Чимало мешканців Запоріжжя останнім часом могли побачити на центральних, і не лише, вулицях міста колону машин у супроводі поліцейських. З гучномовця лунає заклик: "Увага, запоріжці! Зупиніться! Проводжаємо героя". Усі розуміють, що в останню путь проводжають захисника України. Але мало хто знає, завдяки кому стало можливим проведення цієї церемонії прощання та хто за нею стоїть.

Це – громадська організація "РАЗОМ.ЮА", яка доклала та продовжує докладати зусилля до того, аби загиблі герої у Запоріжжі не ставали ані невидимими та ані забутими.

"Справжнє" поговорило з засновником та керівником організації Ігорем Ілюшкіним, колишнім командиром роти розвідки 38 ОБрМП, а також його нинішньою командою – дівчатами, які взяли на себе емоційно дуже важку роботу.

Ігорь Ілюшкін

"У нас ще подекуди ставлення до людей, як за радянських часів"

Пане Ігоре, розкажіть, будь ласка, докладно про програму "Герой на щиті". Хто автор і коли вона почала працювати в Запоріжжі?

– Авторства у цієї програми немає, з'явилася вона наприкінці 2024 року. Я повернувся з війни і почав займатися питаннями, що стосуються ветеранів. Тоді ж у мене з'явився час сходити на могили своїх загиблих побратимів та познайомитися з їхніми родинами. Запитав, з якими проблемами вони стикаються, чого потребують. Виявилося, що це пошана й увага, передусім до їхніх загиблих на війні рідних. Хлопці вже загинули, але те, як їх поховали, як їх шанували, – це ті питання, які турбують родини полеглих. Взагалі в родин було багато питань, але серед них були і стан кладовищ, і стан самих місць поховань, наприклад, заміна прапорів, котрі висять порвані.

Щось ми могли розв’язати одразу, але є питання, які ми самі не мали змоги самотужки вирішити. Наприклад, як будуть поховані хлопці, в якому місці… Ми чули купу скарг на КП "Ритуал" щодо поховань, на ТЦК щодо похоронної команди та вручення нагород посмертно. Я став вивчати можливості, як цей процес можна нормалізувати та привести до якогось єдиного зразка. Звичайно, є статут ЗСУ, у ТЦК є чіткі інструкції, але зрозуміло, як це написано… Зверталися до ТЦК із цього питання, але у відповідь почули: "А хто ви взагалі такі?".

Чи орієнтувалися ви на вже наявний досвід – якихось країн або підрозділів Української армії?

– Так, звісно, я почав вивчати подібний досвід в інших країнах і, звісно ж, звернув увагу на Америку. Там дійсно шанують полеглих хлопців так, що одразу видно – ховають героїв. Потім звернув увагу на досвід українських підрозділів. І першим прикладом для нас став полк "Азов".

В однієї з дівчат, котрі з нами зараз працюють, Анастасії Сірук, чоловік воює в "Азові", і вона каже: "Я знаю, як там працює ця програма". Цей підрозділ переймається хлопцями, які загинули. Щойно з'являється інформація, що хтось із воїнів "задвохсотився", одразу до родини виїжджає представник частини. У них, до речі, є окрема служба для цього. І цей представник контролює все, бо в родини і так горе. Він їздить разом із рідними в морг, ТЦК, організовує супровід, спілкується з КП "Ритуал".

І цього представника дуже важко надурити. Ця людина розуміє, як усе працює, і в неї "холодна голова". А родина в розпачі. У такому стані люди дуже вразливі, і їх дуже легко надурити, і коли люди трішки оговтаються через 2-3 місяці, вони хапаються за голову, не розуміючи, а чому загиблого поховали в цьому місці, а чому такий хрест, а чому такий вінок, чому не було салюту?

І ми консультувалися саме з "Азовом" із цього питання.

Як ви вважаєте, чому в ЗСУ не втілюють ці ідеї та не користуються тим досвідом, що є, наприклад, у тому самому "Азові"?

