Юрист Іван Мінченко пішов служити в тероборону в перший день повномасштабного вторгнення. Протягом служби був на посадах стрільця, стрільця-помічника гранатометника, водія та навіть аеророзвідника. Отримав поранення на Запорізькому напрямку, але після лікування повернувся в стрій. Після звільнення працює військовим юристом.

Насамперед як із правником спілкувалося "Справжнє" з паном Іваном, адже самі військові кажуть, що стали хіба не найбільш безправною верствою суспільства.

Іване, після лікування ви повернулися у військо. Яку роботу виконували?

– В основному паперову. Так, в зоні бойових дій, але, яка пов'язана більше з моєю освітою. Це було діловодство, це були розслідування. З цією роботою почав розуміти певні процеси, як це відбувається на всіх ланках управління, від окремих батальйонів до бригади в цілому, коли до цієї ж бригади підпорядковані окремі військові частини. Найцікавіше те, що доводилося взаємодіяти абсолютно з усіма підрозділами, які існують як у бригадах, так і в батальйонах. Я розумів, хто що робить узагалі. Що таке військовий організм. Це дуже цікавий досвід, і такий ти ніде, мабуть, окрім армії не можеш отримати.

Цей досвід ви використовуєте в цивільному житті?

– Власне, завдяки цьому досвіду я сьогодні й живу. Ключова спеціалізація – військове право. Це моя основна діяльність та професія. Звісно, маю плани розширювати свою експертність в інших галузях права, зокрема кримінальному, але для цього потрібно отримувати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. На даний момент я вже два роки працюю в галузі права як ФОП. Свого часу я здобув ступінь магістра права, а також магістра з публічного управління та адміністрування. До речі, тема магістерської роботи була пов'язана з територіальною обороною. І от, власне, ці практичні знання саме по військовому праву я отримав саме під час служби. Тому що займався людьми, які діставали поранення. І я особисто проходив цей шлях.

Скільки справ одночасно ви ведете?

– Йдеться про кілька десятків справ. В мене розрахунок завжди майже в 90% справ по результату – по факту виконання роботи. А чекати після цього можеш і рік, і більше, коли люди отримують кошти. Це доволі складна модель роботи, адже потребує постійного залучення часу й ресурсу без швидкого фінансового результату. Але для мене важливо, щоб люди мали можливість отримати якісну правову допомогу навіть тоді, коли вони не можуть оплатити її одразу. Тому я свідомо обрав такий підхід.

Які найпоширеніші теми справ, які ви ведете?

– ДГВ – додаткова грошова винагорода. Це коли військовим не платять "бойові”. Це така поширена історія. Також поширені справи по справедливій індексації грошового забезпечення військовослужбовців, коли кошти нараховують некоректно. Окремий напрям займають справи по встановленню причинно-наслідкового зв'язку, коли ми оскаржуємо рішення ВЛК в контексті того, що травми або захворювання людини не пов’язують із захистом Батьківщини. Також є справи, що стосуються супроводу людей під час проходження ЕКОПФО (експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи). Тут потрібно бути не просто юристом, а фактично працювати на межі з медичним правом і розумітися на медицині загалом. Наприклад, коли необхідно довести, що особа має підстави для встановлення групи інвалідності, що дає їй право на пенсію та державні виплати. Водночас такі справи вирішуються не швидко – інколи це займає понад рік, поки ми з клієнтами пройдемо всі необхідні процедури та доб’ємося результату.

Ви якось говорили, що багато військових соромляться проходити комісію після поранень. Чому?

– Я не розумів, чому мені кажуть побратими, знайомі з інших бригад, що не хочуть йти на комісію по інвалідності. Не хочуть бути якимись там "неповноцінними" чи "обмеженими". Це доволі поширена проблема. Я вважаю, що такі речі багатьом потрібно роз’яснювати, адже правильне проходження комісії дає можливість не лише отримати належні виплати та пенсію, а й забезпечує реальну підтримку для відновлення після поранень. Наприклад, у мене є побратим, до якого я їздив у Київ на весілля. Я бачу, що у нього серйозні порушення функцій ходьби й проблеми з руками. Після поранення він звільнився, доволі успішно працює підприємцем. І все ж спочатку він цього не усвідомлював і думав: "Яка інвалідність?". Тому важливо пояснювати військовим, що комісія – це не ярлик "неповноцінності", а реальний інструмент для захисту їхніх прав і отримання допомоги, яка може суттєво покращити якість життя.

