Поштовхом до того, аби україномовні ставали українцями і творили українську державність були революційні події. Колосальну роль в цьому процесі відіграло місцеве товариство "Просвіта".

"Я вперше зблизька побачив як багато українців є в нашому місті"

В Олександрівську (Запоріжжя) "Просвіта" відновила діяльність (після заборони в Російській імперії в 1916 році) 24 березня 1917-го з ініціативи місцевих робітників та учнів середніх шкіл. До неї одразу ж записалося 150 осіб. Активний діяч українського руху в Олександрівську, учасник повстанських загонів Гаврило Гордієнко згадував пізніше, що вперше усвідомив, скільки в місті українців.

"В Просвіті я вперше зблизька побачив як багато українців є в нашому місті. Прислухався до їхньої мови й чув як вони гарно по-українському говорять! І це були переважно з інтелігентських родин, себто "панів"! Десь вони "маринувалися" по хатах, що їх [раніше] і не видно було!" – писав Гордієнко.

Жителька Олександрівська Поліна Сливинська, яка навчалася у місцевій жіночій гімназії та відвідувала напівпідпільний гурток, де вивчалися українська мова, вірші й пісні, 1940-х на допитах свідчила, що саме тоді був початок її українства. Загальний сенс діяльності "Просвіти", на думку Сливинської, зводився до "намагання української інтелігенції розвивати національну самосвідомість серед широких народних мас шляхом культурно-просвітницької роботи".

Товариство "Просвіта", будучи позапартійною структурою, змогла об’єднати під своїм дахом представників українських політичних сил та громадських об’єднань. Зокрема, коли влітку 1917 року просвітяни висували претензії міській управі щодо отримання для потреб товариства будівлі Народного дому на Пушкінській площі, їх підтримали представники Української соціал-демократичної робітничої партії, Української партії соціалістів-революціонерів, залізничної української організації Катеринівської залізниці – куреня "Хортиця", української залізничної організації Південної залізниці – куреня "Січ".

Лист товариства "Просвіта" до Олександрівської міської думи щодо користування будівлею Народного дому

Узгодження позиції цих партій та громадських організацій простежувалося й далі. Зокрема, у серпні 1917 року вони разом висловили протест проти рішення Тимчасового уряду Росії обмежити юрисдикцію Генерального Секретаріату Української Народної Республіки.

У резолюції спільних зборів зазначалося, що українські громадянські й політичні сили Олександрівська будуть "підтримувати Центральну Раду в її боротьбі за проведення в життя Конституції України, що вироблена була Центральною Радою".

Бердянськ: співає "Ще не вмерла"

У Бердянську "Просвіта", яка нараховувала на початку діяльності 50 членів, стала головним репрезентантом українського населення міста. Саме просвітянський актив надіслав до Києва вітальну телеграму з приводу створення Центральної Ради, висловивши також підтримку ідеї автономії України в складі оновленої демократичної федеративної республіки.

Будівля училища, де розміщувалося приміщення товариства "Просвіта", м. Бердянськ, фото 2019 року

"Просвіта" працювала в цьому портовому місті від березня 1917 року, мала агітаційно-лекційну, шкільну, бібліотечну й театральну комісії. Остання влаштувала у Бердянську виставу-концерт "Вечір вільної України", де виконувався гімн "Ще не вмерла Україна" (двічі) й інші українські патріотичні й революційні пісні, серед них й "Заповіт" Тараса Шевченка.

Бібліотечна секція впорядкувала бібліотеку, зібрану у підпіллі членами гуртка середньо-шкільної молоді. Було передплачено усі українські газети та журнали. Все це склало основу читальні, відкритої при бердянській "Просвіті". Активісти, які працювали у шкільній секції, влаштовували регулярні лекції з історії, мови, географії, економіки тощо. Цікаво також, що саме у бердянської "Просвіти" була власна друкарня .

Про успіхи бердянських просвітян у вересні 1917 року повідомляв у дописі до газети "Нова Рада" добродій Буленко. Зокрема про 20 осередків "Просвіти" у повіті. Окрім того, влітку бердянські просвітяни організували українські вчительські курси, завдяки чому з’явилася можливість відкрити 100 українських шкіл.

Було ухвалене рішення про те, що з початку навчального року 1917/1918 рр. у початкових школах всіх типів навчання повинно проводитися українською мовою .

Оріхів: "з місцевих "інтелігентів" і тут не було ні душі"

У вкрай несприятливих умовах працювала "Просвіта" в Оріхові. Зокрема, у листопаді 1917 року автор репортажів про просвітянські заходи з жалем констатував, що

"місцевої інтелігенції не було майже нікого, бо вона дуже вороже ставиться до українського руху і взагалі до всього українського".

Відповідно, участь у цих заходах "Просвіти" брали в основному селяни та військові з українізованих відділів.

Проблема з педагогічними кадрами та їх відношенням до просвітянського руху не були суто місцевою особливістю. На з’їзді "Просвіт" вересні 1917 року делегати з різних регіонів жалілися на діяльність "русского" та "малорускаго" вчительства, яке часто спільно з духовенством чинили різні перешкоди "Просвітам". Зазначалося також, що подекуди від таких "союзників" просвітяни отримували різні погрози, з загрозою вбивства включно.

Будинок, де розміщувалося товариство "Просвіта", м. Оріхів, фото 2019 року

Попри це, оріхівські просвітяни продовжували діяльність, інтегруючи місто до загальноукраїнського простору. Зокрема, 15 листопада 1917 року спільно з військовим Товариством імені гетьмана Петра Дорошенка при 48-му пішому запасному полку (українізованому) "Просвіта" влаштувала свято з приводу проголошення Третім Універсалом УЦР Української Народної Республіки.

