Закінчення Другої світової й повернення на територію України совєтської влади не принесли полегшення пересічним жителям. А солдати, які пройшли фронтовими дорогами Європи, переконалися у невідповідності пропаганди в СССР реаліям життя. З їхніх оповідей дізнавалася про це й молодь. Тож доволі частими ставали випадки антисовєтських настроїв у молодіжному середовищі, які інколи "оформлювалися" у підпільні організації. З’являлися такі і в Запорізькій області.

Створення підпільної організації

Отже, в Гуляйполі 1947 року навколо місцевого жителя Якова Трояна сформувався гурт 16-17-річної молоді, налаштованої проти совєтської влади. Перший організаційний збір відбувся в помешканні Трояна в листопаді. Мета зустрічі – розробити план й методи боротьби з совєтами й намітити подальшу діяльність.

Молодь розглядала можливість індивідуального терору проти совєтського й компартійного активу, зокрема голів колгоспів, але на перших етапах діяльності вирішила відмовитися від таких акцій, зосередившись на агітації.

Підпільники назвали себе спочатку "Підпільники України", згодом – "Група українських підпільників" (ГУП). Очолив її Яків Троян. Крім нього в установчих зборах брали участь Володимир Семенюта, Павло Семенюта, Григорій Новак та Павло Литвиненко.

Яків Троян

Протягом 1947-1948 років до групи долучилися ще щонайменше сім учасників: Володимир Чуприна, Сергій Рябко, Василь Зінченко, Микола Белецький, Борис Гольц, Олександр Скомський та Павло Шишка.

Очільник вважав, що підпільній організації потрібна зброя, тож наприкінці листопада 1947 року дав завдання Новаку виготовити саморобний пістолет, а Чуприні – викрасти зброю брата, який працював старшим охоронцем у артілі "Перемога".

Григорій Новак

Організаційна структура і конспірація

Організаційна структура ГУП мала наступний вигляд:

• Яків Троян – керівник;
• Павло Семенюта – заступник;
• Володимир Семенюта – скарбник.

Щомісяця гупівці мали робити внески в розмірі 5-10 рублів на потреби організації. За ці гроші, зокрема, придбали 50 дрібнокаліберних патронів, бабіт для відливки шрифту, папір для друку листівок тощо.

Програми у "класичному" вигляді в підпільників не було. Документ, що її замінював авторства Трояна, був збіркою гасел, але повною мірою відображав думки та настрої молоді, що об’єдналася для боротьби з совєтським режимом.

Зокрема, Троян звертався до однодумців:

"Друзі! Невже ми будемо йти на поля боїв й проливати свою кров для шкуродерів-комуністів, невже ми віддамо свої юні роки (хоча й нещасні у теперішній час), за дармоїдів, які наживаються на наших мозолях. Хіба нам не набридло скитатися по бараках, тюрмах тощо?! Хіба нам не набридло пухнути, голодувати. І хіба ми не сподіваємося на краще? Але кращого, звичайно, нам від комуністів не дочекатися".

Підпільники серйозно поставилися до питання конспірації, дотримуючись певних правил поведінки: члени організації мали знати лише тих, хто їх завербував, й давали усне зобов’язання зберігати у таємниці усю інформацію про ГУП. За порушення таємниці передбачалася фізична ліквідація.

Очільник Троян надавав питанню конспірації значної ваги й постійно наголошував на цьому на зборах осередків та в організаційних матеріалах. Наприклад, у записці для запорізьких підпільників він писав:

"В першу чергу зверніть особливу увагу на свою поведінку серед друзів й дівчат. Знайте, що своєю необережністю сьогодні ми робимо собі могилу у майбутньому. Особливо треба менше говорити куди йдете і навіщо".

Крім того, в середовищі ГУП користувалися псевдонімами:

• Яків Троян – "Началов";
• Павло Семенюта – "Гарбуз";
• Володимир Семенюта – "Жито";
• Григорій Новак – "Просо";
• Павло Шишко – "Малишка".

Група мала власну печатку, яку виготовив працівник взуттєвої фабрики Василь Зінченко із підбора чоловічих туфель. Печатка мала вигляд неправильного п’ятикутника, на якому з обох боків були зображені колоски пшениці, вгорі – сонце, а в центрі – великим літерами абревіатура "ГУП". Зберігалася печатка спершу у Трояна, який потім передав її Павлу Семенюті.

Відтиск печатки

Розширення ГУП – пошуки зв’язків із підпіллям ОУН

Підпільники підготовили текст листівки, в якій закликали молодь не йти на навчання до фабрично-заводських та ремісничих училищ. Поширити агітацію вдалося дорогою на медичну комісію до обласного військкомату. Тоді в Гуляйполі, Оріхові та Запоріжжі гупівці пошири 20 рукописних листівок.

