У мурів Кремля димлять кулемети, а сам він горить… Знайома картинка? У тих чи інших варіаціях її постійно поширюють у соцмережах. А коли соцмереж не було? Побажання українців Кремлю було тим самим. Це доводять архіви совєтських спецслужб.

З їхнім відкриттям з’явилося більше інформації не лише про ОУН та УПА, але й даних про більш ранні періоди боротьби за незалежність України у ХХ столітті. Насамперед, про діяльність еміграційних структур УНР у міжвоєнний час.

У документі ОГПУ (Объединенного государственного политического управления – спадкоємця ЧК, попередника НКВД, – ред.) УССР, що датований 1929 роком, фіксували "небачений сплеск антисовєтської активності на селі", відродження повстанських комітетів, прибуття з-за кордону розвідників секретних служб екзильного Уряду УНР в усі регіони України для організації антисовєтського спротиву.

Совєтська спецслужба найбільше акцентували увагу на ситуації в українському селі, де відчувала крайнє невдоволення селян політикою колективізації, ліквідацією заможних господарств – так званим "розкуркуленням". Крім того, на селі знову розгорталися повстанські рухи проти політики комуністичної партії.

Далі – пряма мова з цього документу:

"Петлюрівщина, враховуючи напружену ситуацію на селі, активність куркульських елементів внаслідок посилення тиску на них і невдоволення куркулів рішучими заходами в галузі реконструкції сільського господарства, прагне вдаватися до надзвичайно активних дій. Петлюрівці систематично перекидають на Сов. Україну агентів для створення повстанських і диверсійних груп, поширення листівок і проведення суто розвідувальної роботи. У поширюваній ними літературі висуваються нові гасла з урахуванням змін економічної і політичної ситуації на селі. У 1929 році посилено завозився на Україну журнал "Незалежна Україна" із активними гаслами – протидіяти хлібозаготівлям і позикам, підшукувати зброю, складати списки чекістів і активних совпрацівників тощо. В основних своїх проявах петлюрівщина фактично повертається до минулих методів активної збройної боротьби з Соввладою".

Під петлюрівськими спецслужбами того часу мається на увазі діяльність розвідки Державного центру УНР в еміграції у 1920-1930-ті роки. Йдеться про розвідувальну ("Наступ") та контррозвідувальну ("Оборона") секції (референтури). Поруч із ними не останню роль відігравала й секція "Студії", яка відповідала за пропаганду.

Чому "Студії"? Все досить просто. Співробітники цієї секції всебічно досліджували – студіювали – стан справ в Україні у всіх сферах політичного, економічного і суспільного життя. Дані генерували з доповідей агентів й розвідників після повернення їх з території СССР, совєтської преси, різноманітних статистичних, пропагандистських й інших друкованих видань тощо. Одним із практичних застосувань цих даних й стали листівки, поширення яких в УССР, на Запоріжжі, зокрема, й фіксували совєтські спецслужби.

Від потягів до повітряних кульок: як розвідка УНР поширювала листівки

Кур’єри й агенти розвідки УНР, очевидно, що із ризиком для життя, доправляли ці листівки на територію підсовєтської України, де розповсюджували через місцеві підпільні організації й повстанців, розкидали й розклеювали на вокзалах, ринках, у транспорті.

Керівник уенерівської розвідки генерал Всеволод Змієнко особисто опікувався питанням поширення листівок. Це принаймні фіксували в ОГПУ:

"Генерал Змієнко своїм агентам рекомендував розповсюджувати уенерівську літературу у такий спосіб:

1. Листівки вкладати у конверти і розсилати поштою на адреси кооперативних т-в, хат-читалень, сільрад і окремих осіб, які очолюють ці заклади. Лише необхідно, щоб ці конверти з листівками і літературою не розсилалися з одного місця (міста), а краще з різних районів України.
2. Вночі під час руху поїзда викидати певну кількість листівок, вітер їх рознесе і хоча б частина потрапить за призначенням і буде прочитана.
3. Залишати літературу в поїзді разом зі старими совєтськими газетами.

Адреси для розсилання літератури поштою ген. Змієнко рекомендує виписувати з книги "Статистичний перепис в Україні у 1926 р.". За його словами, у цій книзі є всі села України, і на адреси кооперативів, хат-читалень цих сіл необхідно надсилати листи з листівками. Адреси сіл, куди буде поштою надсилатися література, Змієнко просить повідомляти йому і, за можливості, надіслати йому названу вище книгу".

