Липень у Запоріжжі починається (й закінчиться) громадськими слуханнями, що їх добилася активна частина суспільства. Стосуються вони ремонтів двох скверів – Маяковського (за 34 мільйони гривень) та на вулиці Бочарова (за 8 мільйонів гривень).

Перші слухання відбудуться вже цієї суботи, 5 липня, другі – 26 липня. Групу з організації обох очолює представниця ініціативної групи, яка збирала підписи за проведення слухань, колишня директорка парку "Дубовий гай", учасниця робочої групи з розроблення концепції розвитку територій парків і скверів Запоріжжя, місцева підприємниця Вікторія Чикалова.

"Справжнє" поговорило з нею про мету, яку переслідують активісти, концептуальні розбіжності з місцевою владою, про те, яким є і яким могло б стати Запоріжжя. І трошки про те, що або хто цьому заважає.

Тактика без стратегії – це метушня перед поразкою

Активна громадськість за вашої особистої участі добилася громадських слухань щодо проведення робіт у двох запорізьких скверах. Чому це важливо?

– Зараз значні зміни у зелених просторах європейських, і ширше – світових – міст відбуваються через партисипативний принцип, тобто глибоке залучення громади. Наші ж біди в плануванні, реконструкції, ремонтах зелених просторів йдуть саме від того, що людей, які насамперед користуються зеленими просторами і яким є що про це сказати, не питають і не слухають, а одразу запроваджують ці зміни з якоюсь іншою мотивацією від влади. У підсумку перше, що спадає на думку громаді, – що ця мотивація є корупційною, що треба просто зробити якийсь проєкт або запустити процес, який дозволяє більше грошей отримати в незаконний спосіб.

І що в цьому контексті змінюють громадські слухання? Якого результату ви від них чекаєте?

– Головна мета, моя і людей, які разом зі мною це роблять, – насправді почути громадську думку. Чомусь зараз у влади панівною є така думка: якщо ми хочемо спитати громаду, треба провести опитування. Але це невірний спосіб дізнатися громадську думку. Я можу зараз спитати будь-яку людину щодо скверу на Бочарова чи щодо скверу Маяковського, що вона хотіла б там бачити. Але людина у своєму повсякденному житті не думає про сквер, у неї немає і не може бути готової відповіді. Цю думку ще треба сформувати, дати якісь базові дані про цей простір, щоб людина уявила себе в ньому – причому уявила в майбутньому, відчула можливі якісні зміни – і тоді висловилася. Саме тому метод простого опитування не підходить. До того ж можна ще й ставити маніпулятивні питання, на кшталт: "Ви ж за все хороше? Проти всього поганого?".

Міська влада вже наводила дані начебто опитування, що більшість запоріжців підтримують реконструкції парків і скверів під час війни. Щоправда, без будь-якої інформації про методологію опитування.

– Це злочинна маніпуляція. Не можна так робити і видавати цю спотворену умовно-громадську думку за справжню. Будь-яку людину спитайте – вона, звісно, хоче, щоб було більше дитячих майданчиків. Але на Бочарова, до прикладу, ми маємо великий дитячий майданчик, який гарно сегментований за віком дітей, за цільовими групами, але його зроблено з неякісних матеріалів. Тому він прийшов у такий стан, що використовувати його зараз не можна. Але цей майданчик потрібен саме таким, яким і планувався, – велика дитяча локація в центрі великого району, де до війни мешкали 170 тисяч людей. Майданчик зонований для різних груп дітей, на великому просторі, під навісом великих дерев, які дають гарний затінок.

Але влада не обирає цей шлях, тому що це велика кропітка робота. Треба демонтувати майданчик, зняти сантиметрів 15 ґрунту з бетоном, що неякісно укладений, замінити покриття, яке зовсім не амортизує падіння дитини… Замість цього влада обрала шлях: ми підемо на газон поруч площею 500 квадратних метрів, знищимо його, поставимо для "відмазки" два дитячі елементи.