Варто додати, що вже перебуваючи у Запоріжжі, Троян давав вказівки місцевим підпільникам роздобути друкарську машинку для виготовлення листівок із закликами до боротьби за самостійну Україну.

Станом на літо 1948 року підпільний гурток набуває класичного організаційного вигляду. Розширюється кадрова база: під час поїздки Трояна до Запоріжжя осередок ГУП засновують і в обласному центрі. Тож їх стає два в регіоні: у Гуляйполі керує підпільниками один із співзасновників організації Павло Семенюта, у Запоріжжі – Троян, одночасно залишаючись головою усієї "Групи".

Гуляйпільський осередок налічував 11 членів, основна частина з яких працювала на взуттєвій фабриці. Запорізький осередок – шістьох із середовища робітничої молоді, будівельних майданчиків та заводів: Микола Козачков, Федір Колодязний, Василь Детюк, Василь Казанніков, Григорій Лебеденко та Олексій Руденко.

"Група" планувала подальшу організаційну розбудову – створення осередків у Василівці й Оріхові Запорізької області та на шахтах Донбасу.

Відповідальним за це призначили Павла Литвиненка.

Тим часом Троян, розуміючи, що самотужки проводити підпільну діяльність неможливо, шукав зв’язків із підпіллям ОУН.

Павло Шишка, який приєднався до ГУП улітку 1948 року, раніше був учасником боївки УПА під командуванням "Гука" на Кременеччині у Тернопільській області. На малу батьківщину повернувся після одного з бойових зіткнень, аби уникнути переслідування совєтських органів державної безпеки. Тож Троян, отримавши від Шишки інформацію про базування відомих йому повстанських відділів на Західній Україні, планував виїхати на Тернопільщину задля встановлення зв’язків із підпіллям ОУН та боївками УПА.

Павло Шишка

Утім, не встиг.

Запорізьких підпільників викрили співробітники МГБ.

Серед речових доказів опинилася і карта західних областей України із помітками в районах Кременець – Шумськ – Великі Дедеркали.

Мапа з позначками терену дій відділу "Гука"

Хто "здав" підпілля?

На жаль, саме очільник організації Яків Троян, який постійно наголошував на конспірації, призвів до провалу підпілля. Сам того не знаючи, він привів до організації провокатора – агента місцевого УМГБ "Стьопіна", якого завербував до осередку в Запоріжжі на початку 1949-го.

Саме інформація від "Стьопіна" дала "чекістам" підстави завести агентурну справу "Голос Америки". Можна припустити, що назва була зумовлена проамериканськими настроями гупівців, які очікували розв’язання питання української самостійності внаслідок війни між США та СССР.

"Стьопіна" ж МГБ використало і для викриття підпільного осередку в Гуляйполі.

Внаслідок проведеної операції працівникам органів держбезпеки вдалося заарештувати 19 членів "Групи українських підпільників". Під час обшуків та арештів у молоді вилучили пістолет з набоями, саморобну печатку та низку документів.

Архівно-слідча справа ГУП

За вироком Військового трибуналу Запорізької області всі учасники ГУП були засуджені до різних строків ув’язнення: від 10 до 25 років виправно-трудових таборів.

Спроба відродження

Як недивно, але з арештами історія навколо "Групи українських підпільників", принаймні гуляйпільської організації, не завершилася. Майже за 10 років після присудів, у жовтні 1959-го, до КГБ надійшло агентурне донесення від агента "Умілого". Він повідомляв, що житель Гуляйполя, працівник місцевої типографії Олександр Білаш підтримує зв’язки з деякими колишніми учасниками ГУП, які повернулися з ув’язнення. Крім того, Білаш висловлював наміри проводити підпільну антисовєтську боротьбу, шукав можливості для придбання зброї та хотів змайструвати верстат для друку листівок.

Під агентурним псевдонімом "Умілий" на КГБ працював той самий Яків Троян, який свого часу був фундатором "Групи українських підпільників". Скоріше за все, завербували його в таборах. А працівник гуляйпільської типографії Олександр Білаш був сином репресованого у 1937 році одного з керівників махновського руху Віктора Білаша.

Найбільше з колишніх членів підпільної організації із Білашем спілкувався Григорій Новак, а вже через нього відбувалися зв’язки з Валентином Соболем, Володимиром Чуприною та Володимиром Семенютою.

