Учора вирушив до парку Перемоги, геть забувши, що неділя…

Вирушив, аби на віддалених стежинах, ув оточені в’язів, дубів та диких груш, бодай трохи відволіктися від того, що насідає зусібіч…

Наче почав відволікатися… Аж раптом чую на кистях рук, що тримаю позаду, чиєсь гаряче дихання. Різко повертаюсь…

Переді мною – гігантська вівчарка. Дивиться й легенько шкірить зуби. Водночас, збоку, із кущів:

– Нє бойтесь, он нє кусаєца.

Я не боюсь, але пульс уже точно за сотню. Не одразу поміряв, у тім переконався дещо згодом, коли нашупав його двома пальцями.

115 ударів за хвилину. Не – зі страху. Типова реакція організму на занадто різку й несподівану зміну обставин. Реакція, яка, незалежно від того, лихе тебе спіткало чи добре, може закінчитись фатально. Надто для отих, кому вже...

Піднімаю руку.

– Можна слово? –звертаюсь до хазяїна пса.

– Знаю… Я вас здєсь уже встрєчал… Снова будєтє мораль…

– Та не мораль, а хочу зауважити, що не личить створювати комфорт у власній душі, за рахунок нищення комфорту у чужій.

– Іщітє сібє другоє мєсто для комфорта. Мухамор долбаний…

Таки справді – мухомор: ще років за п’ять, почувши таке, не стримався б.

Вони пішли далі. І мені згадалося, що зло не має ступенів.

Зло – абсолютно стала субстанція. І природа в нього одна, щонайменше, – нахабство, безцеремонність, самозакоханість, цинізм, егоцентризм…

І приватна особа, із якою щойно мав діалог, і диктатор Путін – люди однієї породи. Обидва розсівають довкіл себе зло. Різні масштаби? Тому що, можливості в обох різні.

Всього-навсього.

* * *

Все можна було б назвати і проблематичним, і перебільшеним…

…але ви не бачили семилітнього хлопчика, сина вчительки, на якого біля їхнього будинку напав такий самий "вівчар", що хотів лизати мої руки. Не з бродячих, а слуга господаря другого будинку, який напроти й трохи далі. Будинку триповерхового, за триметрової висоти парканом. Як звідти вискочив "абсолютно нєзлой пьос", невідомо. Але у хлопчика лишились рани на руці, на литці, на спині й на сідниці. А ще хлопчик почав заїкатися. Лікар казав, минеться, та спливло вже два тижні...

(Як бачите, для досягнення "певних результатів", не обов’язково вдаватися до "шахедів" та "безпілотників").

Мама спробувала поскаржитись – ніяких результатів. Бо господар грайливого песика – колишній високий комунальний начальник.

* * *

До чого тут парк Перемоги й неділя? А до того, що в неділю до означеного парку вразливим людям краще не потикатись: зустрічей із собаками без повідка й без намордника не уникнути. Поліція? Не дуже перебільшу, коли скажу: упродовж останніх трьох років я бачив стражів порядку у згаданому парку кілька разів.

Та хіба ж тільки в поліції справа!

Джерело: сторінка Костянтина Сушка у Facebook

Не пропустить

Хто він – таємничий "О.І.М.": пошуки оунівця із Запоріжжя 19.05.2025, 11:35 Відбито ворожі штурми поблизу Лук’янівського та в напрямку Новоданилівки на Запоріжжі, – Генштаб ЗСУ 19.05.2025, 08:28