А далі нам взагалі невідомо, що вони збираються зробити з цим майданчиком. Є повідомлення від мешканців району, що у них саме способом маніпулятивних опитувань збирали підписи за те, щоб замість цього здорового, корисного майданчика зробити футбольне поле зі штучним покриттям. Це, зрозуміло, простіше. І такий ремонт важко навіть перевірити на завищення кошторисної вартості. Але головна його біда в тому, що він абсолютно недоцільний у цьому місці. Це місце треба вивчити, сформувати потреби людей, які там мешкають зараз, і людей, які будуть мешкати через два-три-чотири роки, сформувати його проєктну візію, цінність. І тоді вже змінювати його.

Загалом у цьогорічному бюджеті "на парки" виділено рекордну суму – понад 80 мільйонів. Одне з питань, що за вашої ініціативи виноситься на слухання, – доцільність їх проведення в умовах воєнного стану.

– Ми мали б усі радіти, що зрештою на парки виділили таку суму грошей. Але насправді це той крок, який може просто поховати розвиток зеленого простору Запоріжжя. Тому що тактика без стратегії – це метушня перед поразкою. Це тактичні кроки, при тому що повноцінної концепції зеленого простору нема.

Про парки треба думати як про систему

Поясніть, будь ласка.

– В усіх сучасних світових практиках зелений простір – це пов’язана система, яка функціонує як один цілісний організм, як організм людини. Як ви почуватиметеся, якщо у вас на одній руці буде, скажімо, якийсь суперпідсилювальний протез, а решта організму хвора? Ви все одно будете приречені. Так само і з нашим зеленим простором. Не можна вкладати такі значні кошти, не розуміючи системи в цілому, того, як вона комунікує.

Приклад. Зараз у парку Перемоги робиться інклюзивний майданчик, де будуть тренажери і навіть якісь гойдалки. І ними зможуть скористатися люди, які зараз обмежені у своїх можливостях, ті, які, можливо, пересуваються на візках. Але щоб робити такий об’єкт, треба продумати, як люди туди дістануться. Фактично маломобільну людину треба везти туди на автівці, щоб вона відвідала цей майданчик. І виходить, що цільова аудиторія не буде його використовувати. І через це, зрештою, цей дорогий майданчик стане занедбаним.

Наступний приклад із минулого – парк Трудової слави. Я брала участь у його напрацюванні в 2016 році. Тодішній мер Олександр Сін показав проєкт реконструкції, який я жорстко розкритикувала, тому що його не можна було втілювати.

Запросили мої пропозиції, і ми їх розробили якраз із сегментацією на різні вікові групи: щоб були майданчики для найменших дітей, дітей молодшого шкільного віку, шкільного віку, підлітків і, зрештою, молодіжна зона.

На жаль, втілено було тільки першу чергу – з’явилися тематичні майданчики для наймолодших дітей. Тож проєкт лише частково успішний. Тому що майданчиком для найменших одразу почали користуватися діти різного віку, включно з підлітками, для яких нічого більше не було. Але ці гойдалки на них не були розраховані, тому все дуже швидко вийшло з ладу.

Про парки треба думати як про систему! Наприклад, майже постійно в проєкти парків намагаються вплести велодоріжку. Але вона має проходити виключно транзитом, тому що ніхто не буде нести на собі велосипед, щоб проїхати 50 метрів по парку. Тобто велодоріжка – це елемент цілісної великої системи.

Зрозуміло, що владу відлякує від таких стратегічних кроків їхня ємність за часом. Але суспільство просто волає про те, що гроші зараз потрібні на наш захист, а не на тактичні кроки, які ще й не мають проєкту. І здаються просто способом корупційно отримати значні статки і "відкати" на цих об’єктах.

Разом із тим не можна сперечатися з заявами голови ОДА Івана Федорова і секретарки міськради Регіни Харченко про те, що люди ходять відпочивати в парки і сквери. Ми розуміємо, що чимало запоріжців взагалі не можуть нікуди виїхати. Чи є якась можливість не за десятки мільйонів підтримувати цю інфраструктуру, доводити до ладу?

