Літні люди й родини з дітьми: у запорізькому модульному містечку мешкають близько трьох сотень тимчасових переселенців, які в різні роки знайшли тут прихисток. До переселенців із Донбасу додаються мешканці запорізьких селищ, які трощить армія країни-агресора.

Переселенка з колишнього Новомиколаївського району пані Ніна називає себе однією з новоприбулих.

"Ми, мабуть, тут найновіші жителі, тому що евакуювалися до Запоріжжя на початку січня. Біля нашого будинку кілька разів були "прильоти" – вже неможливо було залишатися", – розповідає жінка.

Виїжджала разом із чоловіком. До Запоріжжя їх доправили військові. Через транзитний центр подружжя розподілили саме до модульного містечка.

"Нам тут подобається: удома вже все поруйноване. Я навіть не знаю, чи є там куди повертатися. Останній обстріл, під який ми потрапили, був у грудні минулого року. Мене вибуховою хвилею скинуло з дивана, на якому я спала. Дивом вижили. Після першого обстрілу ми ще залишалися, а після другого вже не було сенсу, бо холодно: вікон немає, двері теж повибивало. Тиждень прожили, як на вулиці. Ну як залишатися там далі?" – каже пані Ніна.

Із речей переселенці взяли лише найнеобхідніше – переважно одяг. Решту в модульному містечку надають безкоштовно, зокрема посуд. Окрім того, забезпечують гуманітарною допомогою.

Уже два роки мешкає в модульному містечку пані Світлана з доньками. Родина евакуювалася з рідного Гуляйполя через нещадні ворожі обстріли.

Жінка каже, що вже звикли до Запоріжжя, хоч полишати рідне місто не хотіла.

"Я була проти виїзду. Але навіть моя мама виїхала у вересні, бо в хату "прилетіло”. Сусіди допомогли їй зібрати речі, я найняла машину й вивезла її. Звісно, ми вже звикли до Запоріжжя, але все одно є відчуття, що не своє. І невідомо тепер, чи колись буде своє", – каже пані Світлана.

Додає, що в модульному містечку хоч і комфортно, але замало місця. Старшій доньці Мирославі доводиться вчитися на другому ярусі ліжка.

Мати жінки, яка теж тепер знайшла тут прихисток, каже: після влучання в будинок повертатися нема куди.

"Останній рік я їздила туди-сюди: до них – у Запоріжжя, а потім знову додому – у Гуляйполе. Востаннє мені вже й не хотілося туди повертатися. Але я повернулася з надією, що скоро все закінчиться. І от стався обстріл – у мій будинок прилетів КАБ. Я дивом вижила, бо була в спальні, навіть не оглухла. Я трималася там, щоб зберегти хату, щоб дітям було де жити", – розповідає пані Наталія.

Утім серед мешканців містечка є не лише втікачі з-під обстрілів. Пані Олена з дітьми рік тому виїхала з Вільнянського району, розлучившись із чоловіком через домашнє насильство. Її старшому сину 24 роки, він військовий. Рік тому безвісти зник під Кураховим на Донеччині.

"Я дуже сподіваюся, що він живий, продовжую розшук", – каже жінка.

У Запоріжжі вона оселилася із середнім сином і донькою.

"Середній син у мене маломобільний, тому те, що нас тут оселили, – удача, бо тут легко пересуватися в колісному кріслі: немає перепон. Також зі мною донька. Разом із сином і донькою ми переселилися до Запоріжжя, бо з чоловіком більше неможливо було жити. Не буду розповідати подробиці, скажу коротко: домашнє насильство. Ми вже розлучилися. І я навіть подумки не хочу повертатися в те життя", – каже пані Олена.

У жінки наразі немає постійної роботи – вона піклується про дітей. Однак на свята їй замовляють квіткові композиції, які вона робить із задоволенням.

Значну частину мешканців модульного містечка складають переселенці з Донбасу. Дехто з них мешкає тут уже 10 років – після початку окупації росіянами частин Донецької та Луганської областей. Утім є і ті, хто виїхав уже після повномасштабного вторгнення РФ. Серед них – пані Лідія, яка покинула рідний Мирноград на Донеччині у серпні 2024 року.

"Майже все життя я пропрацювала на одній із шахт Мирнограда – "Центральній", яку побудували в 1905 році. Загалом у нас три шахти працювали до повномасштабної війни. За рік Мирноград росіяни повністю розбили, я виїжджала вже з руїн. На мою шахту п’ять бомб прилетіло. На ранок приходимо – контори нашої немає. Потім – школи поруч, потім – готелю поруч. Усе побили", – ділиться пані Лідія.

Жінка каже, що виїхала разом зі старенькою мамою й уже звикла до Запоріжжя. Призвичаїлися переселенці й до життя в містечку, однак мріють повернутися додому.

Побудоване 2015 року за підтримки уряду Німеччини модульне містечко розраховане на 278 людей. Має чотири модулі по 18 кімнат і 10 модулів по чотири кімнати. Створювали його як тимчасовий прихисток для переселенців із Донбасу. Тоді вважалося, що не більше ніж на три роки, бо називали саме такий термін придатності конструкцій. Але зведені тоді містечка продовжують функціонувати.

У модульному містечку Запоріжжя нині вільними залишаються шість койко-місць у загальних кімнатах.

Читайте також: Ішла пішки до Бердянська, ховався від БпЛА по хатах – історії переселенців у Запоріжжі

Не пропустіть

Сили оборони проводять наступальну операцію під Степногірськом на Запоріжжі – деталі 25.02.2026, 14:45 Жертви та руйнування: ворог вгатив КАБами по Зарічному на Запоріжжі 25.02.2026, 08:45