Пані Наталія поїхала за тиждень після початку повномасштабної війни. Пункт призначення їй був відомий – місто Дрезден, Німеччина. "Приїхала сюди 6 березня 2022 року. Виїхала із Запоріжжя 3 березня у відповідь на наполегливе прохання сина, який із родиною вже 15 років живе в Німеччині", – пояснила вона.

Їхала разом із знайомою евакуаційним потягом. Згадує, що дорога була важкою, в вагоні було багато людей з дітьми, кілька домашніх улюбленців – песиків. "У нашому купе плацкартного вагону їхало 18 дітей та дорослих. Ми вийшли не у Львові, де на той час зібралося дуже багато біженців, а в Ужгороді. Там переночували у знайомих і перетнули словацький кордон", – розповідає жінка.

Згадує, як щиро приймали українських біженців в Словаччині. "З нами була родина з дітьми. Їх одразу підхопили волонтери, почали пригощати і дарувати іграшки", – каже запоріжанка.

Шлях пані Наталії пролягав далі, але вже – у комфортабельному автобусі. "Майже добу їхали до Штутгарта, де всім пасажирам запропонували залишитися в таборі біженців. Ми попросили водія відвезти нас на залізничний вокзал, і безкоштовно доїхали до Дрездена", – розповіла вона.

Журналістка зізнається: була зворушена ставленням німців до біженців із України. "Незнайомі люди запрошували українців до себе, розміщували їх у своєму будинку, годували, помагали оформити документи, отримати грошову допомогу, знайти квартиру... Велике спасибі Німеччині за соціальний захист, моральну та матеріальну підтримку мільйона моїх співвітчизників, які змушені були залишити свою Батьківщину після нападу російських загарбників", – дякує пані Наталія.

Усі іноземці в Німеччині навчаються німецької: діти – у школах, дорослі – на мовних курсах. Через це, як розповіла пані Наталія, групи переповнені, викладачів не вистачає. "Крім українців, вчаться сирійці, афганці, венесуельці та багато інших емігрантів. Особисто я майже досягла рівня В1, зараз продовжую вивчати німецьку самостійно", – каже запоріжанка.

Пані Наталії вже за 60, у такому віці роботу прибулому в Німеччині знайти майже нереально, говорить вона. Але у журналістки є хобі – вона робить жіночі прикраси. "Іноді беру участь в різноманітних ярмарках. Мені б дуже хотілося відкрити в Дрездені українську крамничку, де б продавалися вироби наших майстрів, але без спеціальних знань це наразі неможливо. Займаюся волонтерством, висвітлюю у Facebook події, пов'язані з діяльністю українців в Саксонії", – розповіла вона.

Наталія під час акцій на підтримку України в Німеччині

Своєю оселею у Дрездені пані Наталія цілком задоволена. Це – соціальна однокімнатна квартира в будинку, де мешкає багато українців, у затишному зеленому районі. Журналістці не надто бракує спілкування. "Я спілкуюся зі своєю родиною, дітьми та онуками. Також в мене є приятельки-українки, які мешкають тут давно, і навіть друзі-німці", – каже жінка.

У Дрезден вона закохана давно. "Красиве старовинне місто, тут багато театрів, музеїв, соборів, парків, басейнів... Тобто сумувати тут нема коли", – зазначає пані Наталія.

Але це, з одного боку, бо з іншого – "Більш за все переживаю за старшого сина, який працює на важливому підприємстві в Запоріжжі, сумую за своїми близькими подругами, яким допомагаю, чим можу, за рідним містом, своїм будинком, за Дніпром та Азовським морем", – зізнається запоріжанка та додає, що не вистачає також "рідної мови, наших театрів, філармонії, Хортиці".

Журналістці подобаються німецькій порядок, чистота, повага до закону, соціальний захист, міський транспорт, медицина, хоча, зазначає пані Наталія, прийому у деяких лікарів іноді приходиться чекати пів року. Німецькі продукти – нормальні, але, українські, вважає запоріжанка, – смачніші, заклади громадського харчування в Україні – дешевші, "Нова пошта" працює краще, ніж поштові сервіси в Німеччині. "Але хотілося б, щоб наші чиновники повчилися у німців розв’язувати справи без хабарів і з любов'ю до простих людей", – каже жінка.

Наталія з родиною в Німеччині

За її словами, пенсіонерам в Німеччині жити краще, ніж в Україні з огляду на медичну страховку, соціальний захист, розмір пенсії та багато інших чинників. "Але коли закінчиться війна, майже всім українським пенсіонерам доведеться повертатися додому, незважаючи на бажання залишитися тут назавжди", – зазначає пані Наталія. Їй є куди повертатися в Україні.

За всім, що відбувається вдома, запоріжанка уважно стежить. "Кожний ранок починається з СМС старшого сина: "Мамо, я живий, будинок цілий". Постійно слідкую за запорізькими Telegram-каналами, слухаю різних експертів, плачу, коли бачу, як руйнуються українські міста, гинуть люди, діти, наші захисники... Але вірю в ЗСУ, пишаюся нашими незламними та нескореними людьми, мрію про Перемогу... Слава Україні та її Героям!!!" – закінчує оповідь пані Наталія.

Від редакції: учасники проєкту відповідають на письмові питання видання "Справжнє"

Не пропустить

Знову жертви в Малокатеринівці: запорізьке селище атакував російський дрон 02.04.2025, 07:22 За 15 тисяч доларів правозахисник обіцяв запоріжцю уникнути мобілізації 01.04.2025, 17:45