– Ви ставите важливе питання – і болюче. Дивіться, як має бути. Усі стратегічні рішення базуються на KPI (Key Performance Indicators – ключові показники ефективності, – ред.). Це про цифри, які не мають емоцій, а просто або збільшуються, або зменшуються. Тут владі було б важливо зафіксувати, скільки людей зараз мешкає в місті Запоріжжя. Це важлива інформація, тому що всі дії влади в цьому напрямку мають підтверджуватися тим, що людей завдяки її крокам у Запоріжжі стає більше – хоча б на якусь частку.

Тобто ми зробили такі кроки – за два місяці ми розуміємо, що ще 50 мешканців вирішили, що вони не виїжджають із Запоріжжя, або, наприклад, перемістилися сюди, обрали собі наше місто хоча б для тимчасового житла. Зараз у медіа ми бачимо, що влада заявляє про близько 800 тисяч людей у Запоріжжі. Але ми, як мешканці, не відчуваємо, що місто настільки наповнене.

З’ясувати справжню чисельність не надто складно. Зараз для цього не треба проводити перепис населення. Можна запросити дані мобільних операторів, які бачать усе. Влада може навіть нам не казати, скільки людей зараз мешкає в місті. Але вона має розуміти цей індикатор і його рух: зменшується чисельність, збільшується чи є сталою. Це дуже важлива річ. І коли ми уявимо, що зараз у Запоріжжі 400 тисяч мешканців, а багато обізнаних людей вважають, що саме стільки, то від цього й треба відштовхуватися.

Тоді ми беремо свою паркову інфраструктуру, наявну кількість дитячих, спортивних й інших майданчиків, яка була розрахована умовно на 700+ тисяч мешканців. Чи вистачає її для 400 тисяч? Звичайно, вистачає. Але вона часто перебуває в аварійному стані.

Так робіть те, що у вас написано в тендерах – ідіть і ремонтуйте! Усе те, що у вас зламалося, зробіть цілим і новим – і все!

Не треба поняттям "ремонт" підміняти реконструкції, де ви створюєте нові об’єкти або взагалі змінюєте призначення цієї території. Як от був великий дитячий майданчик для всіх вікових груп, а став стадіон і маленький дитячий майданчик.

Влада в Запоріжжі стала одноосібною – це дуже тривожна тенденція

Зараз і раніше ви нарікали, що влада не може налагодити ефективної співпраці з активістами, ви називаєте їх стейкхолдерами, які зацікавлені в розвитку зелених зон. Чому ми маємо вважати, що у цих людей достатньо компетенцій?

– Ці люди – ті, кому насправді болить певна проблема і хто добре в ній розібрався. Саме з них і має починатися комунікація з громадськістю: спершу поговоріть зі стейкхолдерами, напрацюйте з ними рішення, а вже потім представте його ширшій громаді. Таким чином можна або переконатися, що рухаєтеся правильно, або щось скоригувати.

Важливо, що ці люди не лише мають свої напрацювання, якими готові ділитися, а й те, що цих людей багато. Це не одне якесь бачення чи думка, а розмаїття, яке дозволяє знайти більш виважене рішення.

Проблема ж, власне, у моделі ухвалення рішень, яка, на жаль, зараз у місті має інвалідний вигляд – інакше не скажеш. Усе вирішується на нарадах, де є головуючий, і лише він формує порядок денний. Ми в Запоріжжі бачимо, що влада стала одноосібною – це дуже тривожна тенденція.

Коли така ситуація триває довго, навіть якщо голова запитує думку інших, ті навряд чи щось скажуть. Бо навіщо? Перед ними – людина з абсолютною владою. А ця людина внаслідок цього не здатна зрозуміти реальність.

Саме тому й маємо ситуацію, коли громада чекала-чекала, коли ж нарешті зелений простір отримає фінансування, а тепер відчуває розчарування та вбачає корупційні мотиви.