У квітні 1929 року Іноземний відділ ОГПУ інформував, що петлюрівці ще у 1927 році намагалися організувати підпільну типографію на території підсовєтської України. Спроба була невдалою, що однак не завадило представникам УНР активно поширювати в УССР відозви, листівки, брошури, які нелегально переправляли перед цим через кордон. Йшлося, зокрема, про листівки, які друкувалися у Луцьку та Варшаві. Серед пунктів переправки фігурувало місто Бенедери, яке на той час перебувало у складі Румунії.

За рік, у серпні 1930 року, совєтська спецслужба повідомляла, що петлюрівці вживали заходів для розширення точок, через які на територію УССР переправляється література. На той час перелік видань вже нараховував 36 одиниць листівок та відозв. Було відомо, що для друку агітаційних матеріалів представники уряду УНР спеціально викупили друкарню у Львові (площа Ринок, №8) у Беднарського.

Листівки й інші матеріали друкували лише спеціальні люди, ввечері, після закінчення офіційного робочого дня.

Розвідка УНР також досить оперативно реагувала на зміни в умовах діяльності на українських землях. У 1932 році співробітники ГПУ УССР констатували, що раніше значні партії друкованих видань самостійницького характеру переправлялися у поїздах. Пізніше, коли стало відомо, що поїзди ретельно перевіряють й багато літератури й матеріалів вилучають, від цього методу відмовилися.

За поширення видань відповідали перевірені розвідники й підпільники.

Також надійним методом переправлення літератури вважалося використання повітряних куль, які запускалися вночі за попутного вітру. Цей метод був зручним тим, що література потрапляла глибоко на територію УССР.

На кольоровому цигарковому папері: вигляд листівок УНР

У 1928 році співробітники ГПУ УССР зазначали, що листівки, які переправлялися в Україну агентами генерала Змієнка, друкували на кольорових аркушах цигаркового паперу. Відомо було про 10 видів, які відрізнялися за змістом. Усі листівки були ілюстрованими.

Серед тих, на яких акцентували увагу каральні органи СССР, значилися видані від імені Українського Революційного Комітету звернення до червоноармійців, селян тощо.

Одну із листівок із зверненням до червоноармійців тоді ж передали до Українського музею у Чернівцях, що дало змогу навести її текст у газеті Українського народного союзу "Свобода" (Нью Джерсі, США) у 1929 році.

Ось як її описували:

"Жінка в національному строї, з тризубом на головному уборі, показує червоному командірови рукою на Кремль. Шеренги червоної армії повним кроком марширують в напрямі до Кремля з багнетами на поготівлі. У мурів Кремля димлять кулемети, а самий Кремль горить. Біля жінки тримаючися за її спідницю, стоїть дитина (хлопець). Під цим малюнком нижче напису "Кремль" наліплено марку, очевидячки в доказ того, що відозву цю дійсно випущено Українським Революційним Комітетом. Марка ця виглядає так: на темно-синьому полі намальовано золоте сонце з синім тризубом по-середині, а під ним на синьому полі жовтими фарбами напис "Хай живе Українська Народня Республіка". Сам малюнок мав підпис: "Знай, що в Кремлі сидять найлютіші вороги твого народу".

До селян, червоноармійців, інтелігенції – адресати листівок

У зверненні до червоноармійців автор (чи автори) листівки наголошував на тому, що український народ є поневоленим Москвою. Тож влада комуністів є окупаційною й поводить себе відповідно, бо забирає "останню мірку пашні, тягне з хліва останню худобину, відбирає послідній ківш муки, послідню курку". До того ж, обкладає шаленими податками, які йдуть на утримання совєтських спецслужб й компартійного апарату.

Саме окупаційна влада руками своїх каральних органів масово вивозила українців до Сибіру й розстрілювала усіх, хто тією чи іншою мірою був проти неї, або ж просто "не сподобався" комусь із совєтських активістів.

Далі йшло роз’яснення відносно того, що Україна під час Революції мала свою незалежну державу – УНР – за яку боролися і регулярна армія, і значна кількість повстанських й партизанських загонів. Й "в боротьбі цій наклали головами сотні тисяч кращих синів Українського народу". Ба більше, ця боротьба триває, за кордоном є уряд УНР на чолі з Андрієм Левицьким, а також військові Армії УНР, які не полишили своєї боротьби.

У листівці наголошувалося, що служити совєтській владі – "своєму Народу зраджувати. Знай, що воля й добробут твій й твого Народу можуть бути забезпечені лише тоді, коли матимеш ти власну самостійну державу українську, коли від чужої насильницької влади на Україні не залишилося й сліду".

