Залишив частину серця на Запоріжжі з Надією: боротьба і кохання "Косаря"

Юрій Щур 23.06.2025, 12:01 Спецпроекти
Поділитися
Залишив частину серця на Запоріжжі з Надією: боротьба і кохання "Косаря"
Надія Артюх і Іван Молодій
Кохання обеззброює підпільника, але часто холодний розрахунок стає безсилим перед щирими почуттями

Українське націоналістичне підпілля в уяві пересічного читача викликає образи безкомпромісних борців за державну самостійність України. І така боротьба, певно, не мала місця для емоцій. Особливо таких, які могли зробити підпільника вразливим. Але емоції були. І частина серця підпільника "Косаря", імовірно, назавжди залишилася на Запоріжжі. Разом із Надією.

Іван

Іван Молодій за рік до вимаршу похідних груп на схід України

Уродженець Пискоровичів, що на Закерзонні (етнічних українських землях, які увійшли до складу Польщі після Другої світової, – ред.), Іван Молодій на псевдо "Косар" прибув до Мелітополя наприкінці жовтня 1941 року разом з іншими членами похідної групи ОУН (бандерівської). Крім нього, розбудовою оунівської мережі тут повинні були займатися Михайло Вінтонів ("Михась"), Микола Сливка ("Буревій") та Володимир Шалько ("Володимир"). Доволі швидко члени похідної групи та місцеві націоналісти створили розгалужена мережа осередків революційної ОУН.

Іван мав дбати про матеріальне забезпечення членів похідної групи, тож налагоджував зв’язки із керівниками місцевих органів самоврядування та сільських господарств. Саме таким чином до підпілля був залучений один із майбутніх керівників Мелітопольського окружного проводу ОУН Іларіон Курило-Кримчак, відомий краєзнавець, репресований більшовиками у 1930-х.

Восени 1942 року за завданням керівництва Мелітопольської ОУН, Молодій переїхав до села Новомиколаївка неподалік від райцентру, де влаштувався на посаду начальника поліції.

Надія

Надія Артюхова

Саме у Новомиколаївці від січня 1942 року працювала акушеркою уродженка Мелітополя Надія Артюхова.

Їхнє знайомство відбулося у фельдшерському пункті, куди Іван зайшов у справах. Після цього його відвідування робочого місця Надії стали частими. І як пізніше казала дівчина, вже не мали жодного стосунку до роботи – своє брала молодість.

Утім, під час зустрічей Іван вів із дівчиною розмови про визвольну боротьби ОУН. Найбільш характерні тези цих бесід пізніше стануть предметом зацікавлення совєтських органів держбезпеки.

Зокрема Молодій розповідав про неефективність колгоспів, проводив паралелі між окупантською політикою Німеччини й СССР.

На запитання Надії, як можна збудувати незалежну Українську державу, коли українська територія окупована німцями, Молодій пояснював: необхідно вичікувати моменту, коли дві потуги – совєтська та нацистська – виснажать себе, тоді настане слушний час для всенародного повстання, яке спричинить незалежність України. А до того часу необхідно розбудовувати мережу націоналістичного підпілля, готувати кадри для боротьби за самостійність.

Оунівка

Надію Іван бачив одним з бійців українського революційного фронту. Молодій особисто займався вишколом дівчини, навчаючи основ ідеології націоналізму.

У січні 1943 року Надія Артюхова була заприсяжена як дійсний член Організації українських націоналістів.

Приміщення фельдшерського пункту, де вона працювала, Іван вирішив використовувати як явочний пункт. Пароль від кур’єра був "Чи можна купити у вас крему?", а відповідь: "Був, але вийшов". Після цього слідував обмін гаслами: "Степ" – "Могила" (мався на увазі курган, які сільське населення часто за звичкою називає саме "могилами").

Перше розставання

На особистому фронті все було добре – молоді націоналісти планували створити сім’ю. Але стрімкі події весни 1943 року геть по-іншому розписали їхню подальшу долю.

Іван Молодій під час перебування на схіоді України, 1943 рік. Єдина збережена світлина оунівця з мелітопольської доби життя

За рішенням проводу Мелітопольської ОУН Молодія відрядили до Мелітополя, зокрема й для виконання функцій кур’єра до обласного проводу в Запоріжжі. Надія ж залишилася на місці, продовжуючи діяльність у Новомиколаївському осередку.

Її куратором на час відсутності Івана було призначено одного з керівників місцевого підпілля Миколу Сливку, відомого загалу як адміністратор Мелітопольського театру ім. Шевченка Микола Буревій. Від нього дівчина отримувала організаційні листівки для поширення в Новомиколаївці.

Зіткнення з німецькими спецслужбами

Діяльність мелітопольського націоналістичного підпілля не залишилася непомітною для німецьких спецслужб. На початку квітня 1943 року в перестрілці в селі Костянтинівка під Мелітополем загинули два члени обласного проводу, Богдан Мовчан і Богдан Крицан, керівник сільського осередку Шевченко, його син і одна з дочок. Тоді ж був важко поранений один з лідерів місцевої ОУН Михайло Вінтонів, згодом замучений у в'язниці.

Керівник окружного проводу Леонід Фоменко і член проводу Микола Сливка були арештовані по дорозі на нараду.

Під постійним наглядом німецьких каральних органів перебував член окружного проводу бургомістр Мелітополя Іларіон Курило-Кримчак.

За таких умов Іван Молодій повністю перейшов на нелегальне становище. Завданням №1 стало звільнення заарештованих керівників підпілля. Окрім Фоменка і Сливки, під арештом також перебував утримувач конспіративної квартири обласного проводу в Запоріжжі Пилип Мороз.