Якщо говорити про концепцію зеленого простору загалом, яка, на вашу думку, має стати відправною точкою для змін і якої наразі у Запоріжжя немає, то якою вона може чи має бути?

– Місія зеленої концепції – співтворення з громадою цілісної системи, що забезпечує відпочинок, дарує враження, залучає туристів і робить Запоріжжя привабливим для життя. Для того, щоб створювати такі проєкти, треба вивчити спочатку те, що вже є в світі. Я аналізую світові практики.

Сінгапур – місто-держава, яка лише вдвічі більша за Запоріжжя, але має 350 парків (проти наших 22) і 2 мільйони дерев. Їхній підхід включав вертикальне озеленення: парк через кожні три поверхи. Стратегію розробив Лі Куан Ю, і вона була жорсткою. Але її підтримали мешканці – ті, хто мав там власне житло. Саме частка власників стала ключовим індикатором: з 12 % на старті до 88 % сьогодні.

Медельїн (Колумбія) – там зафіксували 1770 смертей за рік через екологічні й температурні умови. Це стало відправною точкою. Оскільки вільної землі під парки було обмаль, місто почало створювати зелені коридори. Сьогодні в Медельїні – 124 парки.

Ер-Ріяд (Саудівська Аравія) – 7,5 мільйона дерев. За аналогічною моделлю став "зеленим магнітом" для інвестицій. Завдяки озелененню місто залучило кошти з усього світу.

Барселона створила так звані зелені блоки: мінімум автівок, максимум дерев, велодоріжок і пішохідних просторів. Трафік зменшився на 60 %, шум і забруднення – на 42 %. Це стало можливим завдяки стратегії й сотням проєктів, об’єднаних чіткими показниками ефективності.

Париж зриває асфальт у шкільних дворах. Уже перетворено 38 дворів на екологічні зони. Тим часом у Запоріжжі два тижні тому заасфальтували 500 м² відкритого газону – питання: чому і навіщо.

Ланкастер (Пенсильванія, США) – це маленьке місто на 60 тисяч мешканців, яке можна порівнювати з нашим Енергодаром. Але їхня стратегія зеленого простору – це документ на 200 сторінок. Я його повністю переклала з англійської українською.

Їхня мета подібна до нашої – не втратити населення, а навпаки, залучити нових мешканців. Дев’ять місяців вони розробляли стратегію разом із громадою, а не витрачали гроші навмання. За підсумком кожна людина в Ланкастері має зелений простір у 5 хвилинах пішки. Усі зони поєднані між собою: пішохідно, велосипедно, інклюзивно.

Ключовий фактор – співучасть громади на всіх етапах. І це дало результат: уже на старті реалізації місто залучило 2 тисячі нових мешканців. Для Ланкастера це значна цифра.

Якщо Ланкастер може, то чому Запоріжжя – ні? Ми теж втрачаємо населення. А сам процес розробки стратегії, навіть без будівництва, вже створює відчуття майбутнього, заради якого хочеться залишитися.

У всіх ефективних стратегіях зеленого розвитку є спільні принципи. Перше – це чіткі цілі та KPI. Наприклад, скільки людей охоплені якісними зеленими зонами, яка їхня площа, яка динаміка відвідувань, як зростає туристичний потік, що каже бізнес – готелі, кафе, власники пабів.

Успішні стратегії – це завжди системність. Зелені простори мають бути об’єднані в єдину мережу. Не просто – тут сквер, там парк, а цілісна система з пішохідними маршрутами, велодоріжками, безбар’єрністю. Людина має дістатися до парку за 10 хвилин пішки.

Залучення громади та бізнесу – не опція, а цінність. Якщо є гроші і ми вирішили зробити зелений простір, але не спитали людей – краще не робити. Люди мають бути партнерами, інакше все це – просто ландшафтний ремонт.

Туризм починається з вражень. Має бути щось, що подобається місцевим. Тоді з’являться ті, хто приїжджає "на гостини". Це може бути бузкова алея, мурал чи лавандовий лабіринт. Не обов’язково дорого, але обов’язково – з душею. А ще – інноваційно. Якщо парк великий, то й враження в ньому мають бути великі.

