
Йдеться про 5–7 млрд доларів втраченої валютної виручки, щонайменше 30–40 млрд грн недоотриманих бюджетних надходжень і ще близько $1 млрд втрат лише від скорочення експорту залізної руди. Саме такий негативний ефект для економіки у найгіршому сценарії оцінює Forbes.
Одне робоче місце у ГМК створює ще 7,5–8 робочих місць у суміжних галузях. Тому зупинка великих підприємств одразу б’є по залізниці, енергетиці, машинобудуванню, ремонтних і сервісних компаніях. Для промислових міст це означає падіння доходів місцевих бюджетів, простої та скорочення зайнятості.
У цих умовах наявні програми підтримки просто не відповідають масштабу великої промисловості.
Ліміт компенсації становить близько 10 млн доларів на компанію, тоді як вартість однієї доменної печі може сягати $100–150 млн. Ці цифри самі за себе говорять про масштаб проблеми.
Що потрібно робити?
По-перше, необхідні окремі механізми підтримки великої промисловості, співмірні з масштабом підприємств та втрат. Про це вже давно кажу я, на цьому наполягають мої колеги, експерти, фахівці галузі.
По-друге, потрібно зменшувати інфраструктурний тиск. Високі тарифи на електроенергію та залізничні перевезення додатково знижують конкурентоспроможність української продукції.
По-третє, є рішення, які не потребують додаткових бюджетних витрат: ширший доступ української продукції до ринку ЄС, перегляд квот на українську сталь та перегляд впливу CBAM на українську промисловість.
Держава має чітко показати, що зацікавлена у збереженні великої промисловості.
Джерело: сторінка Муси Магомедова у Facebook