Колишній бранець, 44-річний офіцер "Азову" Ігор Тітовський на псевдо "Святий", в минулому науковець й викладач, та його мати пані Наталія – постійні учасники акцій на підтримку військовополонених. Переважно – в Києві, де Ігор проходить реабілітацію, й куди вже перебралася родина, яка раніше мешкала в Балабиному Запорізької області. Але коли трапляється нагода, вони приходять на акції в Запоріжжі. Під час однієї з них колишній полонений та його мама розповіли виданню "Справжнє" про полон, очікування і те, чому не припинять боротися за бранців.

"Була спокійна, бо пішли вдвох"

Ігор впевнений, що акції на підтримку полонених ніяк не впливають на російське керівництво та російських катів, які знущаються зараз над українськими полоненими на окупованих територіях та в різних частинах країни-агресора. Разом із тим пишається мамою, яка ані на хвилину не припиняла боротьби за нього. "Вона на всі акції ходила, тут ходила, до Києва їздила постійно, щойно виходили з полону хлопці, вона приїжджала одразу до них і будь-яку інформацію вишукувала, бо зі мною не було ніякого зв'язку більше ніж два роки", – каже Ігор.

Ігор Тітовський на акції на підтримку полонених в Запоріжжі. Фото: "Справжнє"

У Наталії двоє синів: Ігор – старший, Ярослав молодший за нього на сім років. Обидва на війні з 2014-го, вирушили після підступного розстрілу українських військових під час виходу з Іловайського оточення. Ігор воював весь час до полону. Ярослав повернувся з АТО за півтора року, знову став до зброї 2022-го, з першого дня, каже мама. На строковій брати не були, але готувалися до війни. "Вони з 2014 року, вдвох пішли. Тут їх не брали за станом здоров'я. Вони поїхали в Київ і звідти пішли... Вони ще на Майдан рвалися, але ми змогли їх трохи призупинити. А влітку 2014-го Ігор до мене підійшов і каже: "Мамо, мені треба дещо тобі сказати. Я в тебе не дозволу хочу питати, а просто попередити, щоб ти мене з легким серцем відпустила. І мене, і Ярослава". Я тоді була спокійна, що вони пішли вдвох: один за одним, один біля одного. Цей за меншим дивився, менший за ним дивився. Один одного підтримували. Потім менший повернувся. А той продовжував… Перед "Азовом" він закінчив службу начальником розвідки свого підрозділу", – розповідає мама.

Повномасштабне вторгнення російської армії тепер вже бойовий офіцер, нагороджений в 2017 році орденом "За мужність" III ступеню, "Святий" зустрів у складі бригади "Азов" в Маріуполі. Після 86 днів відчайдушного опору ворогові гарнізон "Азовсталі", який складався з хлопців із різних підрозділів, вийшов у полон. "У нас в камері сиділи і 36-та, і нацгвардійці, і прикордонники "зелені", і прикордонники морські, моряк навіть один був, просто моряк, ще й полковник. Він до війни приїхав в Маріуполь, і попав якраз на "Азовсталь". Не встиг виїхати, і все, залишився. Тобто були різні хлопці з різних підрозділів", – розповідає Ігор.

Вихід гарнізону "Азовсталі" тривав з 16 по 20 травня. 17-го Ігор надіслав мамі останню СМС з власного номеру. "А потім зателефонував, дали можливість кожному по дві хвилини поговорити. Він сказав, що виходимо в полон, я все знищую, буде можливість, я тобі якось повідомлю. Як, каже, буду виходити, то буду давати твій номер, бо їх попередили, що треба буде давати номер когось рідного, одного, може, Червоному хресту. Кажу, звичайно, які питання. Але так ніхто мені не телефонував, ні з хреста, ні звідки. А потім він мені прислав СМС з якогось чужого телефону, пише: "Мамо, це я, мамочко, це я, Ігор". І тоді крапочки, крапочки. І питає, як Яська? Я Ярославу телефоном розповіла, він заспокоював: значить, нормально все", – каже Наталія.

"А потім була та Оленівка"

Мама гадки не мала, що Ігор перебуває у тому самому бараку, який згодом назвуть "двохсотим", й тому, що там було близько 200 українських військовополонених, й тому, що понад 50 із них після російського теракту загинули в ньому. Однак пані Наталія згадує, що після вибуху в колонії на серце стало "якось так тривожно-тривожно". "Я вже в цей час їздила кожну неділю до Києва. Приходила на початку сюди (на акції на підтримку військовополонених у Запоріжжі, – ред.): людей мало, стосується тих, кого стосується, і все, більше нікого. І я – на Київ: в суботу на поїзд, в неділю там, ввечері на поїзд, в понеділок вдома. Мені сказали, що в Оленівці в цьому бараку був лише рядовий склад, офіцерів не було, а він же офіцер", – розповідає пані Наталія.

