Завтра річниця повномасштабного вторгнення, але понеділок, тому напишу сьогодні.

Рівно три роки тому 23.02.2022 на сесії Запорізької міської ради я попереджував, що нам потрібно мобілізуватись, і закон нам дозволяє належні заходи, які може зробити самоврядування: допомогти частинам, сформувати перелік техніки, сформувати команди, які можуть будувати інженерні споруди та загородження. Програму допомоги частинам потрібно змініти: замість будівництва та укладки асфальту на плац потрібно закуповувати індивідуальний захист та критично важливу річ – зв'язок. А у відповідь чув що я панікер, що хлопцям потрібні в першу чергу казарми, а не шоломи з бронею та "моторолами", та і хто я взагалі такий, і відключали мікрофон.

На жаль, час показав, що я був правий, ми заплатили велику ціну через відсутність цих речей.

Закінчуючи тему з міськрадою, можу констатувати що мало що змінилось в підходах. Замість підтримки цивільного захисту та оборони ми кладемо траву на стадіоні та будуємо світлофори тощо.

А 24.02 (я встаю дуже рано) я вийшов покурити і почув звуки прильотів – їх, якщо чув, ні з чим не переплутаєш.

Загуділи чати, Бердянськ атакований, ближче до 8:00 пішли повідомлення що росіяни перейшли Чонгар.

О 7:40 я отримав дзвінок із своєї військової частини: "Андрій, речі зібрані? Їдь скоріше, сам все бачиш".

Так, речі були зібрані, я обняв дітей, сказав що буду ввечері (але завтра буде три роки як я їх не бачив) і поїхав в частину.

В частині на виїзд в Мелітополь та Токмак проти всієї російської армади готувались два батальйони, в Мелітополі наших військових майже не було, за виключенням героїчного, без жартів, ТРО та підрозділу НГУ.

В Запоріжжя залишилась мала кількість двох частин Нацгвардії, СБУ і Нацпол, почав прибувати резерв у військомати – озброєні легкою стрілецькою зброєю. Більше нікого не було, перші військові частини підтягнулись в ніч з 25 на 26 лютого.

Але, незважаючи на все, на 8 годин в мою прибули перші 44 військовослужбовця резерву. 60% молоді, яка тільки записалась в резерв і, навіть, ще зброю в руках не тримали. Це потім вони стали головорізами, а вояками вони стали одразу – бо прийшли поки було повне мовчання влади в ефірі, а столиці деякі полковники дали деру. Тому що вояки – це в першу чергу характер.

Для мене 24.02 це день, коли я думаю про цих хлопців. Дивлюсь на цей список і згадую кожного – живих, поранених, тих кого вже нема.

Що ж, дата сумна, але, хлопці, це той день коли ви увійшли в історію героями, дякувати Богу, що у більшості живими, хоч і пораненими. Щасти вам у всіх справах, бережіть себе, пам’ятаю про всіх.

Ваш бувший взводний, ротний, майор Согорін

Джерело: сторінка Андрія Согоріна у Facebook

Не пропустить

Противник штурмував українські позиції в районах трьох населених пунктів на Запоріжжі – зведення Генштабу ЗСУ 27.04.2025, 08:17 "Тут я думаю, якщо дитина моя дивиться, то знає, що на нього чекають": голоси з площі Поляка в Запоріжжі 26.04.2025, 17:01