Заповідник радянщини або музей совдепівської топоніміки просто неба – саме таке враження справляло Запоріжжя ще кілька років тому. Мапа міста нагадувала радше довідник радянських "героїв", ніж простір сучасної України. Проспект Леніна впирався в площу Леніна, за якою височів Дніпрогес імені Леніна. Вулиця Дзержинського перетиналася з вулицею Чекістів, Леппіка, Грязнова та Анголенка.

Довгі роки декомунізація майже не торкалася Запоріжжя, дещо активізувався цей процес з початком російської агресії 2014 року. Але місцева влада помітно уникала перейменувань на честь діячів українського визвольного руху. У Запоріжжі з’явилися нейтральні, "безпечні" назви, але справжніх національних символів дуже бракувало.

Усе змінило повномасштабне російське вторгнення. У місті, яке перебуває за кілька десятків кілометрів від фронту, вже неможливо пояснити, чому вулиці носять імена радянських ідолів. З’явився суспільний запит: увічнити тих, хто в різні часи творив українську ідею, стояв біля витоків Незалежності.

Отже, ТОП-10 особливо показових перейменувань у Запоріжжі. У них – постаті й символи, без яких сучасна Україна була б неможливою.

1. Вулиця Дмитра Вишневецького (замість Ладозької)

Пам'ятник Дмитру Вишневецькому на Хортиці. Фото: wikipedia

Князь Дмитро (Микола) Вишневецький, відомий як Байда, перший організатор козацьких військ, його вважають першим козацьким гетьманом. Він став символом козацької державності, яка на століття заклала в основу української політичної культури ідеї свободи й самоврядування.

Власним коштом Дмитро Вишневецький збудував замок-фортецю на острові Мала Хортиця, який вважають прототипом Запорозької Січі. Від неї почалася традиція спорудження січей на дніпровських островах.

Ця фортеця стала форпостом у боротьбі проти татарської навали, у 1557 році вона витримала облогу з боку татарського війська.

2. Вулиця Миколи Міхновського (замість Зої Космодем’янської)

Пам'ятна листівка ОУН, присвячена Миколі Міхновському. Друкарня ОУН імені Яр. Старуха, 1949 р. Фото: wikipedia

Микола Міхновський — український політик та громадський діяч, прихильник ідеї розпаду російської імперії. Міхновський – ідеолог українського самостійництва, свої погляди він виклав у брошурі "Самостійна Україна", виданої у 1900 році, в ній уперше було проголошено гасло незалежної української держави.

Він же – автор проєкту української Конституції, що стала першою після Конституції початку XVIII століття, часів Пилипа Орлика.

Міхновський був організатором українського війська, заснував Українську народну партію, метою якою була боротьба за незалежність України, виступав проти федералізму з Росією й вимагав повної самостійності країни.

Для Запоріжжя ця назва символічна: не дуже давно місцеві проросійські пропагандисти заявляли, що української державності не існувало. Зараз у місті є вулиця на честь того, хто першим її проголосив.

3. Вулиця Костя Гордієнка (замість Тушинської)

Плита на могилі Гордієнка на території Кам'янської Січі (тепер село Республіканець Бериславського району Херсонської області). Фото: wikipedia

Отаман Кость Гордієнко – кошовий отаман Запорозької Січі, у союзі із гетьманом Іваном Мазепою підняв козаків на війну проти армії московського царя Петра I. Гордієнко був співавтором Конституції гетьмана Пилипа Орлика. Козаки отамана Гордієнка будували фортеці на Дніпрі, а сам він уособлює козацький спротив імперії.

Для Запоріжжя це не просто перейменування, а повернення власної історії: місто, що стоїть на землях колишньої Січі, отримало вулицю з іменем одного з її найвідоміших отаманів.

4. Вулиця Павла Чижевського (замість Фонвізіна)

Павло Чижевський. Фото: wikipedia

Павло Чижевський – український громадський та політичний діяч, життя якого пов’язано з Запоріжжям: він працював у земських установах Олександрівська (як тоді називалося місто).

Був членом Української радикально-демократичної партії. У 1906 році був обраний депутатом Першої Державної Думи, де увійшов до складу Української парламентської Громади. Перша Дума пропрацювала менше трьох місяців, її розпустив російський імператор Микола II, бо вирішив що вона надто ліберальна.

З початком українських визвольних змагань, у 1917 році, Павло Чижевський став членом Української Центральної Ради від Полтавської губернії та членом Центрального Комітету Української партії соціалістів-федералістів.

З 1918 він головав в українській торговій делегації у Швейцарії та очолював закордонне бюро УПСФ.

Входив до складу екзільного уряду УНР, що розташувався у польському Тарнові.

5. Вулиця Дмитра Донцова (замість Гагаріна)

Дмитро Донцов. Фото: wikipedia

​​​​​​​Дмитро Донцов – філософ, публіцист, літературний критик, ідеолог українського інтегрального націоналізму. Його книги "Націоналізм", "Дух нашої давнини" формували світогляд покоління ОУН і УПА. Саме через Донцова можна зрозуміти, звідки взялися гасла "Україна понад усе!" та "Своя держава – понад усе".

