Автослюсар за фахом – тепер командир взводу FPV-дронів 433 окремого батальйону безпілотних систем на одному з напрямків Запорізького фронту. Ці дрони – найскладніші для пілотування, позаяк їх необхідно доводити до цілі: на секунду припинив керувати – дрон упав. Зате якщо опанував їх, то з рештою безпілотників точно впораєшся, розповідає 47-річний командир взводу Євген Стороженко (позивний "Сторож").

На початку повномасштабної війни він і уявити не міг, що стане дронарем. Його досвід у цьому напрямку, якщо так можна визначити, – ігри з кумом у футбол на джойстиках та гонки на машинках з використанням клавіатури. Щоправда, майже 30-річний досвід автослюсаря не став зайвим.

"Трохи розумієш у механіці, у техніці – ті ж самі дроти, ті ж самі плати… Більш складні завдання, програмування – то вже "паяльщики", так ми їх називаємо", – розповідає пан Євген.

Повномасштабне російське вторгнення чоловік зустрів ще цивільним на одному з його основних напрямків – на Чернігівщині. Адже саме звідти Євген. Із 2013 року мав у Чернігові власну автомайстерню, встановлював на автівки ГБО, справи йшли, за його словами, непогано. У той лютневий день разом із дружиною та 7-річним сином гостював у тещі в містечку Козелець – близько 70 км від обласного центру. Козельця загарбники не дісталися, бо рушили до Києва іншим шляхом. Утім, у Чернігів можливості повернутися в родини вже не було, тож Євген побіг по зброю, яку роздавали в містечку, та долучився до місцевої тероборони.

"Усе летить, усе гепає… Думали три дні, чи вивозити дружину з сином до Німеччини – до двоюрідної сестри. Дружина відмовилася, не схотіла, вперлася, лаялися три дні – сидить", – розповідає Євген, ніби й буркотить на дружину, але голос теплішає від цієї згадки.

До початку квітня тероборонівці виконували бойові завдання на Чернігівщині, а коли росіяни відкотилися з півночі, надійшов наказ здати зброю та з’явитися до територіального центру комплектування в Козельці.

"Десь із тридцяти утрьох пішли", – згадує Євген.

Так він опинився у 54-й окремій механізованій бригаді ім. Івана Мазепи, ВОС – 100 (стрілець). Із цією військово-обліковою спеціальністю колишній чернігівський автослюсар потрапив в епіцентр запеклих боїв на Донбасі: Краматорськ, Лисичанськ, Верхньокам’янське. Позиції східніше цього села захисники утримували рік, Євген – як кулеметник. На самісінькому "нулі" бійця підкосило не ворог – здоров’я. Раптово відкрилася виразка – Євген на шість днів упав у кому.

"Евакуювали, вивезли, привезли навіть не у госпіталь, бо госпіталі були забиті пораненими, а до київської БСП (російськомовна абревіатура, мається на увазі лікарня швидкої допомоги, – ред.). Відкриваю очі – весь у трубках. Наді мною дружина плаче", – розповідає військовий.

Після лікування та реабілітації Євген отримав статус "обмежено придатний" та потрапив на службу у ТЦК – групу охорони. А побратими з 54-ї бригади продовжували утримувати позиції на Донбасі, розповідали про бої Євгенові, тож він розумів, що не може "тут сидіти", розуміла і дружина, що чоловік мається.

Коли до ТЦК прибули представники підрозділу безпілотних систем, "Сторож" вирішив долучитися. У лютому 2024-го вирушив на Сумський напрямок уже як дронар.

"Пішов потихесеньку, зрозумів, що воно таке дрони, як це працює", – розповідає військовослужбовець.

За його словами, здатність опанувати цю техніку пов’язана з розвиненістю у людини дрібної моторики. Досвід комп’ютерних ігор здебільшого виявляється корисним, тож молоді це дається набагато простіше. Його син показує батькові на симуляторах справжній майстер-клас.

"Є такі програми спеціальні, тож у 10 років він уже літав краще за мене. Просив: "Ну, тату, я трішки", – сміється Євген.

За понад чотири роки, що минули з того часу, коли Євген став до зброї в чернігівському Козельці, війна, як зауважує він, змінилася кардинально, усе більше стаючи війною роботів. А хлопці й дівчата в окулярах здатні знищити стільки ворогів, скільки ніколи не вдасться піхоті.

"Разом із тим, позиція вважається зайнятою лише тоді, коли туди ступить нога українського військового – піхотинця, штурмовика, а ми в цьому активно допомагаємо. Бо в одиночку воювати неможливо", – пояснює командир взводу FPV-дронів.

Уже майже два роки чернігівець боронить Дніпровщину та Запоріжжя.

"У нас більше лісів, а тут постійно вітер, складніше працювати через погодні умови, але вітер іноді нам і допомагає – усе залежить від того, куди дме", – говорить командир взводу FPV-дронів "Сторож".

Запорізький край військовому до вподоби: гарні люди, гарні місця, сподобався й обласний центр. Але серце крається через руйнування, що їх завдає ворог цивільній інфраструктурі.

"Серце болить. Коли ти пам’ятаєш, як пив у кав’ярні каву, а нема вже тієї кав’ярні", – каже Євген.

Звісно ж, переймається чоловік своїми на Чернігівщині – там дружина, син, батьки, племінники. Пояснює: хлопці й дівчата на фронті знають, для чого вони тут, але цивільні не мають потерпати від ворожих обстрілів.

А ще "Сторожу" боляче від того, що суспільство розділилося на два типи людей.

"Один хоче допомогти країні, другий каже: "тільки не я", – коментує військовий.

І готується зустрічати третє степове літо. Бо попри дрони, технології й "війну роботів", усе врешті впирається в одне – особистий вибір, на тисячах яких і тримається лінія фронту.

Усі світлини надані героєм

Читайте також: Що спільного у букетів і дронів – історія військової з Запорізького фронту

Не пропустіть

Білоруси влаштували в Запоріжжі історико-літературний вечір 25.04.2026, 14:32 Окупанти завдають ударів по цивільній логістиці на Запоріжжі, – ISW 25.04.2026, 07:48