Запорозька Січ майже пів тисячоліття тому стала унікальною спільнотою, де поєднувалися військова сила й демократичне самоврядування. В умовах постійної небезпеки саме зброя могла гарантувати свободу.

Сучасна Україна роками протистоїть російському агресору у виснажливій війні за свою свободу та незалежність, а українці мужньо відстоюють право на гідне майбутнє. Ця боротьба має глибокі історичні корені: багато століть тому козаки на Запорозькій Січі так само боронили своє право бути вільними.

Фото: Emeric Lhuisset. На знімку – бійці 112-ї бригади територіальної оборони

У тому, як козацьке минуле вплинуло на події новітньої історії, "Справжнє" розбиралося разом із кандидатом філософських наук, доцентом кафедри політології, викладачем Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна Олексієм Баталовим.

Шукачі волі за порогами

Перш ніж проводити паралелі козаччини із сучасністю, варто зануритися в історичний контекст. Козацтво в Україні виникло у добу занепаду Київської Русі після монголо-татарської навали. Українські землі тоді відроджувались із руїн, однак влада перейшла до литовських князів.

У складі Великого Князівства Литовського більшість населення становили слов’яни, зокрема – наші предки. Спершу литовська влада не обмежувала їхні права, віру чи мову, але вже у XV–XVI ст. з посиленням польського впливу почалося закріпачення селян і відбирання свобод. Українці перестали почуватися господарями на власній землі.

Шукаючи волі, люди вирушали у степи, за дніпровські пороги – на Запорожжя. Саме тут, у вільних, хоч і небезпечних краях, з’явилося козацтво – особливий український різновид європейського лицарства. Козацьке народовладдя було найдемократичнішим устроєм того часу, а слова "українець" і "козак" майже ототожнювалися.

Запорізька Січ. Фото: hortica.zp.ua

Укріплені осередки козацького війська Січі – збереглися історичні відомості про вісім січей, що існували одна за одній – мали власний устрій, символіку, правила та закони, зрадникам і негідникам там не знаходилося місця.

Запорозька демократія

Козаки створювали органи влади, які поступово зосереджувалися в руках козацької адміністративної та судової інституцій. Юрисдикція останньої поширювалась як на козаків, так і на тих людей, що мешкали за межами Запорожжя в укріпленнях – "паланках". Найважливіші військові й політичні питання виносилися на обговорення Військової ради, де за звичаєм міг бути присутнім кожен козак. Рада скликалася щоразу, коли потрібно було ухвалити рішення від імені всього товариства, а двічі на рік – 1 січня та 1 жовтня – відбувалася обов’язково.

Кожен християнин чоловічої статі, незалежно від свого соціального стану, мав можливість приєднатися до козацького братства. Міг за бажання і покинути його. Водночас існували певні вимоги для вступу: необхідно було сповідувати православну віру, володіти зброєю, бути неодруженим, знати та шанувати козацькі звичаї, а також скласти присягу на вірність. Сімейні козаки могли мати господарство і проживати за межами Січі з родиною. Саме такий досвід козацького самоврядування й виборної демократичної системи став основою української традиції свободи.

Варто зазначити, що у сучасності збереглися козацькі традиції. В емблемах Збройних сил України присутні козацькі клейноди – хрест, булава, пернач, бунчук, які напряму відсилають до військової спадщини Запорозької Січі.

Скриншоти: radiosvoboda.org

Козацька спадщина – сучасна ідентичність

Сьогодні, в умовах повномасштабної війни, природно постає питання: наскільки козацька спадщина впливає на сучасну українську ідентичність. І чи можна знайти подібність між боротьбою за волю запорозьких козаків та нинішньою боротьбою за незалежність?

Паралелі між козацькою добою та сучасністю варто шукати не лише у культурі чи міфах, а передусім у високому рівні самоорганізації українців, вважає політолог Олексій Баталов.

"Особливо на початку повномасштабної війни опір тримався саме на низовій ініціативі, на дії звичайних людей. І треба сказати, що воювали вони зовсім непогано", – наголошує науковець.