Наталія Тітовська на акції на підтримку полонених. Фото надано нею

Про те, що син був там, вона дізналася лише за рік. "Всіх хлопців, які виходили з полону, я по лікарнях шукала, всіх розпитувала, бо була суперечлива інформація щодо Ігоря. Одні казали, що він в Донецькому СІЗО, інші казали – в Росії. А його після Оленівки відправили в Таганрог, після Таганрога він був в Сімферополі, в Севастополі і в Камишині потім… Шукала. Хлопці кажуть, чули: "Живий". Виходили з Таганрога, кажуть: "Чули". Бачити – не бачили, бо по клітках сиділи. А потім були роковини Оленівки, велика акція в Києві, багато людей. І там я вже підійшла до одного з командирів, кажу: "Дмитро, поясніть мені, хлопці чули, а чому не бачили? Що це за фантом?". А він каже: "Чого не бачили? Я бачив"... Він живий, підірваний, каже, тільки. Він, каже, на Оленівці, у тому бараку був. Коли це сталося, ми його не могли стримати, він туди рвався, хлопців витягав… Це в липні сталося, а у вересні він мені знову прислав СМС: "Мамочко, це я, у мене все в порядку, все ОК, привіт Яську", – розповідає жінка.

Уже коли Ігор повернувся з полону, він розповів, що врятувався дивом. Військовополонені чергували на вході, тієї ночі була саме черга Ігоря. Він просив із кимось помінятися, бо хотів спати, але не вийшло. Тому й вижив. "Каже, мама, я святкую це як другий день народження. Це, каже, ти мене зберегла", – переповідає Наталія.

Наталія Тітовська на акції на підтримку полонених. Фото надано нею

"Полон – це реальне пекло"

А ще мама пригадує сон про сина: "А в листопаді мені наснився сон. Він мене, як завжди, обіймає за плечі. Каже: "Мамочко, я так замерз, мне так холодно, я так замерз". Холод і голод переслідувала бранців весь час. Уже по поверненню Ігор розповів мамі, що мерз всі ці два з лишком роки, і влітку, і взимку.

Наталія Тітовська на акції на підтримку полонених. Фото надано нею

Але ненависть окупантів до українців вразила Ігоря, за його словами, більше ніж будь-які знущання, включно з тортурами, після яких він непритомнів. "Полон – це реальне пекло. Я розумів, що там погано, бо воюю з 2014 року... Але я не думав, що таке воно може бути пекло. Таке ставлення до людей у XXI сторіччі. Я навіть не про самі допити та про те, що мене покалічили під час допитів. У мене навіть великих претензій до тих, хто допитував, немає. А от до "вертухаїв"… Таке відчуття, наче я та кожен інший боєць щось зробив особисто цьому "вертухаєві": образив його дружину, дитину, маму або його особисто", – каже Ігор.

Як згадує колишній бранець, тюремники закидали йому: "Зачем вы полезли на Россию?". Він парирував, мовляв, воюю з 2014-го й ніколи не був у вас, допоки ви мене сюди насильно не притягнули. "Я у Росії не був ніколи і не був би в майбутньому, скоріш за все, бо я думаю, що мені вже багато років і, на жаль, що я не застану того часу, коли ми зможемо врешті-решт жити нормально... Бо там не лише путін, х@йло, вибачте, це у них в свідомості, вони цим живуть – ненавистю", – каже Ігор.

Ненависть до українців, окрім тортур, виливалася й в постійні образи. "Ви хохли, ви не миєтеся, ви воняєте. Я кажу: "То дайте мило". А мила немає. А як я буду митися, не воняти, якщо я живу пів року без мила? У мене немає посилок, у мене немає грошей, я не можу це купити, мені нічого не присилають. Вибачте, мені туалетного паперу не дають, мила не дають. І кажуть, а чому ви такі вонючі? А як я мушу бути не вонючим? Як ми милися? Як могли! Це такі моменти елементарні, але ж він ще мені пред'являє, що ви в Європу йдете, а от воняєте. Але ж це ви нас поставили в такі умови. Тим більше, я був в СІЗО, це навіть не колонія. Хлопцям, які були в колонії, трошки простіше. А СІЗО – це тюрма, ми в камері сиділи постійно", – розповідає Ігор.