Ми маємо визначити, що в нас є зараз. Є зелені зони з невизначеним статусом, з проблемами – юридичними, екологічними, соціальними. Є сквери з конкретною тематикою – наприклад, сквер Маяковського (Митців), і там не має бути дитячого майданчика. Є шкільні, лікарняні, прибудинкові території, які можуть стати частиною зеленої мережі.

Окремо – про взаємодію з бізнесом. Наприклад, на "Райдузі" стоять МАФи, які платять смішну суму за прив’язку, маючи шалену відвідуваність. І ми розуміємо, що цю різницю хтось отримує в кишеню. У Бердянську до окупації це розв’язали просто: передали землю на набережній комунальному підприємству, провели аукціон – і на отримані гроші забезпечили звук, сцену, запрошували артистів. Вигравали всі.

У нас є приклад з веслувальним каналом. Зараз – складна ситуація: втрачена вода, спортсмени виїхали. Але це єдиний в Європі канал зі стабільною сприятливою розою вітрів. І єдиний придатний для розширення і подовження. До війни Запоріжжя розглядали як центр для міжнародних змагань. Якщо зробити проєкт, подати заявку – можна отримати гроші міжнародних донорів. Це може бути цілий спортивний парк для водних видів спорту. І один чемпіонат – це 300 тисяч гостей. Ви уявляєте, який економічний ефект?!

Це звучить фантастично, і я навіть не збиралася ставити цього питання, але тепер не можу його не поставити. Якщо Запоріжжя залишиться на тривалий час чи назавжди в 30 кілометрах від лінії фронту (розмежування), то хіба люди звідси все одно не поїдуть?

– Ми ж залишилися, ми пережили з вами найбільш страшний період... Території впадуть, якщо там не буде людей, якщо це буде просто бетон і каміння, тоді ніхто їх не захищатиме.

Я просто виходжу з нашої статистики, яка показує, що читачів цікавлять насамперед військові новини, й озвучені мрії з цим дисонують.

– Зараз час для того, щоб мріяти і записувати мрії. Бо інакше – для чого виборювати цей простір, для чого захищати Україну і Запоріжжя зокрема?! Треба мати сценарій на той час, коли все стабілізується. Якщо ми не маємо цього сценарію – ми і не матимемо мирного часу.

Як представниця робочої групи з розроблення концепції розвитку територій парків і скверів Запоріжжя ви доносили ці ідеї до влади?

– Влада знає, що я їх підготувала, і влада не призначає другого засідання робочої групи. Вони просто це обережно блокують, щоб не дати мені можливості це розказати.

Ви ж подивіться на нашу Запорізьку міську раду! Що це таке? Це Ноїв ковчег – у виконавчій владі "кожної тварі по парі": представники всіх політичних періодів Запоріжжя збережені. І Регіна Харченка – це просто людина, яка робить важливу справу: у неї за спиною це все відбувається, а вона просто не обертається. Вона робить вигляд, що не бачить.

А всі ці люди, про яких я кажу, вони зберігаються. Вони обіймають ключові посади. Без їхніх рішень, без їхньої роботи нічого не буде створено в Запорізькій раді. Ми з вами як виборці боролися за те, щоб вони втратили свої посади, а вони їх зберегли. Причому їхні посади більш значущі, ніж посада секретаря міськради, бо вона сама нічого не зробить.

І тепер ця клоака між собою домовляється і народжує отаке мертвонароджене дитя у вигляді проєктів, на які вони витрачають гроші. І це страшний процес. Якщо він триватиме, то, дійсно, ми всі будемо думати, як звідси виїхати. Бо місто стане мертвим, бо йому нема для чого жити.

Не пропустить

Викриття у Запоріжжі схеми поборів з родин загиблих військових: деталі від СБУ 14.07.2025, 14:20 Рибалок-порушників виявили на Хортиці у Запоріжжі 14.07.2025, 10:36