Ви нерідко займаєтеся і справами, які стосуються безвісти зниклих. Яка тут специфіка?

– Так, я працюю, зокрема, з родинами безвісті зниклих військових. Наприклад, у випадках, коли необхідно юридично визнати факт загибелі через судове рішення, інколи виникають проблеми з прізвищами, і тоді потрібне окреме судове рішення для встановлення родинних зв’язків. І це не кажучи вже про те, що потрібно далі супроводжувати цих людей в різні органи, отримувати різні документи. Багато хто прагне спростити процедуру, але це може призвести до шахрайства. Наприклад, трапляється, що деякі особи фактично перебувають вдома, а командири подають, ніби вони безвісти зниклі, і відповідно родиною оформлюються виплати. Така ситуація є неприпустимою і шкодить справжнім родинам, які потребують допомоги.

Таке часто бувало?

– В мене особисто подібних справ не було, але ознайомлювався з відповідною практикою в Україні. І розслідування з цього приводу були. До речі, нещодавно ж була історія, що військовослужбовець вийшов із полону, хоча його раніше визнали загиблим через збіг ДНК. Родина оформила належні виплати, навіть поховала іншу людину, але важливо, що не мала злого умислу, але все одно трапилася плутанина.

Як ви думаєте, держава справедлива до захисників?

– Дивлячись в чому. Але важко бути до кінця справедливою, коли бюджет в дірках. Я вважаю, що в пріоритеті чинні військовослужбовці для держави. Але ж і там є затримки у виплаті зарплатні, виплаті бойових. Тому доводиться з цим всім розбиратися.

От, наприклад, якщо ми візьмемо мою пенсію, то вона доволі непогана. Але ж може бути людина, з такою групою (інвалідності, – ред.), як у мене, але з втратою кінцівки. Відповідно це не зовсім справедливо, на мою думку.

Моя особиста позиція така, що якщо я на щось маю реальне право, якщо держава мені щось винна, то я маю отримати це. Я забрав все, що держава мені мала дати. Я виграв всі суди, де мені ДГВ не доплатили або що стосується недоотриманого речового майна, індексації тощо.

Це добре, що з'явився військовий омбудсмен?

– Дуже добре. Єдиний поганий нюанс – це те, що військовий омбудсмен займається чинними військовослужбовцями і майже не займається ветеранами. Менше з тим, там працює серйозна команда. Я постійно звертаюся до цієї інституції, якщо це в межах їхніх повноважень.

Які найскладніші у вас справи були, що довго вирішували?

– Найскладніші, найдовші справи, це родини безвісти зниклих. І це найважча категорія навіть психологічно. Однозначно. Ви ж повинні розуміти, що вони дуже часто приходять, і потім ти розумієш, що вони гроші якимись гадалками віддавали, щоб дізнатись, де їхня рідна людина. Ще бували історії російських шахраїв, які на них виходять і кажуть, що їхній син чи чоловік живий, але звісно це анітрохи немає спільного з реальністю.

Вони не готові змиритися з цією втратою. Вони щоденно живуть надією, у них не було прощання з людиною. Варто розуміти, що в переважній більшості безвісти зниклі – це загиблі. Зазвичай, це винятки з правил, коли військовослужбовці з даної категорії знаходяться в полоні. Саме тому це найскладніша категорія.

Читайте також: Як допомогти у невизначеній втраті – досвід психологині групи підтримки в Запоріжжі

Не пропустіть

Комендантська година та робота транспорту: як Запоріжжя святкуватиме Великдень 10.04.2026, 13:27 По підстанції "прилетіло" в тилу окупантів на Запоріжжі, – Андрющенко 10.04.2026, 07:58