Як повідомляє "Справжнє", 28-річний Дмитро вперше прийшов у ЗСУ 10 років тому у 18-річному віці. Він був наймолодшим у підрозділі, тому отримав від старших товаришів позивний "Малий", який залишився з ним досі. Другий 3-річний контракт Дмитра закінчувався в травні 2022-го, однак через повномасштабне російське вторгнення він і далі залишається у 128-й Закарпатській гірсько-штурмовій бригаді, пише 128 ОГШБ.

У своїй гірсько-штурмовій роті Дмитро має посаду водія і за останні три роки їздив на різному колісному транспорті – волонтерських пікапах, повнопривідних мікроавтобусах, трофейному російському "Уралі", американському "Хамві"… Він добре пам’ятає початок повномасштабної війни.

– Перший бойовий контакт відбувся в Запорізькій області. Росіяни взяли в напівоточення село, в який зайшов наш підрозділ, їхні танки мали прогумовану "гусянку", тому їх було майже не чути на віддалі. Побачивши нашу вантажівку, російський танкіст вистрілив прямою наводкою. Постріл виявився неточним, і більшість хлопців встигли відбігти. Другий снаряд влучив прямо у вантажівку. Тоді загинули двоє моїх товаришів… Нам довелося відходити й добиратися до своїх близько 40 кілометрів. Коли слабко орієнтувалися на місцевості, дорогу показували місцеві селяни.

Основні посадові обов’язки Дмитра – підвезення боєкомплекту та провізії, евакуація поранених і загиблих. Він брав участь на всіх найгарячіших напрямках, де воювала бригада, тому бачив багато важких речей. І сам отримав поранення.

– Ми під’їхали до вказаної товаришами локації, я вийшов із машини й приліг відпочити. І тут гучний вибух! Я не чув ні свисту снаряду, ні лопатей дрона – нічого. Тільки побачив, як у пікапі поруч утворюються дірки від осколків. Один із них зачепив моє плече, на щастя, поранення неважке.

Півтора року тому в підрозділ до Дмитра приєднався його батько – прийшов служити по мобілізації.

Батькові 52, він служив строкову ще в радянський період. До війни багато років працював комбайнером, непогано заробляв. Уже кілька років напрошувався до мене в підрозділ, але я постійно відмовляв його. Врешті-решт він не витримав, не зміг сидіти вдома й мобілізувався. Служить у моєму ж батальйоні, здебільшого займається ремонтом техніки. Ми в різних локаціях, не можемо бачитися щодня, але постійно на зв’язку. Коли знаєш, що на війні ще й рідна людина, це, мабуть, найскладніше… Мама дуже важко сприйняла рішення батька йти в ЗСУ, вона залишилася вдома з молодшим сином (моїм братом), котрому зараз 12 років. Ми заспокоюємо її, як можемо, кажемо, що в нас усе тихо й нормально.

Дома, на Буковині, Дмитра чекає дівчина. Боєць каже, що якби не війна, то вже одружився б, а так сімейне життя доводиться відкладати…

.

Не пропустить

Ворог вгатив з артилерії по Степногірську – наслідки 12.03.2025, 20:20 У селищах Запорізького району через атаку дронів виникли проблеми з електропостачанням – подробиці 12.03.2025, 17:14