Що старше людина, то важче вкорінятися їй на новому місці, навіть найкращому. І ще важче, коли не знаєш, наскільки постійний цей прихисток. Мільйони українських пенсіонерів-біженців уже четвертий рік у такому стані. У різних країнах вони намагаються не почати – продовжити життя.

Одна з них – 78-річна запоріжанка Зінаїда, яка вже 3,5 року мешкає на сході Німеччини – у Дрездені. Її історія для проєкту "На зв’язку" одночасно і важка, і надихаюча.

Один з аркушів історії пані Зінаїди

У безвість

Біженці першої хвилі – вони вирушили з Запоріжжя на десятий день повномасштабної війни. Зінаїда, її доросла онука, правнучка-школярка та кіт у переносці.

"Їхали практично у безвість, без маршруту, без цілі, ніяких планів на майбутнє не було. Із собою – тільки рюкзаки. У мене – документи, гроші, що були вдома, хліб, дві шоколадки, вода... Онука взяла свій ноутбук і робочі інструменти, вона перукар, а у молодшої – її альбоми з малюнками, олівці, фарби… Те, як ми їхали, – окрема історія, весь час був сповнений сліз, роздумів, сподівань, що це все тимчасово: місяць-два", – згадує жінка.

Разом із ними їхали запорізькі знайомі: дві сестри з трьома дітьми однієї з них. Вони чітко тримали курс у Німеччину до родичів. Родина ж Зінаїди подумувала зупинитися в Польщі, але з цим одразу не склалося.

До Львова їхали у тисняві, в якій навіть ноги не можливо було випрямити. Там вирішили не зупинятися – лише поповнили запаси води. На кордоні з Польщею утворилася величезна черга – на 12 годин стояння.

"Важко було і фізично, і морально, про це навіть важко згадувати. Не приведи, Господи. Окрім страху і розпачу не відчувала нічого. За себе не переживала – боялася за дітей... Трималася як могла, аби не показати дітям, як мені важко, як погано, як у мене все болить, бо розуміла, що дітям набагато важче, ніж мені", – згадує біженка.

Німецьке тепло

Її знайома зв’язалася з німецькими родичами та попросила прихисток для ще однієї родини – і він знайшовся. Питання, як згадує запоріжанка, розв’язалося буквально в останню мить: товариш родичів віддав родині Зінаїди свою квартиру. У ній три покоління жінок із Запоріжжя і мешкали перші три місяці у Дрездені.

Пані Зінаїда в Німеччині

"Те, як нас прийняли німці, – справило на нас таке враження, що, мабуть, до кінця своїх днів ми не забудемо і будемо вдячні. За допомогу, увагу, турботу і тепло", – зауважує пані Зінаїда.

Квартира опалювалася лише каміном, і троє молодиків, друзів господаря житла, взяли на себе забезпечення родини дровами і брикетами.

"Турбувалися про нас, як про своїх рідних, і приділяли нам максимум уваги, часу", – згадує пенсіонерка.

За три місяці родина пройшла необхідну реєстрацію, онука Зінаїди пішла на мовні курси, правнучка – до школи. Також запоріжанки знайшли постійне житло, де теж не лишилися сам-на-сам із проблемами.

"Допомагали нові сусіди. З ними жила сім’я з Казахстану, члени якої стали нам дуже близькими друзями", – розповіла пані Зінаїда.

Онука Зінаїди, яка мала в Запоріжжі свій салон краси, змогла переправити до Німеччини апарат для лазерної епіляції і отримала можливість зайнятися як приватна підприємниця своєю справою. Правнучка навчається. Знайшла собі зайняття для душі і бабуся, хоча й не одразу.

Пані Зінаїда з онукою

"Воля"

Спочатку відвідувала "Український дім", започаткований громадою Дрездена з Українським координаційним центром, де збиралося чимало пенсіонерів, які вже не могли працевлаштуватися, але й нудьгували вдома.

На заходах української громади в Дрездені

"Із нами постійно працював психолог, ми проводили різні тематичні вечори. Розповідали про себе: хто ми, звідки, ділилися спогадами, думами, планами, читали вірші: хто – свої, хто – українських авторів: Шевченка, Лесі Українки, Ліни Костенко та інших, співали українських пісень, слухали Біблію і молилися за Україну, за наших захисників, влаштовували чаювання і відмічали дні народження. Я там знайшла нових друзів, однодумців і просто хороших людей", – зауважує біженка з Запоріжжя.

