток 09.02.2026, 18:51 Українські війська просунулися на Запорізькому фронті, – ISW 09.02.2026, 13:25