У другій половині 1920-х років на Наддніпрянщині, включно з Запоріжжям, спостерігалося відносне "затишшя". Нова економічна політика (НЕП), українізація, створення нібито суверенної УССР викликали у жителів підсовєтської України надію, що український народ перебуває у новій епосі своєї державності – національній за формою та соціалістичній за суттю.

Утім, вистачало і тих, хто дивився на речі не через рожеві окуляри більшовицької пропаганди. Серед них – молодь Приазов’я.

Підпілля в Новотроїцькому

У 1925 році в селі Новотроїцьке сучасного Бердянського району Запорізької області (тимчасово окуповане рашистами) голова сільської ради Іван Миронець в колі однодумців заснував перший осередок Української демократичної народної партії (УДНП).

Кістяк організації склали колишні активісти місцевої "Просвіти", які гуртувалися навколо діяча Української центральної ради, урядовця часів Гетьманату Павла Скоропадського Петра Вербецького. Той був вихідцем з Новотроїцького й дядьком Миронця. У 1919-му відвідував рідне село, пропагуючи ідеї боротьби за незалежну Україну, передусім серед молоді.

Щодо "Просвіти", то її осередок в селі виник ще 1917-го, на самих початках Української революції. Активістами організації були, перш за все, місцеві вчителі, серед яких Павло Харчук, який пізніше долучиться до УДНП. А от керували діяльністю молоді студенти, які підтримували ідеї самостійності України. Новотроїцька "Просвіта" не припиняла діяльності, попри те, що самостійницькі сили зазнали поразки.

До осередку 1921 року долучилася молодь, яка й далі перебувала на позиціях Української Народної Республіки (УНР): згадані вже Іван Миронець, Микола Харчук, а також Анна та Микола Сушки, Шостак й інші.

На першій зустрічі членів майбутньої УДНП, скоріше за все, був присутній сам Вербецький, якому Миронець як голова сільради разом із секретарем Олексієм Сірим надали документи на фіктивне прізвище.

Фактично, це були перші організаційні збори, замасковані під зустріч друзів.

Лідер організації, Іван Миронець, пізніше на допитах в ГПУ підтвердив, що саме дядько сприяв формуванню його патріотичного світогляду у роки Української революції:

"Мій дядько розповідав про боротьбу України. Я був зовсім молодий, сприймав від нього ідею та стремління боротися за незалежність України".

"Я зробив висновки, що Україна є колонією Москви"

Однак остаточно політичні погляди лідера підпільної антисовєтської організації Приазов’я сформувалися через усвідомлення того, що органи влади в совєтській Україні стали просто філіями російських (загальносоюзних, що одне й теж саме).

Під час першого голоду в Україні, влаштованого більшовиками у 1921-1923 роках, Миронець працював на Кубані й в шахтах Донбасу. Потім повернувся до Новотроїцького, де став головою сільради. Мав можливість спостерігати зсередини гнилість совєтської системи:

"Я все більше й більше переконувався в тому, що української національної свободи немає. Немає української культури, селянству живеться не краще, аніж при царизмові... Я зробив висновки, що Україна є колонією Москви. Коли мої переконання кристалізувалися, я став ворожим до совєтської системи. Коли мої переконання сформувалися кінцево, я вирішив боротися з совєтською владою за самостійну Україну, за Українську Народну Республіку".

У 1926 році члени організації розробили кінцеву редакцію Програми та Статуту УДНП. Кредо діяльності партії було визначено досить лаконічно: "Україна для українців".

Основні статутні тези були сформульовані так:

• членом організації може бути лише українець, який бажає боротися за незалежність України;
• кожен член організації має дотримуватися абсолютної конспірації не лише про свою участь в організації, а й про її існування загалом;
• кожен член організації має без вагань виконувати свою підпільну роботу;
• кожен член організації має право на зборах висловлювати свою точку зору щодо її діяльності;
• кожен член організації зобов’язаний вивчати історію України;
• кожен член організації мав залучати всеціло перевірених осіб до організації;
• новозалучені мали працювати лише із тим, хто їх залучив до організації до того часу як доведуть свою вірність справі.

Щодо потенційного учасника організації лідер Миронець висловлювався:

"Треба створити організацію з людей міцних, стійких, готових померти, але не зрадити своїм ідеалам".

Стан речей в підсовєтській Україні не влаштовував молодь українського Приазов’я з низки причин, основні:

• Україна не мала жодної фінансової незалежності від Росії, не мала своєї казни, своїх обігових грошей тощо;
• Україна не мала власних збройних сил, а була лише одним з військових округів СССР.
• Україна не мала можливості вести власну зовнішню та торгівельну політику, рівно ж як й внутрішню.

Мета – збройне антибільшовицьке повстання

Світогляд членів УДНП формувався під впливом подій Української революції, боротьби за встановлення УНР.

Відповідно такі події, як кардинальна зміна курсу у країні, нестача продуктів харчування, хлібні ускладнення, антиселянська політика більшовиків на селі, проведення колективізації, хлібозаготівель тощо стимулювали молодь до боротьби.

Головна мета діяльності підпільників була сформульована чітко: підготувати українське населення, головним чином селянство, до збройного антибільшовицького повстання за встановлення влади УНР.

При цьому підпільники з Новотроїцького не робили тотальної ставки на зовнішні сили, що було досить популярним явищем у той час. Як зазначав Миронець, вони розуміли, що підняти повстання буде найлегше у той час, коли СССР ув’яжеться в нову війну, але лише через те, що слабкішим стане тил Совєтського Союзу.

Міркували: поки війська будуть задіяні на фронті, експлуатоване селянство отримає змогу дістати зброю зі складів та "віддячити" совєтським окупантам.

