Президент Зеленський, коментуючи найтриваліший блекаут на Запорізькій атомній станції, заявив: "Росія не має інтересу повертати безпеку". Історія доводить: ніколи не мала – питання реальної безпеки "мирного атома" для совєтів/росіян – порожній звук.
Звісно, найкращий тому доказ – доля Чорнобильської станції. Однак, подібна ситуація могла виникнути приблизно у той же час й на Запоріжжі – найбільшій атомній станції у Європі.
У 1986-му, який увійшов в історію України, Совєтського Союзу та і світу як рік Чорнобильської катастрофи, у запорізькому Енергодарі вже частково працювала, частково будувалася найновітніша й найпотужніша на той час Запорізька атомна електростанція, закладена 1981-го. І проблем на ній теж вистачало. Про це свідчать документи совєтських органів державної безпеки за той самий "чорнобильський рік".
Перша серйозна аварія 1986 року на ЗАЕС сталася за три тижні до Чорнобиля. Згідно з доповідними КГБ, 7-8 квітня у бризкальному басейні системи безпеки №1 "атомки" зафіксували високу радіоактивність води: гранична норма радіації була перевищена в 14 разів. Цей рівень радіоактивності зберігався на відстані 30-40 метрів від периметру басейну, що був розташований у 150 метрах від основних виробничих об'єктів АЕС, за межі станції не поширювався.
Спеціалісти Міністерства охорони здоров’я СССР, яких ознайомили з ситуацією, наголосили: небезпечного для життя людей зараження немає. Утім, адміністрація "атомки" вживала певних заходів для захисту персоналу від радіоактивного опромінення.
Під час розслідування причин аварії встановили: протік теплообмінник аварійного розхолоджування системи безпеки на другому енергоблоку, який перебував на планово-попереджувальному ремонті. Аби усунути аварію, довелося на два тижні зупинити енергоблок №1 і пусконалагоджувальні роботи на енергоблоку №3, який тільки збиралися вводити в експлуатацію (він зрештою запрацював наприкінці року). Запорізьке обласне управління КГБ під контролем республіканського керівництва проводило своє розслідування за фактом аварії.
Наступна небезпечна ситуація не змусила на себе чекати. Вона склалася вже за місяць – 19 травня, коли перший енергоблок станції, який ввели в експлуатацію 1984-го, зупинили на черговий капітальний ремонт. Реактор розгерметизували, ядерне паливо перемістили до басейну витримки й перезавантаження спеціальною машиною, що мала захист від радіації. Під час проведення дозиметричного контролю, 19-20 травня, за результатами якого мали визначитися, чи можна починати ремонтні роботи, у реакторному відділені зафіксували локальні потужні поля гамма-опромінення. На окремих ділянках рівень сягав 600 рентген на годину, що є смертельною дозою радіації.
Допуск обслуговуючого та ремонтного персоналу до зони підвищеної радіоактивності заборонили. За наявними даними, ніхто не постраждав. У доповідній КГБ повідомляв, що загрози подальшого підвищення рівня радіації та її поширення немає.
Під час вивчення причин надзвичайної ситуації, з’ясували, що опромінення проходило крізь монолітну стіну басейну витримки й перезавантаження, яка виявилася не такою вже й монолітною. У бетоні знайшли порожнину розміром 6 на 100 см. На думку спеціалістів, дефект утворився внаслідок неякісного виконання робіт із бетонування, але чомусь не був виявлений.
Частину ядерного палива одразу перевантажили подалі від порожнини, її ж закрили свинцевим екраном. На ЗАЕС розпочали перевірку на подібні дефекти другого енергоблоку, а також третього та четвертого, які ще будували. Розслідувала надзвичайну ситуацію відомча комісія за участі КГБ, який, звісно ж, не виключав, що "дірка" в бетоні стала наслідком чиїхось навмисних дій.
Витоки інформації непокоїли "чекістів" не менше за радіацію, а виявляти їх було, можливо, і простіше, позаяк "сексотів" на таких об’єктах, як АЕС, вистачало.
У червні 1986 року запорізькі комітетчики відкрили провадження за частиною 1 статті 67 Кримінального Кодексу УССР (розголошення державної таємниці) проти старшого інженера відділу ядерної безпеки Володимира Скокова. Він колись працював у секретному "Челябінську-70" (досі закрите місце Снєжинськ Челябінської області РФ, де розробляли й розробляють ядерні боєприпаси), під час звільнення давав підписки про нерозголошення, але, попри це, розповідав оточенню про діяльність розташованого там Всесоюзного науково-дослідного інституту приладобудування.
