Запорізький шелтер, облаштований за підтримки американських волонтерів, із 2023 року прийняв близько 70 переселенців – жителів Запорізької та Донецької областей.

"Ми розпочали свою діяльність ще з початку повномасштабного вторгнення. Одразу почали вивозити людей із Василівського напрямку – ще до того, як там підірвали мости на Кам’янське. Пам’ятаю, що кілька заправок розбили – довелося відрами носити бензин. У таких умовах евакуювали. Потім гостро постала проблема розселення людей. Ми взяли це приміщення в пільгову оренду й почали робити ремонт", – розповідає організатор шелтера, старший капелан капеланського патруля для правоохоронних органів Ігор Корнієнко.

Важливий внесок у відновлення простору тоді зробив американський волонтер Джеред Мелоун, який і досі допомагає Запоріжжю. Меблі й техніку для шелтера збирали де тільки могли.

Попри те, що вільних місць у закладі майже немає, люди можуть залишатися тут, скільки треба.

"За великим рахунком, будь-який шелтер працює як транзитний. Однак ми нікого не виганяємо. Якщо людина залишається тут надовго, то значить, у неї є на це причина. Наприклад, геть немає грошей на оренду окремого житла", – пояснює Корнієнко.

Три місяці мешкає в шелтері переселенка із Воздвижівки Гуляйпільського району пані Галина. Зізнається: сиділа в селі до останнього, бо не хотіла полишати рідний дім.

"Потім уже не стало сил терпіти, бо сильні обстріли. Викликала поліцію, щоб мене забрали. Вони й раніше пропонували, але я відмовлялася… На той момент, коли я виїжджала, ще багато людей було в селі. І мій будинок був ще цілий, хоча поруч були вибухи й усі будинки розбиті. А як там зараз – не знаю", – розповідає пані Галина.

Жінка каже, що умовами проживання задоволена: є, хоч і спільна, але світла простора кімната, кухня та кімната з пральними машинами. Грошей на оренду житла вона не має, тому найближчим часом залишатиметься в шелтері.

Пані Людмилу евакуювали з Донеччини два роки тому, бо росіяни вщент розбомбили її рідне місто Торецьк. Каже, останні місяці там жили в підвалі, бо майже щохвилини на місто летіли ворожі авіабомби.

"З літаків скидали… Дев’ятиповерхівка складалася. Місто було у вогні, так що вже й до нашого підвалу дістало. Три рази "прилітало". Тіла людей на вулицях… Дуже лячно. Мої діти виїхали ще у 2014-му, коли ми пережили першу окупацію – коли російські танки зайшли. Берегли дитину – й виїхали. А я залишилася вдома, бо треба було ще два роки до пенсії допрацювати", – ділиться Людмила.

Разом з іншими місцевими її під щільними обстрілами евакуювали військові. Через обмеженість місця дозволили взяти лише документи й мінімум речей.

"Спочатку вивезли в Дружківку, а потім сюди. Тут мені, можна сказати, добре після того, що я пережила", – підсумовує жінка.

Олена з Енергодару і Тетяна з Курахового мешкають в одній кімнаті шелтера вже два роки. В Олени четверо дітей. Жінки настільки потоваришували, що Тетяна стала хрещеною для однієї з дочок подруги.

"Ми прожили в окупації приблизно пів року, але було дуже лячно, тому що стріляли. Ми спали на підлозі, щоб скло з вікон на нас не полетіло. Потім вирішили їхати. Ще встигли пройти через Василівський блокпост, де провели шість годин, бо перевіряли все. Спочатку поїхали до Вінниці – там у нас нічого не вийшло, тому приїхали до Запоріжжя. От знайшли тимчасовий прихисток і вже тут понад два роки", – розповідає багатодітна мати.

"Я з Курахового. Мене з сином і чоловіком волонтери вивезли звідти восени 2024 року. А ще влітку того року ми під обстрілами висаджували троянди й доглядали клумби, бо я працювала в "Зеленбуді". Але на початку вересня ситуація сильно погіршилася", — говорить Тетяна.

Працівники шелтера – також люди, евакуйовані з прифронтових територій. Серед них – пан Олександр, який стежить за порядком у закладі.

"Я з родиною тут уже більше ніж два роки. Рідне місто – Гірник Донецької області, що біля Курахового й Селидового. Ми жили в приватному будинку на околиці. У 2023 році почали сильно бомбити. Снаряди прилітали в город і по сусідніх будинках. Тоді приїхали поліціянти й сказали, що почалася примусова евакуація, тому треба виїжджати. Казали: якщо самі не поїдемо, то примусово нас за блокпост вивезуть – і все, назад дороги не буде. Тоді ми подзвонили Ігорю Миколайовичу Корнієнку, і вони нас забрали", – розповідає чоловік.

За словами Олександра, у шелтері діють чіткі правила: не вживати алкоголь, не сваритися, дотримуватися чистоти й порядку.

Місць у закладі зараз майже немає. Утім, евакуація із селищ, близьких до фронту, триває, тому організатори замислилися над відкриттям нового прихистку. Ремонт у ньому також частково профінансує американський меценат. Відкрити шелтер планують цього року. Наразі триває підготовка документів.

Читайте також: "Чи буде колись своє?": хто нині мешкає у модульному містечку в Запоріжжі

Читайте також: Ішла пішки до Бердянська, ховався від БпЛА по хатах – історії переселенців у Запоріжжі

"Справжнє" – тепер і в Telegram: підпишіться, щоб мати ще більше новин: t.me/spravzhne_media

Не пропустіть

Під Запоріжжям російський FPV атакував автівку з хлібом: постраждав водій 03.03.2026, 12:17 Росіяни атакували 35 громад на Запоріжжі: двоє поранених 03.03.2026, 07:38