– Я сам морський піхотинець, який служив у ЗСУ, і я розумію, що втілити цю ідею в наших бригадах неможливо. У нас ще подекуди ставлення до людей, як за радянських часів. Якщо ти "двохсотий" або "трьохсотий", то ти вже не бойова одиниця. Про тебе ніхто вже не згадає. Якщо є добрі особисті стосунки з командирами, то будуть згадувати і телефонувати. Якщо ні, то ти сам по собі. Ось це те, що потрібно змінювати.

Тож я розумію, що на офіційному рівні від військових частин ми точно нічого не доб’ємося, а значить, це треба робити на міському та обласному рівні.

Так, за законом цим усім має займатися ТЦК. Але ми розуміємо, хто потрапляє в ТЦК. Або це воїни, які за станом здоров’я не можуть служити в бойових частинах, у них просто не вистачить сил та знань формальностей, щоб усе організувати. Або це люди взагалі без бойового досвіду, котрі туди тим чи іншим чином потрапили і не розуміють, що взагалі відбувається. Вони не виносили своїх побратимів із поля бою, вони не бачили тих обстрілів і тих смертей. І от начебто за паперами вони праві і все роблять, але як те все робиться – це вже інше питання.

Стан кладовищ у Запоріжжі, де поховані військові. Фото надані "РАЗОМ.ЮА"

"У нас полеглих ховають як бомжів..."

Коли до розв’язання цього питання підключилася ГО "РАЗОМ.ЮА" та яким чином організація намагалася змінити ситуацію із супроводом та похованням полеглих воїнів?

– Наша організація з’явилася наприкінці осені 2024 року. І, як я вже казав, я почав з того, що поїхав подивитися, як поховані мої побратими. Я поїхав до Полтавської області і побачив, як хлопців поховали там, у якому стані могили… Скажу так, порівняно із Запоріжжям це небо та земля, у нас полеглих ховають як бомжів...

У Полтавській області ти заходиш у сектор військових поховань, і ти відчуваєш, що тут дійсно поховані герої. Це надихає… І тоді остаточно впевнився, що сектор військових поховань має відрізнятися від сектору звичайних поховань.

А що в Запоріжжі? Суцільний жах, немає ніякого порядку, могили недоглянуті, неможливо зрозуміти, хто тут похований – військовий чи цивільний. Ми все це сфотографували, зафільмували і пішли до Координаційної ради ветеранів війни при Запорізькій ОДА, членами якої є керівництво нашої організації. Ми звернулись до керівництва області і сказали: "Ось, дивіться, що коїться. Тож або ми починаємо розповідати про весь цей безлад у медіа, або починаємо розв’язувати питання".

Ми зібрали людей, зокрема родини загиблих хлопців, та провели зустріч, на якій був, зокрема, і голова ЗОДА Іван Федоров. Прийшли представники КП "Ритуал", ТЦК. Ми показали, який вигляд мають поховання у Полтавській, Харківській областях і як у нас. Стався скандал, і представникам "Ритуалу" та ТЦК одразу стало дуже ніяково.

Федоров спитав про наше бачення розв’язання проблеми. Ми відповіли: потрібен нормальний супровід полеглих. Федоров відповів, що добре, якщо у вас є люди, які готові працювати із ТЦК в цьому напрямку, я все влаштую. І це був старт усього цього задуму.

Приклади військових кладовищ в інших містах України. Фото надані "РАЗОМ.ЮА"

Що змінилось після цього скандального зібрання в облдержадміністрації?

– Після спілкування з облдержадміністрацією КП "Ритуал" дали близько місяця на усунення всіх проблем. Звичайно, за місяць чи два нічого особливо не змінилось, але вже зараз, за пів року, сталися дуже помітні зміни. На цей час у кладовищ вигляд зовсім інший, кращий. Могили доглянуті.

Тут є й інша проблема. В деяких випадках рідні після поховань не доглядають за могилами, хтось поїхав, у когось якісь інші причини. І тут уже держава повинна піклуватися, щоб могили мали нормальний вигляд. Зараз замінюють розірвані прапори, ставлять на всіх похованнях однакові хрести. Наступним кроком ми сподіваємося зробити нормальні доріжки поміж могил, аби там можна було ходити в дощ, щоб не було багнюки по коліно. І ось тут я запропонував Анастасії Сірук, яка привернула нашу увагу до досвіду "Азова", розібратись із питанням поховань.