Однодумці – це такі самі поціновувачі української пісні, як і сама пані Зінаїда. Таким "кружним шляхом" вона зрештою і опинилася на своєму місці.

"Уже два роки я співаю в українському хорі "Воля", який заснувала чудова жінка, музикантка, хормейстерка і фанатка своєї справи Наталія Мороз. Це місце, яке мене надихає, дає силу. Де я є маленькою частиною великої сім’ї однодумців і любителів української пісні, об’єднаних єдиною справою – нести українську пісню, українську культуру тут, у Німеччині, знайомити німців з нашим спадком, з нашою співучою мовою, піснями, звичаями", – ділиться жінка.

Хор "Воля"

Колектив бере активну участь у культурному житті Дрездена: фестивалях, конкурсах, концертах. Вишукує найменшу можливість та будь-які доступні місця, церкви, площі, концертні майданчики, аби знайомити німців з Україною.

"Це наш вклад у перемогу", – зауважує пенсіонерка, яка також постійно бере участь у маршах і мітингах проти агресивної російської війни.

Ностальгія

Туга за Запоріжжям пенсіонерку, утім не полишає, бо то – дім.

"Так, я займаюся тим, що мені подобається, тут мені спокійно, затишно і безпечно. Я забезпечена житлом, медичним обслуговуванням, фінансовою допомогою. Але відчуття, що це не моє, що це – тимчасове, не покидає мене. Сумую за домом, за своїм Запоріжжям, хоча і там моє життя не було легким. Але там моє коріння, там я народилася, виросла, там могили моїх рідних", – зазначає пані Зінаїда.

Пані Зінаїда

Вона чесно зізнається: у Німеччині їй подобається. Найбільше – ставлення до пенсіонерів, людей із інвалідністю, дітей, природи, тутешні чистота і порядок. Разом із тим, пенсіонерку дратує німецька бюрократія і не квапливість, яка розповсюджується, зокрема, й на медичні послуги: до потрібного лікаря швидко не потрапити, це "цілий квест".

"Вдома ми звикли до дуже швидкого темпу життя, до більш швидкого розв’язання проблем. Тут ніхто нікуди не квапиться, ніякої метушні. Здав папери вчасно, чекай, коли прийде відповідь", – ділиться запоріжанка, додаючи, що людина зрештою до всього звикає та призвичаюється.

На зв’язку з Україною

Пані Зінаїда хоче повернутися додому, але сумнівається, що це може статися найближчим часом. Хіба що, приймаюча сторона це запропонує.

"Хоча там на мене ніхто не чекає. Моя сім’я тут", – наголошує вона.

Кожен її ранок починається з перегляду новин: що відбувається в Україні, яка ситуація в Запоріжжі, а також дзвінків від знайомих та друзів із розповідями, що і як вдома.

"Тривога не відпускає ані на мить", – зізнається пані Зінаїда.

Навіть на відстані намагається бути корисною. Донейтить знайомим волонтерам – якщо не грошима, то тим, що є вдома: передала швацьку машинку,тканину, одяг, постільну білизну, ковдри.

"Усе те, що потрібніше на цей час там, ніж мені. Був би мир – а те все можна придбати. І що б мені не казали, як би тут спокійно й безпечно не було, а рідна домівка, рідна земля, синє небо і наше повітря кличуть додому", – закінчує запорізька пенсіонерка розповідь, яка доводить, що незламною українкою можна залишатися й на чужині.

Світлини надані пані Зінаїдою

Учасники проєкту переважно відповідають на письмові запитання видання "Справжнє" та залишають за собою право не називати прізвищ чи представлятися псевдонімами

"Справжнє" – тепер і в Telegram: підпишіться, щоб мати ще більше новин: t.me/spravzhne_media

Не пропустіть

Що показала перевірка Пунктів незламності на Запоріжжі – деталі 24.10.2025, 08:30 Півтори черги одночасно: на Запоріжжі діють погодинні відключення 24.10.2025, 07:00