
Гуляйпільський напрямок. Тут командування російського УВ "Восток" намагається відновити більш-менш високі темпи просування передових частин і підрозділів своєї найпотужнішої армії – 5-ї ЗВА, у загальному напрямку на Оріхів і район на північний схід від нього.
З цією метою в смузі 5-ї ЗВА воно використовує не лише сили й засоби з її складу – 127-му мотострілецьку дивізію (мсд), 57-му і 60-ту окремі мотострілецькі бригади (омсбр), а й цілу низку формувань зі складу 35-ї ЗА (наприклад, 38-му омсбр). Сюди ж була перегрупована і 40-ва окрема бригада морської піхоти (обрмп), а також цілком можливе появлення тут їхніх "колег" із 61-ї обрмп.
Іншими словами, цілком очевидно, що командування російського УВ "Восток" і її 5-ї ЗВА, зокрема, має цілком чітке й однозначне прагнення – прорватися будь-якою ціною на північний схід від Оріхова (район Широке – Єгорівка – Червона Криниця – Омельник).
На цей момент воно діє за трьома основними напрямками:
Намагаючись таким чином розв’язати своє найближче завдання: вийти основними силами на рубіж Верхня Терса – Гуляйпільське.
Крім того, очевидно, командування 5-ї ЗВА, щоб прикрити свій наступ на захід із боку північного (правого) флангу від можливих контратак ЗСУ, прагне відновити своє положення по річці Гайчур на ділянці від Варварівки до Нового Запоріжжя.
Передові частини і підрозділи російських військ на Гуляйпільському напрямку діють переважно малими піхотними (штурмовими) групами, причому в доволі "розріджених" бойових порядках. Однак це дозволяє противнику все ж просуватися, хоча глибина і темпи його просування обмежені просто фізичними можливостями його піхоти.
Спрацьовує фактор нестачі піхоти в передових частинах і підрозділах ЗСУ, що обороняються на цьому напрямку, і як наслідок – наявність у їхніх бойових порядках значної кількості неприкритих або слабо прикритих міжпозиційних ділянок.
З метою наростити основні показники свого наступу (передусім – його глибину і темпи) на цьому напрямку командування противника доволі активно намагається комбінувати піше "проникнення" своїх малих піхотних груп із застосуванням легких засобів її механізації (мотоцикли, багі, легкові автомобілі тощо) і військової техніки (передусім, броньованої).
Також у смузі російської 5-ї ЗВА активно діє ціла низка спеціалізованих підрозділів і частин БпЛА, що забезпечують ураження позицій ЗСУ на всю тактичну глибину, що дозволяє противнику час від часу мінімізувати на тому чи іншому, потрібному йому відрізку рівень протидії своїм піхотним групам "інфільтрації" з боку передових частин і підрозділів ЗСУ.
У результаті противнику вдалося на Гуляйпільському напрямку досягти доволі глибоких у тактичному відношенні вклинень у вигляді проникнення його малих піхотних груп за вищезазначеними напрямками. Однак разом із тим не можна сказати, що він просунувся на цих ділянках значними силами.
По суті, вся смуга наступу російської 5-ї ЗВА являє собою на цей момент суцільну зону "рясного", і я б навіть сказав, суцільного перемішування бойових порядків передових частин і підрозділів обох сторін. Ведення ними бойових дій в умовах оточення, блокування, охоплення і обходу – радше норма, ніж виняток.
При цьому окремі позиції, рубежі, опорні пункти, місця укриття піхотних груп рясно перемішані на глибину від 8 до 15 км в обидва боки від умовної ЛБЗ.
Щоб було зрозуміло, про що йдеться, наведу приклад. Так, окремі малі і "надмалі" піхотні групи російських військ уже фіксуються – західніше Гуляйпільського (між ним і Новоселівкою), західніше Горького, у районі Верхньої Терси і Воздвижівки, західніше Добропілля, і навіть у районі Радісного і Нового Запоріжжя. Водночас ЗСУ продовжують утримувати цілу низку позицій на північний захід від Солодкого, на схід від Добропілля, на захід від Зеленого, на схід і південь від Залізничного і навіть на північно-західній околиці самого Гуляйполя.
Тому говорити про якісь чітко окреслені напрямки і ділянки, що стосуються саме цілеспрямованого наступу російської 5-ї ЗВА, загалом можливо лише в украй загальних рисах. По суті, її наступ виродився у суцільне піше просування одразу на численних ділянках місцевості значної кількості піхотних груп.
Простіше кажучи, вся ця піхотна маса, позначена як "5-та ЗВА із засобами посилення", намагається йти, а інколи й їхати, виключно там і туди, де може це робити (точніше, де їй це дозволяють робити ЗСУ) і настільки – наскільки може фізично.
Через те, що у ЗСУ в передових бригадах і батальйонах людей мало, а дронів, щоб своєчасно виявляти і припиняти всі ці масовані забіги/заїзди російських "тулубів", які здійснюються на доволі широкій по фронту смузі і практично безперервно, вистачає далеко не завжди, певній частині цих "пішоходів" таки вдається проходити (просочуватися), образно кажучи, "за спину" українських позицій доволі часто.
Що стосується Гуляйпільського напрямку окремо, також варто відзначити спроби противника прикрити свій наступ у бік Оріхова з півночі шляхом відновлення своїх позицій по річці Гайчур. З цією метою на суміжному з 36-ю ЗВА фланзі, очевидно, передові підрозділи 127-ї мсд 5-ї ЗВА здійснили кілька акцентованих спроб просунутися від Солодкого, Добровольного і Прилук у бік Добропілля і Мирополя. Вони завершилися черговим просуванням кількох російських малих піхотних груп балкою на схід від Добропілля і кількома зіткненнями на північ від Прилук.
Добропілля і Миропіль залишилися під контролем ЗСУ.