Наступне питання, яке в мене виникло: чому наших хлопців ховають так, що цього ніхто не бачить. В інших містах, і ви, мабуть, бачили ці відео, їде колона вулицею, люди її бачать, усе розуміють і віддають останню шану полеглому герою. Чому в нас не так? І тут прийшло усвідомлення, що нам потрібна команда, аби розібратися з усім цим.

У нас є велика спільнота родин загиблих, це близько 500 родин. У нас є власний Telegram-канал, я туди кидаю запит, хто хоче допомогти в цих питаннях. Приїжджає Ірина Рибка, її чоловік загинув у 2022 році. Вона пройшла всі кола пекла, поки його поховала, і якийсь час мешкала не в Запоріжжі. Каже, що хоче допомогти. Згодом до нас приєдналася Аліна Терех, зовсім молода дівчина, її чоловік загинув у лютому 2025 року. Я ще злякався, що вона не вивезе цієї роботи, бо ось тільки-но поховала чоловіка. Питаю: "Ти зможеш це робити, бо це ж постійно буде нагадувати про твоє горе?". Вона відповідає: "Я спробую". І згодом до нас приєдналась ще одна дівчина, у неї чоловік ветеран, сама вона психолог за освітою. Ось так з’явилася наша основна команда.

Ігорь Ілюшкін

"Не хочуть лякати цивільних кількістю загиблих"

Як ви розв’язували проблему з контролем за виконанням усіх цих ініціатив?

– Ми пішли до представників влади. Змалювали ситуацію, кажемо: "Ось у нас є команда, ось у нас є конкретні плани з конкретними кроками, як їх реалізувати". На нас подивились із подивом. Адже ніби вже є організації, які цим займаються... Вони то є, але фактично майже нічого не роблять у тому обсязі, який необхідний. У місті та області існувала програма "На щиті". Їх аж три формально було. Тобто проводи хлопців мали бути з автоколоною, з урочистостями, з відспівуванням на Хортиці…

Ми подивились, скільки таких поховань, за програмою "На щиті", проводиться. Одне-два на місяць… Почали дізнаватись, чому так мало. У приватних бесідах серед інших причин мені сказали, що не хочуть лякати цивільних кількістю загиблих. Ось була одна з таких причин...

Ми не відступили і достукалися до самої верхівки. Знову були зустрічі з ТЦК, обласною, міською владою. Нам сказали: "Пробуйте, ми допоможемо".

Для того, аби мати можливість впливати на ці процеси та якось контролювати їх, нам дали певні важелі. Наприклад, Аліна Терех стала співробітником управління з питань ветеранської політики обладміністрації. Анастасія Сірук стала начальником відділу "Центру національного спротиву" при Запорізькій облдержадміністрації. Наша Ірина Рибка, як найбільш бойова, стала адміністратором зв’язку у ТЦК та СП.

Для розуміння, це не означає, що ми стали прямо керувати якимись процесами. Усі ці призначення дали нам можливість їх певною мірою контролювати та корегувати саме процес поховання. На жаль, поки що інших дієвих альтернатив ми не знайшли.

Фото: zoda.gov

Як розв’язували питання з представниками поліції? Зокрема щодо супроводу колон та інших моментів?

– Тут знову стикнулись із бюрократією. Нам кажуть: "Треба узгодити маршрут колони". Знову чимало днів проведено у зустрічах, суперечках… Яким має бути маршрут, якими мають бути колони. На щастя, нам пішли назустріч, домовились працювати "по дзвінку". Ми маємо сказати, звідки та куди їде колона, і потім уже розробляємо маршрут.

Були питання із можливою нестачею екіпажів для супроводу, але і тут у поліції нам пішли назустріч та знайшли додаткові екіпажі. Ми зробили запис "Зупиніться! Проводжаємо героя на щиті", який транслюється через гучномовець під час руху колони. Спочатку його транслювали поліцейські машини, а згодом з’явилася власна техніка, яка це озвучувала.

