Акція "Не мовчи – полон вбиває" відбулася у Запоріжжі у суботу, 13 вересня. Кілька десятків людей, переважно родичів бранців, із прапорами, плакатами, портретами полонених вийшли на ріг Соборного та Української. Також серед учасників – кілька колишніх бранців, визволених під час нещодавніх обмінів, передає "Справжнє".

Учасники акції

Як каже організаторка заходу, військова волонтерка Стелла Орел, ці хлопці постійно виходять, аби нагадати: в російських катівнях – їхні побратими.

Це підтверджує нацгвардієць частини 3033 Микита, який повернувся після трьох років і двох місяців полону на початку літа.

"Щойно закінчилася реабілітація, я був майже на всіх акціях у Запоріжжі, може, декілька пропустив. Був також на автопробігу (щомісячна акція на підтримку військовополонених та зниклих безвісти в Запоріжжі, яка відбувається під гаслом "Знайдіть, поверніть кожного!" – ред.)… А ще у Львові, коли був на реабілітації, ми випадково потрапили на таку акцію. Пішли з батьками погуляти і побачили – взяли участь. Я вважаю: якщо про це не казати, то про це просто забудуть. Треба казати. Тому для мене це прямо must have, я повинен це робити, виходити на ці акції", – каже нацгвардієць.

У полоні залишаються щонайменше четверо товаришів Микити. Але на акції він, звісно, приходить не лише заради них, а за всіх українських військових, яких утримують росіяни.

Учасники акції

Нацгвардієць виходив із комбінату Ілліча в Маріуполі навесні 2022-го. Каже, що ніколи навіть у голові не прокручував ситуацію із полоном. І зізнається, не лише для нього, а для багатьох українських військових цей вихід був набагато страшнішим за бої.

"Мені страшніше було думати про те, що треба виходити зараз в полон, що воно далі буде, ніж взагалі приймати участь у боях в Маріуполі. Тому що в бою ти хоч знаєш, за що ти борешся, а так в полон вийти… Зараз вони нас розстріляють просто, як собак. Це, напевно, перша думка, яка була, коли нам про це оголосили. Тому ще сиділи, сумнівалися: виходити чи не виходити", – пригадує Микита.

У полоні аж до початку 2025 року у нього та його побратимів не було жодної інформації про ситуацію в Україні. Реальність, за словами Микити, виявилася набагато кращою, ніж уявляв він в російській тюрмі.

"Набагато краще. Навіть, враховуючи те, що ми зараз в Запоріжжі, тут обстріли кожного дня, все одно все набагато краще, ніж ми уявляли", – каже він.

Ветеран Валентин Окунєв

Долучаються до акції й інші учасники російсько-української війни. Один із них – Валентин Окунєв – постійний учасник. Він атовець, служив у легендарній запорізькій "п'ятдесятп'ятці", брав участь в антитерористичній операції з жовтня 2015-го по вересень 2016 року. Зараз, попри інвалідність, проблеми зі спиною, незмінно тримає на заході "Прапор Надії" – символ пам’яті про українських військовополонених та зниклих безвісти і надії на їх повернення.

У катівнях перебувають його побратими, які потрапили в полон під Маріуполем.

"Я свого часу служив в 55-й артилерійській бригаді, і хлопці саме з мого дивізіону, з моєї батареї потрапили у полон під Маріуполя. Командир мій під Волновахою загинув… Жодної конкретики про моїх побратимів, із близькими яких я спілкуюся, немає. Де, в якому місці хто перебуває, на жаль, не знаємо. Власне, цих катівень, СІЗО по всій Росії, окупованих територіях вже достатньо", – каже ветеран .

Він вважає: запорука визволення українських бранців – потужний тиск на країну-агресора, до якого мають долучитися всі.

"Це дуже тривалий процес. Мають бути задіяні всі, не лише керівництво нашої держави. ООН, Червоний хрест – міжнародні інституції мають працювати. Бо одна справа – наш тиск, інша –– міжнародний. Більше треба міжнародного тиску і привернення уваги саме міжнародних партнерів", – каже Валентин.

А ще він впевнений: Росія має відповісти за злочини.

"Коли наші з полону виходять, це страшно, яких катувань вони там зазнавали. І зараз зазнають. А вороги в нашому полоні мають те, чого вони в себе вдома ніколи не бачили: стоматологічні послуги, тренажерний зал… Ставлення абсолютно різне. У нас дотримуються права людини, у них – ні. І ті, хто винен у цьому, в цих катуваннях, мають відповісти за це", – говорить ветеран.

Учасники акції

Тим часом організаторка акцій "Не мовчи – полон вбиває" відзначає збільшення кількості учасників-родичів військових, які зникли безвісти чи потрапили у полон на Курському, Запорізькому напрямках, на Донеччині. Пані Стелла каже, що коли родичі отримують цю звістку, вони розгублені. Акції стають для них ресурсною підтримкою, де отримують і співчуття від тих, хто розуміє їх найкраще, і якісь практичні поради.

"Ці акції дуже потрібні, насамперед, самим родинам. Але цей біль не має бути лише їхнім – це має бути болем всієї країни. Хлопці воювали за нас, а зараз ми воюємо за них, за їх волю, за їх свободу. Ми не маємо права мовчати, бо Росія катує і вбиває наших полонених, повертає закатовані тіла… Маємо всім світом притягнути Росію до кримінального суду, щоб вона відповіла за всі злочини", – каже Стелла Орел.

Нагадаємо, у Запоріжжі визволені з полону військовослужбовці 55-ї окремої артилерійської бригади отримали відзнаки головнокомандувача ЗСУ.

Не пропустить

Колишні бранці й ветерани у Запоріжжі нагадують про побратимів у катівнях РФ 14.09.2025, 09:04 475 ударів завдав ворог по громадах Запоріжжя – є руйнування 14.09.2025, 07:10