Водночас пан Баталов звертає увагу на природу противника:

"Ми маємо справу не просто зі звичайною державою. Це не Молдова, не Сомалі і не Франція. Росія – це шматок імперії, яка так і не розпалася до кінця і зараз робить спробу відновитися. Історично імперії – це найбільш потужний тип держав. Якщо звичайні держави можна порівняти з хижаками, то імперії – надхижаки. Вони здатні мобілізувати колосальні ресурси для зовнішньої експансії".

Баталов також нагадує, що імперії мають властивість відроджуватися: у різні часи це відбувалося з Перською, Римською чи Китайською імперіями. Схожий процес сьогодні намагається повторити Росія.

Тож політолог зауважує: спиратися у боротьбі з нею лише на "козацькі принципи" недостатньо. За його словами, протистояти Росії – державі з величезними ресурсами, значною чисельною перевагою у живій силі й озброєнні – неможливо виключно методами самоорганізації. Тож для України наразі важливі не лише козацькі традиції самоорганізації, а й класичні державницькі принципи – побудова ефективної, дієвої системи влади.

Гарантія незалежності – міцна держава

"В історії України була не тільки Запорозька Січ, але й Гетьманщина Богдана Хмельницького, а згодом і Гетьманщина Скоропадського. І ось ця традиція побудови держави, створення міцних інститутів влади – це, на мою думку, правильний шлях", – додає експерт.

На його переконання, саме в розбудові державних інституцій Україна має історичні проблеми. Якщо із самоорганізацією населення ситуація виглядає непогано – за умови достатньої мотивації люди здатні швидко об’єднуватися та діяти, – то із побудовою справді ефективних державних структур завжди було складніше.

Політолог наголошує: оцінюючи історичні паралелі, важливо пам’ятати: українське суспільство складається з нащадків не лише "козаків", але й так званих "гречкосіїв", тобто людей пригноблених, що не відчувають зв’язку зі співвітчизниками:

"Українська історія – це не лише національно-визвольний рух, а й традиція "моя хата скраю", колаборація з зовнішнім ворогом. Це давня тема, яку відзначали різні історики й філософи".

За його словами, саме тут криється коріння багатьох сучасних проблем. Історично українці демонстрували високий рівень горизонтальних зв’язків у невеликих "колективах виживання" – у таких умовах громада завжди знаходила спосіб вижити, де б не опинилася. Натомість побудова ефективної державної машини залишалася серйозним питанням.

"Якщо дивитися на сьогоднішню ситуацію, ми бачимо, що мобілізаційний ресурс країни досить великий. Але, умовно, перші півтора року війни трималися на добровольцях, а згодом держава була змушена вдатися до примусової мобілізації. Це й показало: крім активної, "козацької" частини суспільства – воїнів, волонтерів, людей із яскраво вираженою громадянською позицією – є й інша частина, орієнтована насамперед на особистий комфорт", – зазначає пан Баталов.

Подібні труднощі були й у минулому. З ними стикалися і Скоропадський, і Петлюра, а раніше, так було і з наступники Богдана Хмельницького. Частина населення орієнтувалася на Москву, хтось – на Польщу, інші прагнули будувати власну державність. Водночас завжди існувала група, яка воліла залишатися осторонь. Саме ця амбівалентність, як наголошує політолог, і сьогодні залишається проблемою українського суспільства. Розв’язання її – це екзамен суспільства на виживаність.

Разом і з тим експерт допускає: якщо внутрішні мобілізаційні можливості виявляться вичерпаними й мирні домовленості неможливі, держава може розглядати залучення добровольців ззовні – але на державному, а не волонтерському рівні. Історично така практика не є новою: козаки інколи приймали до своїх лав чужинців – умовного татарина чи турка, який погоджувався дотримуватися правил.

Так чи інакше, Січ залишається символом волелюбності та здатності до самоорганізації, що відрізняє українців упродовж століть. Вона вплинула на формування національної ідентичності, у якій свобода й самоврядування нерозривно пов’язані з готовністю боронити їх силою. І сьогодні, у війні з Росією, ці ідеї знову набули актуальності: як і століття тому, українська нація доводить, що справжня незалежність можлива лише тоді, коли суспільство згуртоване, озброєне і готове захищати своє право на майбутнє.

Не пропустить

Вшанування захисників: на Алеї пам’яті в Запоріжжі з’явилися нові стенди 01.10.2025, 12:27 Сила гарантує волю: що "зашила" в українцях Запорозька Січ 01.10.2025, 11:01