Близько 70 людей зібралися в центрі Запоріжжя у суботу, 4 квітня, аби нагадати про військовополонених та безвісти зниклих. Насамперед – про військових Маріупольського гарнізону, які проводять в російських катівнях п’яту весну, передає Справжнє.

"Я стою за хлопців, які мене врятували", – каже переселенка із Маріуполя пані Юлія, яка прийшла на акцію разом із донькою Софією.

Жінка пояснює, говорить про бійців 56-та окремої мотопіхотної Маріупольською бригади, які спочатку вивезли її з-під обстрілів у Маріуполі, а потім допомогли з виїздом.

Її чоловік тоді приєднався до військових, але згодом зміг також виїхати до Запоріжжя. Уже тут наполягав, аби його повернули в Маріуполь до цих хлопців. Зрештою таки долучився до війська. Зараз, після кількох поранень та контузій, боронить небо над Запоріжжям у складі мобільної вогневої групи.

У російському полоні в родини досі залишаються кілька близьких знайомих, розповідає Юлія. Саме через них вона і виходить на акції. А ще – аби не залишатися наодинці зі своїм болем. Цієї зими в окупованому Маріуполі померли її батьки.

"Приходжу сюди, коли зовсім накриває депресія", – каже жінка-корінна маріуполька.

Та додає, що більше ніяких зв’язків із рідним містом у неї нема. Та і самого міста для неї вже немає. Рятувалася звідти рівно чотири роки тому – наприкінці березня 2022-го. З того часу панічно боїться бомбувань. Назавжди запам’ятала, як земля дрижала і йшла з-під ніг під час російських ударів.

Ще одна маріуполька на акції – пані Ганна. Вона виходить на них за свого чоловіка – уродженця Пологівщини Миколу Скидана. Разом із його батьками Миколою Петровичем та Катериною Михайлівною. Вони один із символів щотижневих акцій у Запоріжжі. Через вік і хвороби батькам важкувато вистояти годинну акцію, тож сідають на табуретки, тримаючи перед собою прапор із портретом сина.

У цієї родини є добра звістка – перший лист від Миколи, який перебуває в полоні майже чотири роки, після того як разом із іншими вийшов з Азовсталі.

"Я не можу передати вам свої відчуття. За чотири роки це перша звісточка від чоловіка. І сльози. І сміх. Бо він у листі й жартує", – каже дружина Ганна.

За її словами, з листа відчула: чоловік зовсім не змінився.

"І я зрозуміла з листа, що він нас підтримує, нічого про себе поганого не каже. Лист дуже гарний", – додає дружина.

"Ми підскакували до стелі, коли лист прийшов", – діляться батьки Миколи.

Мама тішиться, що його етапували з холодного Пермського краю на південь. Уголос про це не говорять, але ж, звісно, всі, хто виходять на такі акції, чекають на обміни. Раніше очільник Офісу президента Кирило Буданов казав, що команда працює, аби до Великодня повернути частину українських військовополонених додому.

"Ми всі надіємося, чекаємо, боїмось щось сказати, аби не наврочити", – говорить організаторка щотижневих акції "Не мовчи – полон вбиває!", військова волонтерка Стелла Орел.

Перед Великоднем учасники теж збиратимуться.

"У нас немає свят. Новий рік. Різдво… Ми виходимо і нагадуємо про наших полонених. Ми не можемо святкувати, коли у нас розбиті серця. Ми не святкуємо – ми чекаємо... Ми виходимо у центр міста з нашим болем, аби нагадати владі, суспільству, світові про наших полонених та безвісти зниклих. Вони не забуті. Сьогодні на акції багато людей – близько 70. Але для Запоріжжя цього замало. Тут лише родини військовополонених і зниклих безвісти. Суспільство, на жаль, не долучається, хоча це має бути і його болем", – наголошує пані Стелла.

Читайте також: Я за нього і частину себе віддам: єдиного сина чекають з полону літні батьки в Запоріжжі

Не пропустіть

Дітей вивезли з-під обстрілів: як багатодітна родина облаштувалася у Запоріжжі 04.04.2026, 14:01 Чи встигнуть містяни на цвітіння – кадри із зачиненого ботсаду Запоріжжя 04.04.2026, 13:34