Загалом, бюрократії дійсно багато, є різні програми з поховань на місцевому рівні, є свої правила поховання в КП "Ритуал", є свої правила в ТЦК…

Зараз нам вдалося все це узгодити та навіть додати дещо нове, наприклад, той самий супровід поліції. Ще одне – це поховальна команда від ТЦК у парадній формі, це вони самі зробили на наше прохання. Також вони збільшили кількість поховальних команд. Є ще момент щодо вручення бойового прапора родині загиблого, запропонували вручати не просто прапор, а покласти його в красиву коробку, щоб його можна було нормально зберігати. Тут відгукнулись у КП "Ритуал", сказали, що все зробимо. І ці нібито дрібниці, але із них усе складається.

Фото: zoda.gov

Козацький хрест

Як фінансується програма супроводу та поховання полеглих?

– Зараз місцева влада виділяє на супровід та поховання однієї людини 30 тис. грн. Якщо людина з міста – виділяє міська влада. Якщо з області – обласна. За ці гроші викопується могила, купуються хрест, автівки, пальне. І, звичайно, за ці гроші виготовляється надгробок.

Зараз загальноприйнята форма пам'ятника по всій Україні – козацький хрест. Спочатку під програму встановлення пам'ятників підпадали тільки мешканці Запоріжжя, але згодом ми це питання разом з обласною владою розв'язали.

Є певна черга на ці пам'ятники, це пов’язано з бюджетними обмеженнями, але пам’ятники встановлюються. Зараз родина загиблого може безкоштовно встановити на могилі полеглого саме цей пам'ятник – козацький хрест. Якщо потрібен якийсь інший пам'ятник, то це вже за власні кошти. Водночас сама ділянка навколо пам'ятника має виглядати як у всіх. Наразі як мінімум тимчасово ми засипаємо її відсівом, якщо є можливість, одразу кладемо плитку.

Якщо людина загинула не на полі бою, а померла з тих чи інших причин у тилу після того, як була списана з лав Збройних сил, або якщо людина воювала під час АТО, чи має вона право на таке поховання?

– Оце питання, яке ми будемо підіймати. Зараз у нас уже другий випадок, коли людина вже відвоювала, повернулася додому, списалася за якихось обставин та помирає тут. І постали питання, як її ховати, хто платитиме? Ми тільки розібралися з питаннями полеглих під час бойових дій. Я вважаю, що такі люди мають право на військове поховання.

Чи порушували ви питання виділення території виключно для військового цвинтаря, і де зараз ховають військових?

– Поки що для цього немає ділянки. Наразі є сектори для військових поховань на Кушугумському цвинтарі та на Капустяному цвинтарі. Уже виділили невелику ділянку на Правобережному (Осипенківському) кладовищі, саме там поховали 19 невідомих захисників. На цьому похороні були представники місцевої влади, які також погодилися, що це нормальне та зручне місце. У подальшому, як я знаю, планується виділити великий сектор для військових поховань.

"Україна буде жити. Ми не зламаємось"

Яку реакцію ви бачите від звичайних людей на колону, котра проводжає полеглих героїв?

– Я коли сам перший раз поїхав з колоною, то тоді побачив реакцію на цей захід. Молодь схиляла голову, люди зупинялись. Бачив дорослих жіночок, які плакали. І ось коли я бачу масово таких людей, котрі зупиняються та дійсно шанують наших воїнів, я розумію, що Україна буде жити. Ми не зламаємось.

Якщо говорити, то реакція краща, ніж я очікував. Багато автівок зупиняється під час проїзду колони, багато людей зупиняються. У цілому я би оцінив реакцію 50 на 50. Половина людей розуміє та співчуває, іншій половині – пофіг. Я боявся, що буде співвідношення 90 на 10, тобто більшості буде байдуже.

Я вважаю, що якщо ми забуваємо про тих, хто захищає країну, то така країна не має права на існування. Пам'ять про людей, котрі віддали своє життя за Україну, те, як ми їх ховаємо – це зрілість нації. Або вона є, або навіщо ми тоді воюємо?

Що потрібно знати родинам

До розмови щодо практичних питань організації поховання долучилися інші члени ГО "РАЗОМ.ЮА", котрі так само, як і Ігор Ілюшкін, опікуються долею полеглих українських воїнів: начальниця відділу "Центру національного спротиву" при Запорізькій облдержадміністрації Анастасія Сірук, адміністраторка групи зв’язку у ТЦК та СП Ірина Рибка та голована спеціалістка відділу забезпечення переходу від військової служби до цивільного життя управління з питань ветеранської політики ЗОДА Аліна Терех.