Дмитро Донцов народився у 1883 році у Мелітополі, у 1918-1919 роках працював у Катеринославі (сучасному Дніпрі). Його ідеї активно ширилися серед студентської й інтелігентської молоді Півдня, включно із Запоріжжям. Тепер його ім’я повернулося на мапу, замінивши одного з головних символів радянської пропаганди.

6. Вулиця Гетьмана Скоропадського (замість Доватора)

Павло Скоропадський. Фото: wikipedia

Павло Скоропадський – військовий за фахом, український державний і політичний діяч. Влітку 1917 року корпус Російської імператорської армії під командуванням Скоропадського був українізований, що стало початком створення українських національних збройних сил. Восени 1917 року на з’їзді Вільного козацтва делегати обрали Дмитра Скоропадського своїм отаманом.

У квітні 1918 року Скоропадського проголосили гетьманом України і він очолив Українську Державу, що охоплювала майже всю територію сучасної України, а також низку суміжних земель, де українці складали етнічну більшість. Скоропадському вдалося побудувати модерну українську державність із армією, адміністрацією й культурною політикою.

Його діяльність досі оцінюють неоднозначно, але саме він показав, що українці здатні будувати власні інститути навіть у часи хаосу.

7. Провулок Холодноярський (замість Герцена)

Прапор холодноярських повстанців під час Євромайдану у Києві. Фото: wikipedia

Холодний Яр на Черкащині – справжнє серце повстанського руху, у XVIII столітті тут почалося повстання проти польської шляхти, що здобуло назву Коліївщина, за часів українських визвольних змагань тут впродовж 1919-1920 років діяла Холодноярська республіка, чиє гасло "Воля України – або смерть!" стало легендарним.

Холодноярська республика охоплювала понад 25 навколишніх сіл та мала повстанську армію із 15 тисячами бійців для захисту від більшовицьких інтервентів, а також білогвардійців та німецьких військ. Холодноярські вояки шанували козацькі військові традиції, тому називали себе козаками, а своїх командирів – отаманами.

У Запоріжжі провулок Холодноярський є нагадуванням: боротьба з Москвою – це не сьогоднішня випадковість, а столітня тяглість.

8. Вулиця Героїв УПА (замість Вишневського)

Упівці. Фото: wikipedia

Українська повстанська армія – феномен ХХ століття. Це армія без держави, яка боролася проти двох тоталітарних імперій – нацистської й радянської. Саме бійці УПА довели, що українці готові воювати за свободу навіть тоді, коли шансів на перемогу майже немає.

У місті, де низка політиків довгий час підтримували радянські та російські наративи, та робили вигляд, що бояться самого слова "бандерівці", тепер є вулиця Героїв УПА. Це справжня топонімічна революція.

9. Вулиця Мирослава Симчича (замість Лізи Чайкіної)

Мирослав Симчич у лавах УПА та в незалежній Україні. Фото: wikipedia

Мирослав Симчич "Кривоніс" – з 1941 року воював за незалежність України із німецькими окупантами і окупантами більшовицькими. Командир УПА, учасник знаменитої бою під Космачем у 1945 році, де повстанці розгромили каральний радянський полк НКВС.

Він провів 32 роки у радянських таборах. Його постать напряму пов’язана з Запорізьким краєм – після звільнення з таборів він мешкав у Запоріжжі, тут одружився.

Симчич прожив 100 років, помер у 2023 у рідній Коломиї, його життєва історія стала мостом між поколіннями повстанців і сучасних захисників.

10. Вулиця Левка Лук’яненка (замість Тургенєва)

Левко Лук’яненко. Фото: wikipedia

Левко Лук’яненко – радянський дисидент, політик, юрист, дипломат. Голова правозахисної Української Гельсінської Спілки, засновник Української республіканської партії, автор Акту проголошення незалежності України 1991 року.

З середини 50-х років минулого століття став учасником національного визвольного руху. Потрапив у поле зору радянських органів держбезпеки через переконання у необхідності від’єднати Україну від Радянського Союзу, був засуджений до розстрілу, який згодом замінили ув’язненням. Загалом провів у радянських тюрмах і таборах 25 років.

Життя Левка Лук’яненка – приклад жертви заради ідеї свободи.

Його вулиця в Запоріжжі – це урок мужності й нагадування, що незалежність не впала з неба, а була виборена людьми, які не здалися навіть у катівнях.

Чому це важливо

Ці перейменування – не формальність, це основа, наріжний камінь сучасного українського світогляду, який залишиться майбутнім поколінням. Запоріжжя стає частиною українського простору пам’яті. І саме в День Незалежності варто пройтися його вулицями – щоб згадати, кому ми завдячуємо власною державою.

Не пропустить

З російських катівень визволили ще шістьох захисників із Запорізької області 24.08.2025, 16:54 Зеленський відзначив бригаду, що від створення боронить Запорізький напрямок 24.08.2025, 14:10