Білаш, гадки не маючи, що Троян завербований МГБ, намагався залучити його до підпільної антисовєтської діяльності. Але завербованим був не лише Троян, а й ще один з колишніх засновників ГУП – Павло Семенюта (агент "Твердий").

Тож МГБ було обізнано щодо поглядів Білаша. Він, очевидно знаючи, про націоналістичний характер підпільної організації, намагався переконати її колишніх учасників, що "націоналізм застарів", боротьбу треба проводити під іншими гаслами.

Разом із тим, агентура доповідала в КГБ, що об’єкт розробки у бесіді із двома робітниками заводу "Запоріжсталь" висловлював

"явно націоналістичні судження, заявляв про те, що російська держава виникла після української, що при совєтському устрої росіяни мають привілеї над іншими національностями, всіляко нахвалював населення Західної України, де, за його словами, стійко захищається українська культура й проявляється національна гідність".

На такі висновки Білаша, очевидно, наштовхнуло спілкування із жителями західних областей України під час заочного навчання у Львівському поліграфічному технікумі.

"Перевиховання" Білаша

Будь-які дії Білаша одразу фіксувала агентура та блокували співробітники КГБ.

Наприклад, коли він хотів використовувати для виготовлення листівок шрифт із гуляйпільської типографії, КДБ дізнався про це миттєво. І викликав на бесіду директора типографії Костяновського, завербованого приблизно за рік до цього під псевдонімом "Костін", але не надто охочого співпрацювати зі спецслужбою. Тож Костяновський просто попередив Білаша, той відмовився від задумки – виготовлення листівок зірвалося.

Повідомлення про намагання Білаша надрукувати листівки

Попри те, що Білаш вже перебував під пильним наглядом агентів "Умілого" та "Твердого", КДБ залучав нових, намагаючись спровокувати гуляйпільця та його оточення – колишніх учасників ГУП – на розкриття мережі антирадянської організації (на той випадок, якщо така вже була створена).

Крім того, агенти працювали над "розкладанням зсередини" групи Білаша. Зокрема, у розробку Григорія Новака КДБ ввів агента "Дубчака" – направив як учня токаря до станка, де працював Новак. Агент мав встановити з наставником довірливі стосунки: розповісти, що є вихідцем зі Станіславської (Івано-Франківської) області, працював у торгівельній мережі й за значну розтрату був засуджений до 8 років. Покарання відбував у таборі в Запоріжжі (це було правдою). У Запорізькій області залишився на проживання через заборону повертатися після ув’язнення до рідних місць.

Далі "Дубчак" мав натякнути, що гроші крав для оунівців, але слідчі про це нібито не дізналися. Якщо ж Григорій Новак і Олександр Білаш будуть обробляти агента для залучення в антисовєтську організацію, "Дубчак" мав переконувати їх у безперспективності боротьби з совєтською владою, мовляв: "ОУН мала не таку силу", як вони, й то зазнала поразки, й Бандеру від загибелі не вберегла.

Ця робота агентів КГБ була результативною. Уже весною 1960 року агент "Твердий" повідомив, що Білаш почав вважати своє оточення – Григорія Новака, Валентина Соболя та Володимира Семенюту – безідейними й відсталими людьми, які думають лише про своє благополуччя. Насправді ж, над їхніми переконаннями в бік зменшення антисовєтських настроїв, потужно попрацювали агенти та співробітники КГБ.

А вже восени 1960-го така ж доля спіткала й Олександра Білаша. У одній із доповідних записок зазначалося:

"Аналіз отриманих під час розробки й в процесі опитування свідків матеріалів показує, що Білаш у 1959 році для проведення антисовєтської роботи мав наміри створити групу, виготовити й поширити листівки ворожого змісту й придбати зброю із злочинною метою. Але, внаслідок вжитих заходів, він своїх задумів не здійснив й під впливом агентури відмовився від цих дій, сам оцінив їх як затію, яка не має сенсу".

Кінець історії

Продовження історії "Групи українських підпільників" після завершення розробки Олександра Білаша наприкінці 1960-го в архівних матеріалах на сьогодні не зафіксовано.

Питання реабілітації учасників ГУП було вирішене вже після прийняття 17 квітня 1991 року Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". Архівно-слідча справа №8553 розглядалася 27 січня 1992 року – усіх колишніх учасників "Групи українських підпільників", засуджених Військовим трибуналом військ МВД Запорізької області 12 червня 1949 року, реабілітували.

Не пропустить

"Здав" Дніпрогес: оголосили вирок запоріжцю, який шпигував для ФСБ 27.08.2025, 17:22 Справа "Голос Америки" на Запоріжжі: що сталося з юнаками-підпільниками 27.08.2025, 17:01