На площі біля церкви було відправлено молебень та прочитано текст Універсалу, який був зустрінутий гучними окликами "Слава!". Попри несприятливу, дощову погоду, людей на площі зібралося багато. Однак автор репортажу про свято зазначав, що "інтелігенції було дуже мало, бо ця інтелігенція дуже вороже ставиться до українського руху, вважаючи його "мужицьким".

Середні школи на свято не прийшли, окрім тих учнів, хто зробив це з власного бажання. Проте, початкові школи були представлені майже усі.

Після молебню відбулася маніфестація з музикою 48 полку, на яку прийшло багато мешканців Оріхова. В ілюзіоні (кінематографі) на тему про тогочасне становище Росії, України та Української Центральної Ради мав доповідь просвітянин Шарий. І, знову ж таки,

"помешкання ілюзіона було переповнене, але з місцевих "інтелігентів" і тут не було ні душі".

Інформація про діяльність оріхівської "Просвіти" (з газети "Нова Рада", 16.11.1917 року)

Олександрівск: "просто валом валили тисячі й тисячі українців"

Подібне свято відбулося й у повітовому Олександрівську 26 листопада 1917-го. На площі Тараса Шевченка (тепер – парк Клімова Шевченківського району) було відправлено молебень, після якого відбувся парад вояків-українців.

Загалом, українське населення Олександрівська з ентузіазмом сприймало процеси державотворення. За спогадами Гаврила Гордієнка, коли у квітні 1917 року діячі українського руху влаштували маніфестацію у передмісті, позаяк у самому Олександрівську не було площі необхідного розміру, туди

"з усіх кутків міста йшли організованими групами учасники, або просто валом валили тисячі й тисячі українців", які вже мали з собою жовто-блакитні стрічки та банти.

Таку кількості учасників маніфестації автор спогадів пояснював силою української стихії, яка охопила жителів Півдня України, називаючи це стихійним територіальним патріотизмом.

В якості яскравого прикладу такого патріотизму Гаврило Гордієнко наводив історію з податками в Олександрівську, які не сплачувалися після заклику з Києва до вияснення ставлення Тимчасового Уряду Росії до питання автономії України. Коли ж надійшла інформація, що гроші не відправляються до Петрограду, а залишаються у Києві як у новій столиці, люди стояли в чергах, щоб сплатити податок уже в українську державну скарбницю.

"Наброди"

Ідеї, проголошені Центральною Радою, знаходили на території Запорізького краю як розуміння й підтримку, так і жорстку протидію – не в останню чергу через багатонаціональний склад. Проблема належності цих територій до українського простору в 1917 року обговорювалася й дискутувалася на різних рівнях.

20 серпня у Олександрівську відбувся повітовий з’їзд, куди прибули делегати з 16 волостей. Одне з питань, яке обговорювалося, – майбутній лад в Росії та місце України. Після дискусій більшістю голосів (38 – за, 2 – утрималися), було прийнято рішення про підтримку Росії як федеративної демократичної республіки, в якій Україна матиме національно-територіальну автономію із забезпеченням в її межах прав національних меншин. З’їзд також вирішив визнати єдиною легітимною революційною владою в Україні саме Центральну Раду, яка мала скликати Всеукраїнські Установчі Збори.

Бердянська рада щодо цього була дещо непослідовною: у листопаді 1917-го вона підтримала УЦР, але вже 10 грудня висловила протест проти підпорядкування Північної Таврії владі Центральної Ради. Очевидно, компромісним стало рішення про проведення референдуму в Таврійській губернії з цього приводу.

У волостях ж Бердянського повіту Центральна Рада мала повну підтримку.

У Мелітополі на з’їзді рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, органів міського та земського самоврядування й соціалістичних партій Північної Таврії (Бердянського, Мелітопольського і Дніпровського повітів) 17 грудня 1917 року з питання приєднання повітів до Української Народної Республіки було вирішено провести референдум. 158 делегатів з’їзду (із 200) підтримали Центральну Раду та вибори до Українських Установчих зборів.

Включення Олександрівська у 1917 році в орбіту саме українського державотворення цілком логічне з огляду на дані перепису населення міста, що його провів у травні статистичний відділ міської управи.

Людей, які назвали себе за національністю українцями було 19 876 осіб (33,97%). На другому місці були росіяни (в оригіналі – великороси): 17 161 (29,33%), на третьому – євреї: 11 538 (19,72%). Загальна ж кількість жителів повітового центру тоді складала 58 508 осіб.

Утім місто в той час залишалося у просторі й межах Російської держави й наповнювалося біженцями (тривала Перша світова війна) із західних регіонів, зокрема Польщі та Балтії. Ці, як їх називали місцеві жителі, "наброди" та "пришельці" не мали жодних сентиментів до українського питання, залишаючись російськими вірнопідданими. Разом із тим, вони мали право голосу й могли брати участь у міських виборах. Це також стосувалося й військових – вихідців із власне російських регіонів, які проходили службу в Олександрівську. Через це, в загальній масі жителів міста та в органах самоврядування, "свідомий український елемент просто зникав (розчинявся, – авт.)".

Не пропустить

Противник штурмував українські позиції в районах трьох населених пунктів на Запоріжжі – зведення Генштабу ЗСУ 27.04.2025, 08:17 "Тут я думаю, якщо дитина моя дивиться, то знає, що на нього чекають": голоси з площі Поляка в Запоріжжі 26.04.2025, 17:01