Масове переміщення чотирилапих, спочатку самостійне – з розбитих сіл до бліндажів, де обов’язково нагодують. А звідти з оказією – по домівках військових, волонтерів, решти небайдужих – один зі штрихів війни. Кожна така історія – по-своєму людяна й зворушлива. Ось ще одна – про "черепахове" щастя, яке з березня облаштувалося у відомої запорізької волонтерки, організаторки акцій-нагадувань про військовополонених "Не мовчи – полон вбиває!" Стелли Орел.

Волонтерка Стелла Орел

Між іншим, щастя трішки не таке, про яке спочатку мріяла пані Стелла. Хотіла руде кошеня і саме з фронту. Тож, відвозячи на Запорізький напрямок чергову допомогу танковому батальйону 128 окремої гірсько-штурмової бригади, спитала, чи є руденькі пухнастики серед чималої кількості кішок, які прилаштувалися біля танкістів.

Майбутня Пума на фронті позує з військовим

"Вони показують руденького котика, я почала придивлятися – і тут виходить моя дама. Щойно її побачила, з першої хвилини, зрозуміла: все, це моя кішка", – пригадує волонтерка.

Пума – так тепер зовуть колись безіменне фронтове кошеня – не руденька. Про таких ще кажуть – "черепахові", бо кольори не пастельні, а яскраві: чорний, рудий, білий.

Побутує думка, що такі кішки приносять щастя. Так чи не так, але пані Стеллі її кішка допомогла загоїти душевну рану.

Ще до повномасштабного вторгнення, під час пандемії COVID-19, волонтерка пережила втрату. Хтось назвав би це дрібницею, але будь-який господар кішки чи собаки зрозуміє біль. Шестирічна кішка Стелли, – "міні-рись" із кисточками на вушках захворіла на COVID-19.

"Вона вмерла прямо на моїх руках. Вона дуже боялась вхідних дверей, але коли того дня, я повернулася з роботи, вона лежала біля них. І коли я побачила її очі, то зрозуміла: вона зараз помре. Я її взяла на руки, положила на живіт, і три години до самої смерті гладила ", – пані Стелла досі згадує зі сльозами на очах.

Після цього волонтерка кілька днів не поверталися додому, де все нагадувала про кішку і, як більшість людей, які болісно пережили смерть домашнього улюбленця, зареклася коли-небудь ще їх заводити.

Дотримувалася зароку чотири роки, але…

"Я дуже люблю тварини. І дивилася, що всі з кішками, з собаками. Але коли втрачаєш близького – дуже важко і боїшся, що знову. Але зараз я дуже рада, що зустрічає, грає", – каже пані Стелла.

Хлопці на Запорізькому напрямку були впевнені, що жінка не зможе відвезти кошеня до Запоріжжя, адже майбутня Пума дуже боялася автівок. Але, вочевидь, так само, як волонтерка вибрала її, кішка вибрала волонтерку.

"Я її швидко взяла на руки, в машину сіла і все. І так вона примчалася до Запоріжжя", – сміється жінка.

Коли кішка приїхала до Запоріжжя, їй було близько п’яти місяців. Зараз – майже 10. Вона, звісно ж, підросла – стала довгоногою красунею, як каже господарка. Але, як і раніше, легка, як пушинка. Тож пані Стелла називає її або "піл кіло щастя", або Дюймовочка.

Довгонога красуння

Раціон у красуні домашній, без витребеньок.

"Хлопці попросили корм не давати, тільки все, що ви їсте. Вона дуже любить серце, печінку, молоко, звичайно ж. Макарони – рідко, кашу – рідко. Творіг – ніколи", – розповіла волонтерка.

Кішка обожнює підвіконня. За це отримала ще одне прізвисько – "Консьєржка".

"Другий поверх. Вікно відкрите, і вона голову звішує та уважно спостерігає. Консьєржка, що там", – сміється волонтерка.

"Консьєржка"

Утім, більше за все любить грати. Пані Стелла вдома плете маскувальні сітки для фронту – вони неабияка розвага для кішки.

"Вона стрибає на тую сітку, качається на ній – усе догори дриґом", – посміхається жінка.

Утім, не нарікає. Син служить, невістка з онуками не близько. Тож пухнаста красуня з танкової бригади стала справжньою розрадою: чекає з поїздок на фронт, а їх у волонтерки з 2014 року понад сотня, спить поруч, ну і полює на господарку, не без цього. Словом, пів кіло щастя.

Не пропустить

Як кішка з фронту оселилася в Запоріжжі – і загоїла стару рану 20.07.2025, 17:10 Понад 80 українських дипломатів разом із очільником МЗС відвідали Запоріжжя 20.07.2025, 15:49