Наталія Тітовська на акції на підтримку полонених. Фото надано нею

"Не повірила СМС із Координаційного штабу – думала, жарт"

Ігор повернувся з полону 13 вересня 2024 року під час дводенного обміну (13 вересня вдалося повернути 49 полонених включно з 15 "азовцями", 14 вересня ще 103 військових, зокрема, 23 "азовців"). Мама каже, весь час уявляла собі, як це буде. "Картинку собі малювала: мені зателефонують, напишуть, хтось прийде, скаже, як я відреагую. І тут 13-го десь після 14:00 прийшла СМС із КШ (Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, – ред.): "Ігор Юрійович Тітовський звільнений з полону". А я не вірю, бо я так чекаю, і всі знають, що я чекаю, всі мене питають. Думаю, може це хтось жартує так. Я бігом меншого набираю, але він мене швидше набрав: "Мамо, я теж отримав, все правильно, Ігор. Його звільнили… Я поїхав". А він на Покровському напрямку. "Куди ти поїхав?". А він мені: "Мамо, телефонуй, дізнавайся, де їх обміняли. Я їду туди", – згадує пані Наталія.

Звільнення полонених, 13 вересня 2024 року. Фото: t.me/V_Zelenskiy_official

Обміняли полонених на кордоні – стику трьох країн: України, Білорусі та РФ. Спочатку привезли в Чернігів, потім в центральний військовий шпиталь Києва. Першим з рідних Ігоря побачив брат. В полоні Ігор сильно схуд, важив лише 50 кілограмів. Після тортур йому знадобилися операції. Як розповіла мама, зокрема, після катувань електрострумом з’явилися пухлини, які могли перетворитися на злоякісні, тож їх довелося видаляти.

Ігор Тітовський у перші хвилини після звільнення. Фото: t.me/Koord_shtab

"Я досі по шпиталях, тільки міняю шпиталі. Зараз проходжу лікування в самому цікавому – в лікарні "павловка" (Київській міській психіатричній лікарні ім. Павлова, – ред.). Це – головна "психушка" країни. Я думаю, нам всім туди треба, насправді. Там два відділення військових, окреме – лише для військових. І там хлопців багато, на жаль. Мені 44 роки, трошки пожив, маю трьох дітей, можна вже помирати, як то кажуть. Але у тій самій Павловській є хлопці, які з ПТСР-ами важкими, яким по 20 років. Можна називати їх цвіт нації, як мінімум – генофонд України. Я вважаю, найкращий генофонд України… А сьогодні п’ю каву, йдуть два чи три мужичка не дуже старих, може за 30, але п'яні. Тобто такі залишаються, і вони будуть далі, грубо кажучи, народжувати для чогось іншого, не для війни. А нам треба потомство нормальне, від нормальних українських батьків, що буде не "ждунами" черговими, які вважають, що Україна це так собі, пригород Росії", – каже колишній військовополонений.

Ігор Тітовський телелефонує мамі після звільнення. Скріншот: Koord_shtab

"Будемо ходити на акції, аж допоки всіх звільнять"

Коли дозволяє час, Ігор – на акціях на підтримку українських бранців. Зараз він дуже чекає на обмін двох побратимів, з якими потоваришував уже в полоні, перебуває на постійному зв’язку з їхніми родинами. "Обов'язково потрібно виходити на акції, бо треба нагадувати і людям, і владі, що багато хлопців, дівчат в полоні залишаються... Чесно кажучи, впевнений на 100%, що на саме звільнення ці акції не впливають, але впливають на пам'ять. Щоб люди, цивільні, у кого рідних і близьких немає в полоні, слава богу, і навіть на фронті немає, бо багато в нас ще є таких, на жаль, байдужих, щоб вони розуміли, що є ось ця проблема, велика проблема. Бо полон – це реальне пекло", – каже колишній бранець Ігор.

Ігор Тітовський після звільнення на Майдані Незалежності в Києві біля прапорців в пам’ять про загиблих. Фото надано Наталією Тітовською

Пані Наталія цілком підтримує сина . "Якщо ми будемо мовчати, а останні полонені будуть там? Будемо ходити до того, як всіх не звільнять. Де б ми не були, ми будемо", – запевняє жінка.

Пані Наталії – 72 роки, окрім синів-героїв, вона має трьох красунь-онучок, старшій з яких 23 роки, це доньки Ігоря, онука – це син молодшого, Ярослава, та мріє про правнука або правнучку. "Бо мені ж треба в рай. Кажуть, хто дочекався правнуків, того – зразу в рай", – сміється пані Наталія.

Утім зізнається: свого віку геть не відчуває, особливо тепер, коли старший син повернувся з полону.

Ігор та Наталія Тітовські на акції на підтримку полонених в Запоріжжі. Фото: "Справжнє"

Не пропустить

ЗСУ зупинили три ворожі штурми поблизу запорізького села — зведення Генштабу 07.04.2025, 17:16 З метою вивчення попиту запорізьких пасажирів розпочав роботу "новий-старий" автобусний маршрут 07.04.2025, 15:53