Автор звернення також наголосив, що українці у червоній армії мають бути готовими повернути зброю проти совєтської влади для здобуття незалежності України. Крім того, уникати участі у війні проти інших поневолених націй, щобільше – допомагати їм. Зрештою, "коли московську владу почнуть на Україні чорти брати, бути готовим її загибелі помагати".

Цікавий факт: за 10 років подібні листівки, зі схожими тезами для українців-червоноармійців, а згодом й до поневолених совєтами націй, готуватимуть вже підпільники бандерівської ОУН.

У ще одній листівці Українського Революційного Комітету, поширення якої зафіксоване на території Запорізької області, селян закликали не здавати хліб совєтській владі – "Селяне, не давайте хліба большевикам" – попереджаючи, що "примара голоду знову насувається на Україну".

Листівка мала тематичну ілюстрацію, яка опосередковано свідчила про високу освіченість її автора (чи авторів). Йдеться про гравюру Danse Macabre ("Танець смерті") представника нюрнберзької школи живопису Міхаеля Вольгемута (1434-1519). "Танець смерті" – досить популярна тема у мистецтві Середньовіччя, яка зображувалася як танець скелетів-посланців смерті.

У листівці йшлося про загрозу нового штучного голоду, отже голод 1921-1922 років Уряд УНР розумів як такий, що був організований комуністами як зброя проти українського села.

Автор попереджав, що через неврожай на російських теренах, комуністи викачуватимуть хліб з України саме для порятунку Совєтської Росії та закликав: "Не давайте їм хліба!".

Пояснював: цей хліб вивозять за кордон й продають чужинцям, а гроші з продажу йдуть іноземним комуністичним партіям, які мріють про світову революцію. Жодної користі від цього для українського села немає.

На превеликий жаль, текст листівки виявився пророчим і буквально за кілька років від її появи совєти організували Голодомор – відвертий геноцид української нації. Відпорних сил українського села було тоді недостатньо, щоб цьому завадити.

Тематично із цією листівкою перегукується й звернення "До українських селян", датоване 1932 роком. Його провідна думка – необхідність боротьби з колгоспною системою та загалом із совєтською системою управління сільським господарством. Щоправда, в час появи цієї листівки, українське селянство вже починало іншу боротьбу – за фізичне виживання в умовах штучного голоду.

На листівці вгорі є цікава примітка, яка вказує, серед іншого, на рівень "забезпеченості" селян елементарними речами вжитку: "Прочитавши не скури, а підкинь сусіду".

Серед інших листівок Українського Революційного Комітету на території Запорізької області поширювали також звернення до інтелігенції, без виокремлення за національною чи релігійною ознакою, датоване 1931 роком. Воно містило заклик допомагати боротьбі українського народу за відновлення незалежності.

Досить виважено його автор звертався до представників національних меншин, які можуть бути "або з українським народом у його боротьбі за демократичну республіку, з найбільшими правами для національних меншин, або проти українського народу за московську деспотію білу чи червону". Слушно зауваживши: "Третього не дано".

Звернення до представників української інтелігенції стилістично нагадувало текст листівки до червоноармійців: заклики не служити червоним окупантам, згадати славну історію боротьби за незалежність України, набираючись досвіду в управлінських структурах совєтської влади, бути готовими до служіння українському народу у відновленій державі.

Ба більше: автор наполягав, що саме українська інтелігенція мала дати поштовх до національної революції, спричинившись до появи підпільних організацій й партій, які зі здобуттям незалежності мали легалізуватися й брати участь у політичному житті держави.

Зрештою, так і сталося. Однак, за понад ніж 50 років від появи цієї листівки підпільних борців за українську незалежність.

Варто додати, що поширення листівок антисовєтського спрямування було помітним явищем у ті часи й в інших республіках СССР. Але українські листівки відрізнялися від російських, зокрема, актуалізацією національного питання та закликами до боротьби за повну незалежність України.

Деякі листівки, які поширювали на території України, мали місцеве походження. Тож їхні автори могли бути не пов’язані із закордонними центрами українського визвольного руху. Деякі матеріали були віддруковані, що свідчить про їх "урбанізоване" походження. Деякі ж – виготовлені від руки, рукописом.

Різняться вони і за ступенем грамотності: у деяких чітко простежується сільський стиль, інші ж явно вийшли з-під пера інтелектуала. Об’єднуючим чинником виступала ідея боротьби проти заходів совєтської влади, зокрема на селі, та відновлення української державності.

Не пропустіть

"Забрав руку, щоб пришили": ветеран із Запоріжжя стріляє лівою і надихає побратимів 29.11.2025, 14:01 Що відбувається під Гуляйполем на Запоріжжі – коментарі й карти DeepState 29.11.2025, 08:10