Цього травня виповнюється 145 років із дня народження видатного діяча національного руху початку XX століття, публіциста, видавця, уродженця Запорізького краю Юрія Тищенка. Він прожив бурхливе життя, змінивши кілька псевдонімів та криптонімів – С. Ю., Ю. А., Ю. Т-ко, Юрій Азовський, Галайда, Федір Гарах, Атанасій Дюльгеров, О. Кадило, Павло Лаврів (Лавров), Юр. Салтичинський тощо, а також чимало місць і навіть країн проживання.

Із села – до книжки для народу

Народився Юрій Тищенко 22 квітня 1880 року в селі Салтичія Бердянського повіту Таврійської губернії (тепер у Бердянському районі Запорізької області). Це село, розташоване на обидвох берегах однойменної річки, було засноване 1815 року державними селянами з сусідньої Попівки – вихідцями з Полтавщини, і на початку XX століття було одним із найзаможніших та найбільших в Бердянському повіті.

Батько Юрія, Пилип, був селянином, дрібним землевласником. Але син закінчив вчительську семінарію та почав працювати у залізничній школі на станції Довгинцеве на Криворіжжі. Саме тут він усвідомив важливість поширення знань серед найширших верств суспільства, зокрема й для їхнього подальшого національного зростання. Отже визначив просвітництво як головний пріоритет всієї своєї діяльності впродовж життя, а реалізацію бачив у розвиткові української видавничої справи та поширенні української книжки, насамперед науково-популярних, навчальних та наукових видань для дітей.

Пізніше він згадував про свій вибір так:

"Треба було шукати шляхів для просування книги в народ і видавати в першу чергу те, що могло б зацікавити читача. Для цього ж треба було й самим видавцям вчитися та набиратися досвіду. Було ясне й те, що таким людям, які б мали надію збагачуватися на книзі, – серед українських видавців не було місця. Для цього діла треба було жертвенности. Потрібні були на той час видавці ідейні, які б, вкладаючи в цю справу свою працю й гроші, не думали про те, що ці вклади мають якісь зиски".

Далі був Катеринослав (нинішній Дніпро). Там Юрій Тищенко заробляв приватними уроками у родині письменниці Тетяни Сулими-Бичихиної. Тоді ж таки він познайомився з українським істориком Василем Бідновим, директором музею Дмитром Яворницьким та іншими свідомими українцями. Ще від 1902 року Тищенко був знайомий з власницею російсько-української книгарні в Катеринославі Михалиною Карлівною Лозинською.

Втеча з-під суду і знайомство з Михайлом Грушевським

Політична "кар’єра" Тищенка розпочалася із знайомства із членами Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) бурхливого революційного 1905 року. За участь у революційній діяльності його було заарештовано та віддано під суд у Катеринославі. Вирок очікувався "щирий" й "справедливий", за мірками імперського російського кривосуддя. Однак, під час суду, 2 липня 1907 року, сталося диво і Тищенку поталанило втекти просто з лави підсудних.

Рятуватися довелося на українській землі, але у складі іншої імперії. Через золотоверхий Київ і Кам’янець-Подільський він виїхав до Львова, який тоді перебував під владою Австро-Угорщини. Знайомство з видатним істориком Михайлом Грушевським суттєво вплинуло на подальше життя Тищенка. Зокрема, саме за дорученням Грушевського він виїхав під прізвищем Павла Лаврова (львівського складальника) до Києва, щоб там займатися виданням "Літературно-наукового вісника".

Юрій Тищенко. Фото: wikipedia.org

У 1909 році географія діяльності Тищенка розширилася. За згодою Михайла Грушевського він відкрив у Харкові першу суто українську книгарню, заснував у Києві народну газету "Село" та під патронатом Олександра Грушевського (брата Михайла) – видавництво "Лан".

Програма цього видавництва передбачала друк видань у двох серіях: популярно-науковій для дорослих читачів та дитячої літератури. Сам Юрій Тищенко пояснював це наступним чином:

"… коли відчувався великий брак у популярно-науковій бібліотеці для дорослих, то дитячої літератури у нас зовсім не було. А при відсутності українських народних шкіл це значило, що українські діти й надалі були засуджені на змосковлювання… як у першу, так і в другу серію постановили ми дати якомога більше лектури природничого характеру".