Цікаве формулювання надав керівник УДНП щодо орієнтації на допомогу від Польщі:

"На Польщу ми не орієнтувалися, оскільки рано чи пізно Українська Республіка повинна буде зіштовхнутися з Польщею через Галичину, яка має стати невід’ємною частиною Української держави".

"Просніться сини України"

Окрім центру в Новотроїцькому (за тогочасним адміністративним поділом – Андріївського району Маріупольського округу), осередки ("гуртки") організації створили у селах Нововасилівка та Новоспасівка (пізніше – Осипенко) на Бердянщині.

Через особисті зв’язки підпільники намагалися поширити діяльність організації серед червоноармійців, на Житомирщині та у Бердянському педагогічному технікумі.

Восени 1927 року тимчасово припинила діяльність в Новотроїцькому. Підпільники Миронець та Ганзуля були призвані до Красної армії, а дехто виїхав за межі села з інших причин. Проте робота продовжувалася, а Миронець зміг завербувати декого із тих, з ким проходив службу.

Станом на осінь 1928 року актив організації нараховував до 20 осіб.

Робота в Новотроїцькому відновилася з поверненням керівництва. Безпосереднім лідером залишався Іван Миронець. Крім нього до керівного складу УДНП входили Микола Сушко (секретар), Олексій Сірий, Анна Сушко та Микола Харчук. Кураторство діяльністю організації продовжував здійснювати Петро Вербецький. Він же тримав зв'язок із ще одним видним діячем доби революції Сергієм Шелухіним, який перебував на еміграції в Європі.

Функції зв’язкової між організацією та київськими "старшими" колегами були покладені на Анну Сушко.

Підпільники серед іншого намагалися налагодити випуск листівок. Для чого різними шляхами добувалися свинець для шрифтів, папір для друку, фарба тощо. Один з підпільників, Василь Ганзуля, працював над текстом першого "офіційного" звернення до українського народу від УДНП під назвою "Просніться сини України", яке закінчувалося закликом до повстання проти глибоко неукраїнської влади.

Основний же зміст відозви мав "нагадати українському народові про необхідність об’єднання для боротьби за самостійну Україну, за державу незалежну від інших, де вони були б господарями".

Арешти та вироки

Наразі невідомо, як співробітники Главного политического управления (ГПУ) вийшли на слід організації. Але відомо, що у справі УДНП проходили 28 учасників віком від 25 до 38 років, з яких до відповідальності було притягнуто 25:

• Іван Миронець, 26 років,, керівник підпільної організації, колишній голова сільської ради;
• Микола Сушко, 27 років, колишній член товариства "Просвіта", секретар УДНП;
• Анна Сушко, 33 роки, просвітянка, колишня керівниця хорового гуртка, зв’язкова УДНП;
• Микола Харчук, 32 роки, просвітянин;
• Олексій Сірий, 31 рік, просвітянин, колишній совєтський держслужбовець;
• Василь Пашкульський, 35 років, просвітянин, активний учасник подій Української революції, брав участь у придушенні більшовицького повстання на заводі "Арсенал" у Києві, співпрацював з газетами "Дзвін" та "Державний Вісник". Колишній учасник повстансько-партизанського руху на Півдні України ("Південний штаб військ УНР");
• Павло Харчук, 31 рік, вчитель-просвітянин;
• Іван Мостовий, 33 роки, колишній боєць махновської та петлюрівської армій;
• Кузьма Миронець, 24 роки;
• Степан Король, 38 років, колишній боєць петлюрівської армії;
• Дмитро Шостак, 37 років, просвітянин;
• Михайло Коваль, 38 років, просвітянин, колишній боєць махновської та петлюрівської армій;
• Андрій Курдюм, 25 років, колишній голова сільської ради;
• Василь Ганзуля, 26 років;
• Сергій Ільховський, 30 років, колишній секретар районного виконавчого комітету;
• Іван Рощупка, 27 років;
• Федір Гордієнко, 38 років, вчитель-просвітянин;
• Іван Даниленко, 27 років;
• Микола Богатир, 23 роки, працівник Маріупольської Окружної селянської газети "Наша Правда";
• Опанас Олексієнко, 46 років;
• Пантелій Шостак, 25 років;
• Олексій Федоренко, 25 років, просвітянин;
• Василь Яковенко, 25 років;
• Олексій Бабич, 27 років;
• Степан Стрижак, 26 років.

З незрозумілих причин арешту уникнув Петро Вербецький, в обвинувальному висновку співробітники ГПУ пояснювали це його похилим віком та хворобами. Ще двом членам УДНП – Івану Рогозному й Івану Кошелю – вдалося втекти, вони перебували у розшуку.

Щодо 12 підпільників "як ідейних ворогів совєтської влади, соціально небезпечних та таких, що невиправні" слідчими було запропоновано застосувати "вищий захід соціального захисту" – розстріл.

Рішенням Особливої наради ГПУ УССР, яка засідала у серпні 1929 року в Маріуполі. інших 13 членів організації було засуджено до п’ятьох років таборів та три років заборони проживати у країні.

У совєтській спецслужбі цю справу маріупольських чекістів високо оцінили. Звинувачувальний висновок у ній віддрукували та розіслали як зразок по місцевих підрозділах ГПУ.

Адже йшлося не про вигадані чекістами "центри змови", а про людей. які справді вірили, що Україна ще може стати вільною.

І не помилилися.

Читайте також: Справа "Голос Америки" на Запоріжжі: що сталося з юнаками-підпільниками

Не пропустіть

На окупованому Запоріжжі з рейок зійшли локомотив і 10 вагонів – деталі 28.10.2025, 16:15 Ремонт зробили у запорізькому гуртожитку для переселенців – кадри 28.10.2025, 14:07