До їхнього порятунку залучили Надію Артюхову як нерозконспірованого член підпілля. Саме вона носила арештованим продуктові передачі, забезпечила новими документами, які знадобляться під час втечі. Зброю – гранати та пістолети – також передавала дівчина, безсумнівно ризикуючи.

Зрештою, за активної допомоги Молодія та Артюхової, Микола Сливка та Пилип Мороз втекли під час примусових робіт скориставшись послабленням уваги конвоїрів, та одразу ж були переправлені до Запоріжжя.

Змушений був залишити Мелітополь й Іван Молодій.

Доля Івана

Від травня 1943 року Іван та Надія більше ніколи не зустрічалися.

Молодій разом з керівником запорізького націоналістичного підпілля Василем Пастушенком ("Кальбою") покинули область, виїхавши на Дніпропетровщину. Звідти Іван вирушив до Холодного Яру для створення повстанських відділів.

Пізніше повернувся до рідних Пискоровичів, став районним провідником ОУН на Білограйщині, де й потрапив у полон 1944 року.

Совєтський суд засудив Молодія до 25 років ув’язнення. У 1948 році оунівця повторно допитувався слідчі – вже конкретно у справі мелітопольської ОУН.

Іван Молодій під час ув’язнення в сиблазі Антібес, 1945 рік

Але у 1955-му Іван звільнився з табору, отримавши польське громадянство, й виїхав до Польщі – рідні Пискоровичі, знищені у квітні 1945 року польським підпіллям.

1996 року у ІІІ томі мемуарної серії "Закерзоння" побачили світ його спогади про пережите й боротьбу, зокрема й Мелітополь.

Наступного 1997 року Івана Молодія не стало.

Доля Надії

Надія Артюхова, яка залишилася у рідному Мелітополі, була заарештована у грудні 1943 року під час розробки агентурної справи "Вороги" (в оригіналі, російською мовою – "Враги"), яку завів Мелітопольський міський відділ НКГБ у жовтні 1943 року. У справі проходило 20 осіб, в основній масі – керівники та активісти місцевого підпілля.

"Найдемократичніший" у світі суд "впаяв" Надії 10 років таборів з обмеженням у правах на п’ять років та конфіскацією майна.

Іван розшукав її на засланні. Це сталося у березні 1954 року. Молодію, котрий тоді відбував термін у Дубравлазі, вдалося знайти дівчину у Воркуті, де вона перебувала на спецпоселенні після звільнення з Річтабу ("Річного табору", адреса: п/с ЖЯ-407) у 1953 році. Працювала в шпиталі.

Надія Артюх, 25 червня, 1954 рік. Підпис під фото: "Храни копию – не забувай оригинала. Надєжда"

А Молодій, і повернувшись до Польщі, намагався щось дізнатися про кохану.

Він розпочав листування із Северином Любинецьким, з яким раніше відбував присуд. Северин на цей час перебував у Красноярському краї Росії.

У листах Молодій серед іншого цікавився долею Надії Артюхової й намагався через Любинецького встановити з нею зв’язок.

Вона ж на той час вже три роки як звільнилася й проживала у Комі АССР.

Співробітники КГБ трактували розшуки Надії Іваном як його намагання використати її для проведення націоналістичної роботи на території СССР.

А Надія у квітні 1957 року повернулася до Мелітополя й влаштувалася санітаркою у лікарню.

Агент для Надії

На малій батьківщині КГБ одразу ж взяло Артюхову в агентурну розробку, приставивши до неї агента "Збишко" (вчителя Миколу Семикіна), з яким вони проходили по одній справі Мелітопольської ОУН у 1943-1944 роках.

Варто зазначити, що "Збишко" був завербований совєтською спецслужбою ще у вересні 1941 року й залишений на окупованій німцями території із спеціальним завданням. Однак, під час окупації приєднався до діяльності місцевого підпілля ОУН, за що у 1944-го був засуджений до 10 років таборів. У 1956 році після відбуття присуду повернувся до Мелітополя, де КГБ відновив із ним зв’язки та направив на розробку націоналістів, які поверталися після відбуття своїх термінів ув’язнення.

Головним із завдань агента було з’ясування місць проживання колишніх членів ОУН, які звільнилися з ув’язнення. Цієї інформацією, на думку співробітників держбезпеки, могла володіти Надія Артюхова. Вона ж мала стати тією фігурою, через яку співробітники КГБ повині були виявити можливі наміри Івана Молодія щодо відновлення діяльності націоналістичного підпілля на Мелітопольщині.

При цьому у своїх спогадах "Пискоровичі, Пискоровичі… моя любов, моє горе" Молодій жодним чином не згадував про бажання відновити діяльність підпілля на території Мелітопольського району. Йшлося насамперед про відновлення зв’язку із коханою людиною, створенню сім’ю з якою завадили німецькі репресії 1943 року, подальша ресовєтизація краю й арешти.

Зрештою, розробка по лінії Івана Молодія не дала "чекістам" результатів. Утім, інформацію про колишніх членів ОУН у Мелітопольському району збирали й далі. Зокрема, в матеріалах літерної справи №102 є документ, датований жовтнем 1958 року, де надано біографічні довідки на оунівців, які на той час обліковувалися КГБ на Мелітопольщині. Окремо тут зазначалися "учасники Мелітопольського проводу ОУН".

Надія Артюхова на той час працювала нянею у дитячому відділенні інфекційної лікарні. Жінку спецслужба розробляла по справі попередньої оперативної перевірки №718.

Подальша доля Надії авторові невідома.

Якість деяких світлин покращена редактором AI

google news Справжнє в GoogleNews Підписуйся, щоб першим читати головні новини Запоріжжя Підписатись
Поділитися