300 тисяч українських книжок у Відні

Однак, плідна видавнича діяльність була перервана посиленою увагою імперських служб внутрішньої безпеки. Тищенко знову перебирається на захід й у 1914 році опиняється аж у США. Тут стає організатором книгарні Українського Народного Союзу та співредактором газети "Свобода" в Нью-Джерсі. Між іншим, ця газета, що була заснована ще у 1893 році, видається до цього часу.

Попри бурхливу діяльність, рідні землі кликали назад. Тож скориставшись паспортом свого паризького приятеля болгарського офіцера Атаназія Дюльгерова, Юрій Тищенко повертається через Європу до Російської імперії. Занурюється у підпільну боротьбу під керівництвом українських соціал-демократів, координує діяльність осередків УСДРП на Катеринославщині та Харківщині у 1914-1915 роках. Дуже тісно співпрацює з Володимиром Винниченком, опікується виданням його творів у Москві.

Зрештою, на початку 1916 року професійного революціонера Юрія Тищенка вистежили російські слідчі. Тоді він перебував у Харкові й мав намір відвідати Кубань, але не склалося. Як він пізніше напише:

"То гостюючи у знайомих, то мандруючи по конспіративних квартирах, я дотяг до січня 1916 року… Усе в Харкові було начебто спокійно і я навіть переспав кілька разів у власному помешканні. Та напередодні виїзду, вночі проти 16 січня, о першій годині, мій будинок оточили жандарми й поліція, після трусу відвезли мене в супроводі жандармського полковника Попова та якогось миршавого поліцая в харківську політичну в'язницю".

Суд виправдав Тищенка, однак після його направили на фронт Першої світової. А далі – бурхливі роки Української революції 1917-1921 років. За Української Центральної Ради Тищенко був головою пресового бюро та редактором "Вістника Генерального секретаріату". Відновив видавничу діяльність (відродивши "Дзвін"), став співзасновником видавництва "Український Учитель", журналів "Світло" та "Українська Школа".

Новели Юрія Тищенка (Сірого), видвництво "Дзвін"

За Української Держави Гетьмана Скоропадського був відряджений Міністерством народної освіти до Австро-Угорщини та Німеччини для організації видання підручників для народних шкіл. Все склалося досить таки успішно. У Відні впродовж 1918-1919 років ним було надруковано понад 300 тисяч примірників навчальної літератури, зокрема "Буквар" та "Читанки" С. Черкасенка, "Геометрія" О. Коваленка.

Празький книгар, якого не зупинили бомбування

Європа й стала для нього домівкою в умовах окупації більшовиками українських земель. Відень, Берлін, Ужгород, Прага. Де б він не опинявся, одразу ж приступав до становлення українського книговидання й поринав у громадсько-політичну діяльність. У 1919-му став одним з організаторів Союзу українських журналістів і письменників у Відні, а наступного року – Союзу українських видавців. Переймався проблемами голодуючої України у 1922-му в лавах віденського Союзу "Голодним України". Кілька років належав до Закордонної групи УКП, брав участь у переговорах Володимира Винниченка із Белою Куном. Співпрацював з тижневиком "Нова доба" та журналом "Нова Україна".

У 1927 році Юрій Тищенко заснував у Празі при книгарні Ф. Свободи українсько-російський відділ, який з часом перетворив на власну книгарню. За сім років після того переніс її до Мукачева. Потім був Ужгород, газета "Українське слово" та видання "Просвіти". Наступним кроком стало відкриття у 1938 році власної книгарні у Перечині неподалік Ужгорода.

А вже за рік він знову опиняється в епіцентрі боротьби українців за право на власну державність. Поразка Карпатської України у боротьбі з Угорщиною змушує його тікати до Праги. І тут він знову організовує видавничу справу, заснувавши власне "Видавництво Юрія Тищенка".

Роки Другої світової війни, якими б вони не були важкими, не примусили Тищенка змінити своє ремесло. Упродовж 1939-1945 років ним у книжкових серіях "Життя і чин" та "Наукова бібліотека Юрія Тищенка" було видано "Поезії Тараса Шевченка" за редакцією Павла Богацького, праці Михайла Антоновича, Миколи Гнатишака, Дмитра Дорошенка, Івана Огієнка, Наталі Полонської-Василенко, Дмитра Чижевського, Вадима Щербаківського, Дмитра Донцова, Аркадія Животка, Ярослава Рудницького, Панаса Феденка.