Ще у листопаді 1985 року адміністрацією атомної станції у Скокова вилучили записи щодо його роботи на засекреченому об'єкті, які спеціальна комісія визначила як цілком таємну інформацію, що містила державну таємницю, зауваживши, що потрапляння записів до рук ворога могло нанести збитки оборонним та політичним інтересам СССР.
Зрештою Скокова перевела з відділу ядерної безпеки ЗАЕС на іншу ділянку, яка не передбачала роботи з таємницями. А Запорізьке УКГБ доповіло Києву про вчасну локалізацію поширеної інформації.
Усі подібні події, які відбувалися на станції за радянських часів, не розголошувалися на широкий загал. Після розвалу Совєтського Союзу Запорізька АЕС продовжувала свою роботу, залишаючись потужним об’єктом української енергетичної безпеки. Звичайно, час від часу людська допитливість підіймала на-гора питання: "а раптом Запорізька АЕС вибухне"? Навколо цього пліткували, розмірковували тощо, але ніхто не бачив причин хвилюватися, а чи й панікувати з цього приводу.
Ситуація кардинально змінилася наприкінці лютого 2022 року. Після початку повномасштабного вторгнення Росії на Україну, війська агресора підступили до міста Енергодар, поруч із яким розташована АЕС, протягом кількох днів. Захопити місто та станцію швидким наступом росіянам завадили місцеві жителі, які живим щитом у кількості близько 10 тис. осіб стояли на саморобному блокпості на в’їзді до міста. Однак, це тривало недовго й незабаром територія була окупована. Незначний по кількості підрозділ Національної гвардії України намагався боронити станцію, але був безсилий проти танків і чисельних підрозділів російської піхоти.
Після того ситуація навколо ЗАЕС почала отримувати досить тривожні характеристики. Голова Міжнародного агентства з ядерної енергетики (МАГАТЕ) Рафаель Гроссі ще 5 серпня 2022-го заявляв, що ситуація на захопленій станції "цілком вийшла з-під контролю", а також наголосив, що "усі принципи безпечної роботи АЕС порушені. Ризики дуже серйозні, ситуація вкрай небезпечна".
Очевидно, що причина такої ситуації полягала виключно у загрозах, які були спричинені російською окупацією. Зокрема, 5 серпня 2022 року росіяни влаштували подвійний обстріл ЗАЕС з реактивних систем залпового вогню. На одному з енергоблоків спрацював аварійний захист, був відключений один із трьох енергоблоків, що працювали. Була також пошкоджена азотно-киснева станція та об'єднаний допоміжний корпус, через що виникла загроза витоку водню та розпилення радіоактивних речовин, а також пожежі. Крім того, влучання були прямо на майданчику станції, біля одного з енергоблоків, де розташований ядерний реактор.
Чергові побоювання щодо можливості аварії на Запорізькій АЕС були викликані підривом росіянами Каховської гідроелектростанції 6 червня 2023 року. Головне управління розвідки Міноборони України тоді виступило із зверненням, яке зокрема містило доволі категоричне: "Цей злочин посилює загрозу ядерної катастрофи, оскільки наповнюваність ставків-охолоджувачів Запорізької атомної електростанції залежить від рівня води в Дніпрі".
Про суттєву небезпеку повідомляв й Енергоатом: "Підрив рашистами Каховської ГЕС може мати негативні наслідки для ЗАЕС... Внаслідок підриву рівень води в Каховському водосховищі стрімко знижується, що є додатковою загрозою для тимчасово окупованої Запорізької АЕС".
Наприкінці червня 2023 року керівництво української розвідки повідомило, що росіяни готуються здійснити терористичний акт на Запорізькій АЕС із викидом радіації. Після Каховки така інформація вже нікого не дивувала. Задля організації теракту окупанти замінували на атомній станції ставок-охолоджувач, а біля чотирьох із шести енергоблоків розмістили вибухівку. Попри завіряння керівництва країни-терориста та досить розмиті коментарі очільника МАГАТЕ про те, що на станції все добре, українське цивільне та військове керівництво обговорювало реагування на можливий теракт.