Хто може звертатися до "РАЗОМ.ЮА" по допомогу в похованні?

Анастася:

– Під час сповіщення родині загиблого представник ТЦК одразу повідомляє про те, що існує така програма, як "На щиті", та про те, що ця програма робить. Зрідка бувають випадки, коли родину або близьких полеглого першими сповіщають не представники ТЦК, а його побратими або ще хтось. І тоді родичі починають готуватися. Навіть був випадок, коли полеглого героя ховала сусідка. Але це винятки, здебільшого повідомляє про все саме ТЦК.

Ірина:

– Буває таке, що звертаються і безпосередньо до нас. Але це почалося лише приблизно в останні чотири місяці. Родини загиблих чують від когось про цю програму, або бачили, як когось ховали за цією програмою. І навіть якщо полеглий загинув не на Запорізькому напрямку, а на Сумщині чи Донеччині і його тіло ще не доставили до Запоріжжя, то родини вже дзвонять нам і питають, чи можуть вони скористатися нашою програмою "Герої на щиті". Тобто варто сказати, що на цей час люди вже знають про цю програму в Запоріжжі і звертаються до нас.

Які документи потрібно мати та які формальні питання владнати рідним та близьким полеглих, аби скористатися програмою?

Аліна:

– Перше, що треба мати, – це вручене представниками ТЦК сповіщення родині. Після цього ми їдемо до моргу на упізнання і в морзі видають лікарське свідоцтво про смерть. Цей документ родині загиблого варто ретельно перевірити, аби вся інформація в ньому була вказана правильно. Також потрібне свідоцтво про смерть із РАЦСу.

Якщо родина прийняла рішення про кремацію тіла, то потрібно брати дозвіл у морзі, куди спочатку доставили тіло та де був проведений розтин. Тобто якщо тіло спершу доставили до Дніпра, то дозвіл на кремацію потрібно брати в морзі Дніпра. Без цього дозволу із кремацією будуть складнощі.

Знову ж таки, залагодження всіх моментів із кремацією займає більше часу, ніж якщо просто поховати людину. У нас у деяких містах є налагоджений зв'язок, завдяки якому ми можемо допомогти отримати ці документи без необхідності їхати в те чи інше місце. Наприклад, із Сумами, ми телефонували туди, пояснювали ситуацію, поштою надсилали туди необхідні документи і поштою отримували необхідні документи звідти. Але це далеко не в усіх містах, та є чимало випадків, коли родині доводиться їхати самій оформлювати документи.

І ще хочу зазначити, якщо ми вже почали говорити про кремацію. Вона в нашу програму не входить, тобто платити за неї потрібно самій родині.

Анастасія:

– Особисті речі полеглого родині передає безпосередньо частина, не ТЦК. Документи полеглого воїна, які були при ньому, наприклад, військовий квиток тощо, не є обов’язковими для оформлення на поховання.

Чи діють зараз подібні програми в інших містах України?

Анастасія:

– Так, діють, але в кожному місті по-різному. Наразі в нас на поховання виділяється найбільша сума, а саме понад 30 тис. гривень, порівняно з іншими містами. Наприклад, у Кременчуці на це виділяється приблизно 18-20 тис. гривень, та декілька тисяч дають на поминальний обід. У нас у ці 30 тис. поминальний обід не входить. Це вже роблять родичі за власний кошт, деякі бригади, у яких загинув їхній побратим, оплачують цей обід за власний кошт. Це вже індивідуально.

У цілому в нас на сьогодні, мабуть, найбільш гнучка програма порівняно з іншими аналогічними. Ми намагаємось за можливості враховувати побажання родин щодо похорону.

Не пропустить

"Україна житиме. Ми не зламаємось": як у Запоріжжі проводжають полеглих героїв 11.09.2025, 16:01 Як запорізька влада планує боротися з "дріфтерами" на "Райдузі" – деталі 11.09.2025, 12:49