У травні 1945 року, перед наступаючими совєтськими військами, Юрій Тищенко був вимушений залишити Прагу й перебратися до Німеччини. Під час цих подій йому вчергове довелося усвідомити, що рукописи таки горять. Сталося так, що усі матеріал, які він заздалегідь передав на зберігання німецькому видавцеві Герозе, згоріли під час бомбардування. Був там і вже видрукуваний календар-альманах "Дніпро".

На території Німеччини Юрій Тищенко певний час перебував у таборах Ді-Пі (для переміщених осіб) в англійській окупаційній зоні в Баварії та Гольштейні. У Гайкендорфі, на північ від Кілю, Тищенко організував друкарню Українського Національного Об'єднання, яка виконувала замовлення українських видавництв у США. Протягом 1946-1948 років видав три числа "Літературно-наукового збірника", а також власні лекції "Друкарство. Порадник для робітників пера і друку". Крім того, відновив випуск своєї "Наукової бібліотеки", видавши праці Бориса Крупницького "Культурне життя в Україні за гетьмана Д. Апостола" та Олександра Оглобліна "Ханенки (Сторінка з історії українського автономізму XVIII століття)". Ніколи не забуваючи про українських дітей, у 1945 році Тищенко заснував Об'єднання працівників дитячої літератури, для якого редагував "Українську дитячу енциклопедію". На превеликий жаль, на заваді реалізації цієї ідеї згодом стала смерть Юрія Тищенка.

Загроза депортації та втеча до США

У 1950 році над Тищенком нависла реальна загроза депортації до СССР. З метою уникнення цього, він переїхав до США Оселився спершу у Нью-Арку, а потім мешкав у Нью-Йорку. Далі співпрацював з газетою "Свобода", редагував "Літературно-науковий збірник". Тищенком не був би собою, якби не відновив видавничу діяльність. Саме його видавниче товариство надрукувало 12 томів творів Лесі Українки. Також побачили світ "Географія України" та книжка Тищенка "Україна земля моїх батьків", його оповідання (під псевдонімом Ю. Сірий) "Про горобця, славного молодця", "Світова мандрівка краплини води", переклади казок Редьярда Кіплінга. За наукові та видавничі досягнення його пошановано почесним титулом члена-кореспондента Української Вільної Академії Наук.

Книжка Юрія Тищенка (Сірого) "Україна земля моїх батьків"

Зупинився земний шлях невпинного популяризатора друкованого слова 5 грудня 1953 року у американському місті Нью-Йорк. Він залишив по собі роки титанічної праці, величезну кількість надрукованих творів, багату журналістську спадщину. Як зазначили упорядники книги спогадів Юрія Тищенка Олександр та Наталя Сидоренки:

"Записи і роздуми Юрія Тищенка-Сірого, поряд із статтями й листами Симона Петлюри, Михайла Грушевського, Володимира Дорошенка, Павла Богацького, Олени Пчілки та багатьох інших патріотично свідомих трудівників пера, слугують якраз тими призабутими чи втраченими ланками у цілісному ланцюгу нашої національної історії, передусім – історії української преси. Без них мозаїка минулого видається неповною і розірваною".

Меморіальна дощка Юрію Тищенку в Чернігівці

У жовтні 2018 року в рамках історико-краєзнавчого проекту "Місця пам’яті Української революції 1917-1921 років" на Запоріжжі у селищі Чернігівка (від початку повномасштабного вторгнення – тимчасово окуповане росіянами) зусиллями небайдужих було відкрито меморіальну дошку Юрію Тищенку. Що з нею зараз, невідомо, але, на жаль, можна здогадатися.

Не пропустить

Багатоповерхівка в Запоріжжі вдруге постраждала від дронової атаки – кадри з місця "прильоту" 24.04.2025, 14:34 Запрацює влітку, попри відставання реконструкції від графіку: що зроблено в лікарні швидкої допомоги в Запоріжжі 24.04.2025, 13:30