Було чітке розуміння, що найбільша небезпека буде в 50-кілометровій зоні навколо станції. Разом із тим, і за 100 км від епіцентру можливого вибуху також було б значне забруднення.
До 50-кілометрової зони на території Запорізької області входять окуповані міста та селища Кам'янка-Дніпровська, Балки, Василівка, Велика та Мала Білозерки, Дніпрорудне, Михайлівка та підконтрольні Україні села Кушугум, Малокатеринівка, Балабине й саме місто Запоріжжя. На Дніпропетровщині це такі населені пункти як Нікополь, Марганець, Покровське, Червоногригорівка, Грушівка, Томаківка, Покров.
На думку фахівців, якщо на Запорізькій АЕС станеться аварія, це торкнеться приблизно 1 мільярда людей і 40 країн. Більш наглядно це характеризують дані Державної агенції з управління зоною відчуження: наслідки аварії на ЗАЕС можуть бути вдесятеро потужнішими, ніж 1986 року на ЧАЕС.
Зона відчуження становитиме до 30 тис. км² (як 10 чорнобильських). У цій зоні неможливо буде ані жити, ані вести господарство наступні 100 тис. років. Загалом доведеться переселити 2 млн осіб. Україну вкриє викид радіоактивного цезію у небезпечній для всього живого, ґрунтів та водойм кількості. Радіоактивні речовини, залежно від погоди, полетять або на Європу, або на Білорусь та Росію.
Все це, зрештою, нагадує диявольську гру у "російську рулетку". Однак, ставки занадто високі. Наведені Держагенцією цифри, за логікою речей, мали б стурбувати світове суспільство та ті інституції, які покликані слідкувати за дотриманням ядерної безпеки у світі. Однак, Запорізька АЕС досі окупована росіянами й перетворена на військову базу, де вочевидь не дотримуються елементарних принципів безпеки. Відповідно, 1 мільярд людей і 40 країн досі в заручниках маніяка із московського кремля.
І чим далі триває війна, тим більші загрози. 23 вересня 2025 року Міністерство енергетики України повідомило, що було відключено єдину лінію електропередачі, якою Запорізька АЕС отримувала енергію від української енергосистеми. Саму станцію переключили на дизель-генератори.
За тиждень президент Володимир Зеленський заявив, що на АЕС виникла аварійна ситуація, оскільки через російські обстріли станція сім днів відключена від живлення та електромережі. Забезпечення станції електрикою від дизель-генераторів визначено як "надзвичайне", оскільки генератори і станція не розраховані на таке і "ніколи не працювали в такому режимі так довго".
19 вересня на 69-й Генеральній конференції МАГАТЕ ухвалила резолюцію, яка вимагає негайної деокупації Запорізької АЕС та її повернення під повний контроль України. Але хіба ще не зрозуміло, що росіяни абсолютно ігнорують усі рішення міжнародної спільноти?
1 жовтня МАГАТЕ знову акцентувало увагу на блекауті на ЗАЕС, зазначивши про ненормальність роботи станції на дизель-генераторах: "Така ситуація є нестабільною з погляду ядерної безпеки, адже у випадку повного відключення резервних систем може виникнути загроза розплавлення ядерного палива".
9 жовтня у МАГАТЕ заявили, що на Запорізькій АЕС розпочали відновлення зовнішнього електропостачання, але президент України 12 жовтня, по суті, це спростував, заявивши, що Росію треба "дотиснути до цього, і потрібна більш чітка, чесна позиція МАГАТЕ".
Місія на станції тим часом не припиняє повідомляти про військову активність біля атомного об’єкту. Так, 6 жовтня співробітники МАГАТЕ зафіксували нову серію обстрілів у районі "атомки": кілька артилерійських снарядів розірвалися приблизно за 400 метрів від сховища дизельного палива за межами станції, розпочалася пожежа.
Генеральний директор МАГАТЕ Рафаель Ґроссі в чергове наголосив: інцидент ще раз підкреслює постійну небезпеку для ядерної безпеки і захищеності.
"Те, що колись здавалося немислимим – обстріли чи інші бойові дії біля великих ядерних об’єктів – тепер стало регулярним явищем у цій жахливій війні. Я неодноразово закликав до максимальної військової стриманості поблизу атомних станцій і роблю це знову. Це має припинитися, поки не стало запізно".
Дійсно, поки не стало запізно…